WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат

Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат

участь у пограбуванні поляків. Шляхтичі Березовські з Нижнього Березова разом з священиком Іваном Міховим пограбували шляхтича Маріяша Злотніковича, який утікав з Коломиї. Священик Онопрій із селянами Ключева Нижнього знищили майно пана Петра Остайського. Нападати на панський двір у Кутах ходили селяни з Тюдева і т.д. [4, 16-17].
Польський уряд жорстоко розправився з учасниками цих виступів. Лише в одному Березові було конфісковано майно 25 шляхтичів-українців. Але все це не могло зупинити народний гнів на Гуцульщині проти польських загарбників. Виступи і боротьба проти них посилювалась і загострювалася. У горах почали утворюватися народні ватаги, виступати проти польського гноблення. В історію вони увійшли як карпатські опришки. У 1665 р. серед них був за ватажка Дрозденко, в 1683 р. в Делятині - Нестор, який заявив, що він має широку програму боротьби, чималі сили розкинуті по Україні і Волощині. В 1703-1712 рр. найсильнішим ватажком був Іван Пискливий з Довгопілля Руського, що над Черемошем. До його ватаги входили гуцули, бойки, волохи, чималу роль у ній відігравав орендар Абрамко, який видавав опришкам плани нападів. Іван Пискливий здійснював напади на Отенію, Березів, Микуличин, Заболотів та інші населені пункти. Успішні походи опришків проти польських колонізаторів та їх посіпак здійснювали й інші ватажки. Однак всіх їх перевершив Олекса Довбуш. У його загоні брали участь не лише гуцули, а й вихідці з Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Свої походи протягом 1738-1745 рр. О. Довбуш здійснював і за межами Гуцульщини. Його ватага убила в Текучій урядника Лошака і спалила його документи, в Ланчині - жупника, пограбувала села Товмачик і Добротів, у Вербіжі і Воскресінцях пограбувала панські двори, у Красноїллі Верховинського району убито багатія М. Дідушка тощо.
Але слід звернути увагу на національну, антиколоніальну, визвольну суть боротьби протягом ХІV-ХVІІІ ст. на Гуцульщині і в період опришківського руху. Польськими та радянськими істориками вона піддавалась фальсифікаціям і перекрученням. Польські історики намагалися зображати цю боротьбу як групові розбої, пограбування, а радянські, дивлячись через призму марксистсько-ленінських догм, вип'ячували в ній лише класовий елемент - боротьбу бідних проти багатих, применшуючи або й зовсім замовчуючи її національно-визвольний характер.
У працях І. Крип'якевича з історії Гуцульщини достатньо виразно прослідковується неспроможність "наукових" потуг польських і радянських істориків. З вищенаведених фактів достатньо чітко видно, що рухи на Гуцульщині та участь гуцулів у повстаннях весь час були спрямовані, насамперед, проти іноземних колонізаторів. Якщо й були факти убивства і пограбування багатіїв з українського середовища, то саме тих, хто перейшов на бік колонізаторів і став їх яничарами. Прикладом є убивство Миколи Дідушка з Красноїллі 1743 р. опришками на чолі з О. Довбушем за відмову в матеріальній допомозі гірським месникам у кількості терха бринзи (терх - дві бочівки місткістю 32 кг кожна) та за організацію гоніння за О. Довбушем, щоб його піймати й видати полякам. Все це виражено в словах Довбуша, звернених до М.Дідушка, коли його привели до ватажка: "А я тобі не прислав на знак чипелика (маленького ножика - П. Ш.), аби ти мені дав терх сира, - говорить Довбуш до Дідушка, - а ти казав, що мою голову даси до Станіславова!" І далі О. Довбуш говорить: "На, рубай мою голову! Ти зганяв села, аби мене ловили й обіцяв панам шапку червоних, аби мене ймили! А от я ймив тебе" [4, 27]. І вдарив М. Дідушка так, що той упав і сконав. Опришки взяли з дідушкового майна (пише І. Крип'якевич) лише двоє коней та спалили стайню. Щодо прислуги й дітей Дідушка, то опришки особливої жорстокості не проявляли: нанесли по одному удару мельнику, бо той відмовився йти шукати коней, пославшись із зверхністю на те, що він - мельник, а не слуга; його жінці за те, що вона стала в цей час кричати; сину Дідушка за те, що той на запитання, де його батько, збрехав, що в Кутах або в селі; слузі, бо той вхопив опришка за руку з метою дати можливість врятуватися М. Дідушку. При відході О. Довбуш розмовляє з прислугою та сином М.Дідушка, попереджаючи їх, щоб вони за ним не ганялись і не казали нікому, що він у них був. Синові, зокрема, сказав: "Як будеш отаманом, аби ти за мною не ходив" [4, 28]. І на цьому опришки залишили обійстя.
