WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

історико-художній епічний твір, комплекс літописних праць, що склався у Києві між 1112-1119 рр. Тут в єдине ціле об'єднано твори книжного і фольклорного походження різних жанрів. До продовжень "Повісті" належить так званий Київський літопис, який охоплює події від 1111 р. до 1200 р. Основний зміст літопису - княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців. Саме цей літопис містить під 1186 р. докладну оповідь про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців.
Продовженням Київського літописного зводу кінця XII ст. в Іпатіївському літописі є Галицько-Волинський літопис. Ця обставина, спричинена випадковістю, наявністю в руках укладача Іпатіївського списку саме такого літописного зводу, створює трохи викривлену картину південноруського літописання 1-ї половини XIII ст. Вона наводить на думку, що з якихось причин київська літописна традиція перервалася, і основними інформаторами про історичні події Південної Русі стали літописці Галичини і Волині. Тим часом, це зовсім не відповідає історичній дійсності. M. Грушевськийсвого часу наголошував на хибності такого погляду. "Літописання у Києві, - писав він, - продовжувалось у тих же напрямках, які зазначилися у XII ст., і хоч від XIII ст. не зосталося для нас такої місцевої збірки, яку маємо з XI ст., але в компіляціях північних, а почасти і в Галицько-Волинському літописі, маємо деякі останки повістевої літератури, що служать безпосереднім продовженням писань XII ст." До них M. Грушевський справедливо відносив записи у Суздальському літописі про міжусобицю Рюрика Ростиславича і Романа Мстиславича, вміщені під 1202-1203 рр. [10, 69-71].
Галицько-Волинський літопис - унікальна історико-літературна пам'ятка. Складений у XIII ст., він охоплює події на цих землях від 1202 р. до 1292 р. До його складу увійшли різні документи (акти, грамоти), воєнні повісті, фрагменти з інших літописів, витяги з різних історичних творів. У ньому оспівуються подвиги Данила Галицького, прославляються його мужність і мудрість.
Поданий огляд давньоруського літописання X-XIII ст., зрозуміло, не вичерпує цього видатного явища вітчизняної історії та культури. Воно було незмірно масштабнішим. Адже до нас дійшли лише фрагменти історичної писемності Русі, більшість творів якої загинули за спустошливих часів монголо-татарської навали і наступних лихоліть. Всупереч відомому афоризмові "рукописи не горять", мусимо констатувати сумну очевидність: все ж таки вони згоріли.
С.О. Висоцький та Я.Є Боровський у своїх працях досліджували і таке важливе явище культурного життя Київської Русі, як поява історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної літератури. На думку дослідників, "розвиток фольклору на Русі був тісно пов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та пов'язаної з ними язичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив нової християнської релігії. Поступово старі традиції і обряди пристосувалися до церковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовір'я, тобто співіснування двох релігійних світоглядів народу" [7, 165].
У XI-XII ст. Київська Русь стає відомою в усьому світі. Саме в цю бурхливу і знамениту добу створюються оригінальні літературні твори, серед яких виділяють повчальні та урочисті проповіді. Найвизначнішими є "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Послання" Климента Смолятича, твори Кирила Туровського, "Повчання" Володимира Мономаха, "Слово о полку Ігоревім", "Житіє і ходіння Данила" та ін. Повчальні проповіді прості за своєю будовою, розраховані на пересічного, непідготовленого слухача. Найвизначнішим автором повчальних проповідей був засновник Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський.
"Слово про закон і благодать" Іларіона є одним з найкращих, а можливо, й першим художньо-публіцистичним твором, створеним у київському культурному осередку. Це не тільки пам'ятка літератури, а й твір ораторського мистецтва. У ньому в художній формі втілено патріотичну ідею незалежності Русі в усіх галузях суспільного життя, прославляються її видатні та культурні діячі: Володимир, Ольга, Ярослав. А.М. Молдован зауважив, що у похвалі "великому кагану" Володимиру патріотичний пафос Іларіона сягає найвищого напруження. Його патріотизм виявляється не тільки стосовно Руської землі, яка "ведома и слышима єсть всеми четырми конци замли", "славного града Кыєва... величеством сияюща", а й до руських князів-язичників, попередників Володимира. Він називає Святослава та Ігоря - князів, які свого часу уславилися хоробрістю та мудрістю, яких пам'ятають і шанують дотепер [24, 97].
У складі Лаврентіївського списку літопису під 1096 р. збереглося знамените "Повчання" Володимира Мономаха і його лист до Олега Святославича (Гориславича). Повчання написане для дітей і для "інших, хто його почує", тобто звернене до дітей - спадкоємців державної влади. Князь подає своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчає гідній цього високого звання поведінці й способу життя.
Найвизначнішою пам'яткою давньоруської художньої літератури XII ст. є "Слово о полку Ігоревім". Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: твір випадково знайшли на початку 90-х рр. ХVIII ст. в одному з рукописів ХVI ст. Оригінал пам'ятки до нашого часу не зберігся, а єдиний її список XVI ст. згорів під час пожежі Москви 1812 р. "Слово" написане на основі конкретного історичного факту - невдалого походу в 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Автор закликає князів забути чвари, об'єднатися й захищати рідну землю від небезпечного ворога. Силою поетичного слова, глибиною синівської любові до Батьківщини, яскравістю мови цей твір до сьогодні є неперевершеним шедевром світової літератури.
Побутує думка, що "Слово" - це повість-пісня. Обумовлюється вона тим, що в самому творі "Слово" тричі називається піснею. З цього приводу М. Грушевський писав: "Я думаю, що "Слово о полку Ігоревім" спочатку співалось, так само як Боянові пісні, на взірець котрих воно складалось... Але текст, який маємо, явно перебитий прозаїчними місцями" [10, 188]. На думку Л. Є. Махновця, це пояснювалося тим, що "Слово" співалося й частково, очевидно, промовлялося речитативом у супроводі музичного інструмента - гуслів (твір був розрахований на слухачів). І немає сумніву, що "Слово" є твором "однієї людини і при цьому високоталановитої, освіченої, що блискуче знала історію, добре орієнтувалася в політиці сучасного, глибоко розуміла суть суспільних процесів свого часу, людини, яка віртуозно
Loading...

 
 

Цікаве