WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат

Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат

населення міста - українці [2, 8-9].
У віддалених гірських селах, розміщених над Черемошем, зовсім в той час не зустрічаються ні поляки, ні євреї. Це також суперечить так званій волоській колонізації Українських Карпат, яку намагалися нав'язувати деякі зарубіжні науковці, серед яких і російські - Ю. Бромлей та Н. Граціанська [3, 142-143].
Природні умови на передгірських та гірських територіях Гуцульського регіону визначали відповідні сфери господарської діяльності, побуту, соціальних відносин. Оскільки тут земля була малопридатна для обробітку, то основним заняттям людей краю було скотарство, в якому переважало вівчарство, а подекуди практикувалось свинарство, бджільництво та частково - птахівництво. Так, за даними податкових документів за 1515 р., у Березові Горішнім утримувалося 100 овець, Березові Долішнім - 250, Лючі - 200, Делятині - 150, Микуличині - 200, Пістині - 200, Печеніжині - 200, Уторопах - 100, Кутах - 180 свиней і 210 пнів бджіл та ін. З домашньої птиці тут утримували кури, а подекуди гуси.
Промисел на Гуцульщині розвивався лише той, що був безпосередньо пов'язаний із скотарством та подекуди хліборобством. Це - виготовлення сукна, ліжників, виробництво масла, сиру, добування і виготовлення солі тощо. Процес виготовлення цієї продукції зумовлював необхідність будівництва млинів та при них вальників для валяння ліжників і т.зв. ступів для вибивання сукна. У Косові діяла солеварня.
Характерним у соціально-економічному розвитку Гуцульщини в той період було те, що сюди, в гори, як підкреслює І. Крип'якевич, ще не доходила панщина - "селяни не робили ніяких примусових робіт на ланах, а тільки платили податок у натурі або грішми, а що найбільше - довозили дрова до староства".
У процесі соціально-економічного, політичного та культурно-національного розвитку відбувся поступово розвиток релігійного життя: з'являються церкви, подекуди - монастирі, формується духовенство.
"Найдавніша згадка, - говорить І. Крип'якевич, - про Косівський монастир датована 1424 р. Пам'яткою про нього є село Монастирське (частина сьогоднішнього міста Косова, розташоване на лівому березі річки Рибниці). У 1515 р. священики були в селах: Ключеві, Стопчатові, Березові Нижнім, у 1579 р. - у Ланчині, Печеніжині, Косові (місті й селі) та інших населених пунктах".
Процеси національних утисків з боку колонізаторів, соціально-економічного розвитку впливали на політичну ситуацію в Гуцульському краї, хоча політичні події більшого значення (за І. Крип'якевичем) не часто зачіпали Гуцульщину, оскільки вона знаходилась задалеко від активних осередків громадського життя [4, 247]. Вчений зауважує, що "Гуцульщина була на стику трьох країв: Галичини, Молдови і Угорщини і спори та війни між сусідніми державами знаходили відгомін і в ній" [4, 247].
Перший відомий рух, у якому дала про себе знати Гуцульщина, було повстання Мухи 1490 р. Його повстанський загін становив 9000 чоловік, серед яких було чимало гуцулів. Помічниками Мухи, як підкреслює І. Крип'якевич, була дрібна українська шляхта з Березова, зокрема Гриць, Іван, Василь і Григорій Березовські. За це, згідно з розпорядженням польського короля, було конфісковано їх маєтки. В 1491 р. з'явився тут Андрій Барул з Молдови, який видав себе за спадкоємця Руси. Невдовзі його спіймали поляки. Взагалі виступи гуцулів та жителів інших територій України часто використовували молдавські воєводи під час своїх суперечок з Польською державою.
У той час більш свідомі українці, особливо українська шляхта, вважали молдавські походи вдалим засобом у боротьбі проти Польщі, тому часто вливалися до їхніх загонів. А від того спроба поляків організувати похід на Буковину в 1497 р. зазнала поразки. При підході молдавського воєводи 1509 р. у Галичину до молдавського загону приєднався великий гурт галичан. Серед них були з української шляхти Григорій, Сенько, Гринча, Григор, Фича та Івасько Березовські. За це поляки конфіскували їхнє майно. Приєднались до походу молдавського воєводи в Галичину 1530 р. також українці з Прикарпаття та Гуцульщини.
