WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → В.В.Докучаєв – носій наукової думки світового значення про ґрунтоутворення - Реферат

В.В.Докучаєв – носій наукової думки світового значення про ґрунтоутворення - Реферат

порушують загальної картини зон [9, 338].
Крім теорії зональності ґрунтів, сприйнятої геоботаніками і географами, Докучаєв установив ряд загальних положень ґрунтознавства, які він назвав його "законами".
Розвиток науки, нагромадження фактичних матеріалів змушує внести ряд доповнень і виправлень у теорію зональності ґрунтів, у закони співвідношень між ґрунтами, їхніми властивостями й іншими природними явищами. Деякі уточнення, наприклад, заміна біокліматичних зон розподілом на окремі місцеві області ґрунтів або "фацій", уточнення зональності залежно від обрисів суходолу й морів або від впливу морських течій, тільки підкреслюють фронтальну правильність і послідовність (закономірність) розподілу ґрунтів на земній поверхні. Ще М.Сибірцев вважав ґрунтові зони тільки загальною схемою. Імовірно, новітні уявлення про клімат, з погляду руху повітряного океану й кількості енергії, одержуваної землею від променів сонця, також змусять нас внести істотні доповнення в теорію зональності ґрунтів [9, 339].
Учення Докучаєва змушує нас дивитися на землю, як на цілісне утворення, що саморозвивається (особливий планетний організм), а на ґрунт - як на найбільш діючу його частину. В ньому визначено основні фази процесу самотворення землі: дожиттєва; прижиттєва - з моменту встановлення обміну речовин між мертвим і живим; олюднений ґрунт - арена прикладання праці людини, творця господарства, техніки, науки; фаза активної участі праці й розуму у саморозвитку ґрунту. Людина при цьому набуває роль геологічного фактора, пізнає могутність і владу над землею, здатність перетворювати світ. Ця влада і ця здатність все більше зростають [17, 375].
В. Докучаєв підготував подальший творчий розвиток проблем нашої науки, рішення таких життєво важливих проблем, як освоєння і перетворення ґрунтового покриву країни і планети в цілому. Слід відзначити, що горизонти ґрунтознавства в наш час незмірно зросли, розширилися й поглибилися, зародилися й успішно розвиваються нові його напрями й розділи. Життя й технічний прогрес висунули нові завдання в освоєнні ґрунтових ресурсів для забезпечення зростаючих потреб людства у продовольстві й технічній сировині. Гігантський розмах освоєння ґрунтів породив такі нові аспекти значимості ґрунтів для людства, як рекреаційний ресурс, або базис, без якого неможливе задоволення культурних і естетичних потреб людини.
Широкі можливості науки і техніки зумовили появу такого нового напрямку техногенного ґрунтознавства, покликаного розробляти проблеми створення штучних ґрунтів або перетворювати їх на територіях, що зазнають корінних порушень або гранично шкідливих забруднень, як субстрати, що можуть забезпечувати людство ресурсами споживання. Успіх вирішення цих проблем пов'язаний з досягненнями у вивченні генезису й еволюції ґрунтів. Ці розділи ґрунтознавства становлять необхідну базу для палеореконструкцій, процесів розвитку й реставрації закономірностей розподілу ґрунтів і для наукового передбачення майбутніх ефектів їхнього перетворення [45, 5].
Ця концепція створювалася В. Докучаєвим протягом досить тривалого часу. Джерела її можна виявити в "Російському чорноземі" [44], у главах, присвячених "походженню рослинно-наземних ґрунтів", "віку чорнозему й причинам його відсутності в північній і південно-східній Росії", а також у карті ізогумусових смуг.
Вчення В.Докучаєва про зональність ґрунтів, точніше, про зони природи, було прогресивним досягненням вітчизняної науки. Воно мало суттєвий вплив на подальший розвиток ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії та інших наукових дисциплін. Однак не вірно було б вважати, що докучаєвське вчення про зони природи не мало тривалої "передісторії", не опиралося на велику кількість фактів, спостережень і думок, що передували цьому узагальненню [47, 353]. Воно було підготовлене досвідом народу, працями численних мандрівників. Але з'явилося науковим одкровенням ученого у плані наукової ідеї, у плані широкого наукового узагальнення, яке привело до єдиної, стрункої системи різноманітні факти і суперечливі судження.