Звичайно, акт був жорстоким, бо загинула людина, декільком нанесено удари, забрано частку майна, хоч і не значну, але основне майно, будівлі не знищено і не пограбовано, родина та прислуга Дідушка лишились живими, лише господар загинув як прислужник колонізаторів. І це при тому, що колонізатори всіх періодів і гатунків намагалися зображати Гуцульщину як відсталу, жорстоку, з віджилими патріархальними і реакційними традиціями та звичаями. Але можна уявити, якщо б у ситуації з Дідушком у Красноїллі в 1743 р. була не ватага О. Довбуша, а німецькі гестапівці або радянські енкаведисти та їх підручні, то наслідки були б зовсім інші, незрівнянно жорстокіші,варварські. Це відомо з дій фашистів під час Другої світової війни на окупованих територіях, радянських "революціонерів" у різні періоди "революційних перетворень" та боротьби з "ворогами народу"за утвердження і зміцнення радянської влади.
Як стверджує І.Крип'якевич, опришки ставились по-людському навіть до багатих, якщо ті відповідно поводилися. Наприклад, коли О. Довбуш зі своєю ватагою прийшов до одного з господарів у Чорних Ославах, а той зустрів їх гостинно, ватажок наказав опришкам не чіпати нічого в цьому господарстві. Під час походу в 1741 р. на маєток пана Карпінського в Голоскові, неподалік Фотинії, виявилось, що жінка народила сина (згодом - поет Карпінський). Сам пан сховався в лісі, але слугам наказав зустріти опришків гостинно - хлібом, сиром і горілкою. О. Довбуш не лише не зробив у цьому домі ніякої шкоди, а навіть бабі-повитусі дав три злотих, а матері радив, щоб на його пам'ятку дала синові ім'я Олексій [4, 25]. Такі факти були непоодинокими. Тому Довбуш та його ватага мали певну підтримку в народі, навіть серед представників єврейської національності: їх переховували, їм постачали продукти, зберігали здобич тощо. Це серйозно занепокоювало польський уряд. Тому гоніння на опришків посилювалось, а 24 серпня 1745 р. О. Довбуш був убитий в с. Космачі Косівського району Івано-Франківської області.
Справу його боротьби проти польського гніту продовжували Василь Баюрак з Дори, що біля Яремчі, та Іван Бойчук з Ясенова Верховинського району Івано-Франківської області. Лише з переходом Галичини до складу Австро-Угорської імперії 1772 р. наступ на опришків настільки посилився, що вони припиняють свою діяльність.
"Аж австрійський уряд, - твердить І. Крип'якевич, - що в 1772 р. зайняв Галичину, консеквентними заходами, особливо організацією жандармерії, спинив напади опришків" [4, 34].
Незважаючи на те, що опришництво перестало існувати, національно-визвольна боротьба на Гуцульщині продовжувалась, набираючи інших форм та гостроти. Однією з характерних її особливостей було те, що вона велась у загальноукраїнському контексті, доповнюючи боротьбу українського народу за свою незалежність. Тому її завершення та кінцевий результат - це проголошення незалежності України. Місце ж і роль І. Крип'якевича в дослідженні багатьох проблем історії України, зокрема Гуцульщини, неодмінно значні і не підлягають сумніву.
Література:
1. Крип'якевич Іван: історик України. // Дзвін, 1990. - № 5. - С. 84-85.
2. Крип'якевич І. З історії Гуцульщини. - Львів, 1929; З історії Гуцульщини. - Літературно-науковий вісник. - Львів, 1923; Коротка історія України. - Київ - Львів - Відень. - Т-во "Вернигора", 1918.
3. Сіреджук П., Фриз В. Чи була волохська колонізація Українських Карпат? // Дзвін, 1992. - № 3-4.
4. Крип'якевич І. - З історії Гуцульщини. //Міжнародно-науковий вісник. - Львів, 1923.
Loading...

 
 

Цікаве