Як уже зазначалось, у процесі соціально-економічного, політичного та культурно-національного розвитку активізується духовенство, яке все більше викликає у польської колоніальної влади підозру в непокорі. Тому вона починає вдаватися до різних обмежень духовенства, а в 1511 р. забороняє йому їздити на Буковину. І це було не випадковим заходом, оскільки тоді в Галичині, як і на Буковині, церкви були ще православними. Головна ж мета польських колонізаторів полягала в тому, щоб релігійні громади не стали засобом зв'язку і єднання гуцулів Галичини із гуцулами Буковини і взагалі населення прилеглих до Гуцульщини територій у боротьбі проти польського колоніального режиму.
Розкриваючи складні соціально-економічні та національно-політичні процеси на Гуцульщині, як і взагалі в Галичині й на Буковині, І. Крип'якевич приходить до правильного висновку про те, що в них "слідно політичні і національні риси, навіть державну традицію" [4, 15].
Проте згодом на Гуцульщині дещо змінюється соціально-політична та національна ситуація. Посилюється польський колоніальний гніт, українську шляхту витісняє польська. Поляки намагаються зміцнювати свої окупаційні позиції, захоплюючи землі, зводячи замки (в Ланчині, Делятині, Дебеслацях, Печеніжині, Уторопах, Косові та ін. населених пунктах). Між шляхтою посилюється міжусобна боротьба, організовуються взаємні напади і пограбування. Наприклад, теребовлянський староста Ю. Балабан у 1642 р. напав на село Березів, яке належало шляхтичам Бельзецьким, і знищив його. Еверист Бельзецький, зібравши людей у 1646 р. з Березова, Чорного Потока, Білих Ослав та інших сіл Гуцульщини і навіть зі Львова в кількості 500 чол., напав на Делятин, який належав його братам Еверисту і Теодору. Він виставив проти Делятинського замку на вигідному місці артилерію у 4 гармати, 2 моздіри і 12 гаківниць. Розпочався наступ. З артилерії били по укріпленнях замку, а звідтистрільці вели вогонь з рушниць. Стрілянина була настільки завзята, що одна гармата розірвалась.
Характерним у боротьбі проти польських колонізаторів ХVІІ ст. було й те, що в неї включається духовенство, хоча в кінці XVI ст., у 1596р., на Берестейському соборі була проголошена Унія православної і римо-католицької церков і утворена на Україні греко-католицька церква з підпорядкуванням римо-католицькому престолу. Як підкреслює І. Крип'якевич, артилерію до бою в Делятин проводив священик Андрій, декан з Делятина. Лише після запеклого бою було підписано мир. Оскільки ж умови миру не виконувалися, то Еверист вдруге напав на Делятинський замок. Частина його залоги загинула, частина була взята в полон. Згодом Еверист завоював і знищив Ланчин. Проте міжусобна боротьба не припинилась. Теодор, брат Евериста, у свою чергу зібрав загін і захопив замок у Турці, а самого Евериста полонив і віддав у Львів до в'язниці. Така боротьба велась повсюдно.
Особливої гостроти, розмаху та антиколоніальної спрямованості вона набирає на Прикарпатті і Гуцульщині проти польського колоніального режиму в середині ХVІІ ст. З наступом військ Б. Хмельницького на Західну Україну в цю боротьбу активно включається дрібна шляхта, селянство, духовенство. На Прикарпатті формуються загони під проводом Семена Височана. До них масово вливаються гуцули, навіть помічником С. Височана був гуцул Лесь Березовський з села Березова Косівського району. С. Височан зі своїм 15-тисячним загоном приєднався до козацьких військ і вирушив разом з ними на Схід.
Боротьба на Прикарпатських землях продовжується, поширюючись у глибину Гуцульщини, набираючи більшої гостроти. Повсюдними стали напади на польські маєтки, їх пограбування, нищення панських дворів і їх хазяїв. Так селяни з Білих і Чорних Ослав та Слободи Росяної знищили двір Валеріана Жардецького. Делятинський священик Андрій, той, що вів раніше артилерію Бельзецького, брав потім
Loading...

 
 

Цікаве