Таким чином, створене В.Докучаєвим струнке вчення про зони природи, органічним елементом якого став "закон" ґрунтової зональності, стало найважливішим етапом у розвитку ряду наукових дисциплін, що вивчали природу та її окремі елементи. Було узагальнено величезну кількість різноманітних географічних фактів, спростовано багато помилкових уявлень і створено прогресивну теоретичну базу для подальшого розвитку багатьох природничо-історичних наук.
Одним з найважливіших, встановлених Докучаєвим законів ґрунтознавства, є закон зональності ґрунтів, що, незважаючи на спроби обмеження його, на нашу думку, зберіг і назавжди збереже своє значення. Крім зональності ґрунтів, Докучаєв встановив також зональність ґрунтоутворюючих порід, яку назвав "зональністю в мінеральному царстві", поклавши тим початок геохімії гіпергенних процесів, пізніше блискуче розробленій А.Ферсманом. Цей закон зональності ліг в основу всіх ґрунтово-географічних і загальногеографічних концепцій Докучаєва, став теоретичним базисом розвитку географії ґрунтів як науки, тому що з часу Докучаєва й дотепер географія ґрунтів завжди трактується на основі цього закону. Створення Докучаєвим теоретичної основи для розвитку географії ґрунтів Вернадський вважав однією з основних його заслуг.
Розробивши основні положення теорії ґрунтознавства, Докучаєв з усією властивою йому пристрастю й енергією займався практичним застосуванням їх для підняття народного господарства. Він ніколи не відокремлював дослідження ґрунту як природничо-історичного тіла від вивчення його як засобу виробництва. Для нього пізнання ґрунтоутворення було способом"опанувати ґрунтом і управляти ним з цілями суто прикладними - сільськогосподарськими, лісовими, гігієнічними". Для Докучаєва ґрунтові дослідження були природничо-історичною основою, необхідною для рішення питань про випробування мінеральних добрив і спеціальних методів обробок землі, про штучне зрошення і найкращу утилізацію ґрунтової вологи, залісення степів, пісків, ярів і гір, про розведення в різних смугах Росії тих або інших промислових рослин, про відвід казенних земель переселенцям і багато чого іншого.
Вся діяльність Докучаєва як ученого була спрямована на вирішення виробничих завдань, вирішуючи які, він на їхньому матеріалі творив науку [49, 350 - 351].
Через своїх учнів Докучаєв безпосередньо вплинув на ряд інших наук - геологію, петрографію, мінералогію, геохімію, географію, геоботаніку, гідрологію, кліматологію, агрономію, лісівництво. Школа Докучаєва являє собою, безсумнівно, виняткове явище в історії світової науки.
Отже, на основі всього добутого попередниками, Докучаєв створив сучасне ґрунтознавство як науку, що стоїть у центрі нового комплексного напрямку пізнання природи, що є, за його висловом, "ядром учення про співвідношення між живою й мертвою природою, між людиною й іншим як органічним, так і мінеральним світом". Ця наука вивчає ґрунт як самостійне тіло природи, що утворюється в результаті сполучення геологічних процесів з біологічними, має певне географічне розміщення, залежить від навколишніх умов (кліматичних і геоморфологічних), що є, у свою чергу, умовою існування і відтворення організмів, у тому числі й людини, для якої вона служить місцем для поселення і засобом виробництва.
Після Докучаєва у вітчизняному ґрунтознавстві виникло кілька напрямків, основаних на переважному вивченні якої-небудь однієї сторони ґрунту й ґрунтоутворення, - геолого-географічної, агробіологічної, хімічної. Але це не було штучним анатомуванням ґрунту німецької школи, тому що в основі кожного напрямку лежало докучаєвське
Loading...

 
 

Цікаве