WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат

Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип’якевича - Реферат


Реферат на тему:
Історія Гуцульщини ХІV-ХVІІІ ст. у працях Івана Крип'якевича
Іван Крип'якевич (1886 - 1967) - один з видатних українських істориків ХХ ст., педагог, учений-дослідник широкого діапазону проблем історії України. Школу свого становлення, як педагог і науковець, він проходив у М.Грушевського, був тісно пов'язаний із світом науки, передових ідей, представниками яких на той час стали: І.Франко, Б.Бочинський, В.Гнатюк, О.Назарук, В.Шухевич та інші громадські діячі, науковці. Він брав активну участь у роботі "Просвіти", НТШ, ним написані численні книги і статті, видрукувані матеріали досліджень у львівських журналах: "Життя і знання", "Назустріч", "Рідна мова", "Неділя", "Українська книга", "Наша Батьківщина", займався також і редакторською роботою [1, 84-85].
Шлях науково-педагогічної діяльності І.Крип'якевича, починаючи з студентських років і до кінця його життя, проходив у період колоніальних режимів і двох світових війн. Для нього, як і для всієї інтелігенції культурно-наукових сфер Галичини і загалом України, воєнні, міжвоєнні і післявоєнні роки були неймовірно важкими. У воєнні часи вчений, по суті, був відірваний від наукової роботи, а потім зазнавав утисків, принижень, звинувачень "у буржуазному націоналізмі", понижень у посаді, переведень, звільнень тощо.
Незважаючи на це, І. Крип'якевичу, на щастя, вдалось уникнути радянських концтаборів, зробити чималий внесок в історичну науку України.
Основними проблемами досліджень І. Крип'якевича були: держава Богдана Хмельницького, організація її керівного апарату, війська, дипломатії, джерела з історії Галичини в період феодалізму, історія міста Львова та ін. [1, 84-85].
Висвітлення різноаспектності та багатогранності наукової, педагогічної і суспільно-громадської діяльності вченого особливо актуальним є нині, у зв'язку з відзначенням у 2006 р. ювілею - 120-річчя з дня його народження.
У своїй науково-дослідницькій роботі І.Крип'якевич важливе місце відводив також дослідженням Гуцульщини, зокрема, проблемам етнічного, національно-культурного, господарського та інших напрямів її розвитку [2].
Навіть із позицій сьогодення значення його наукової роботи важко переоцінити, особливо, коли розглядати період ХІV-ХVІІІ ст., який характеризується складністю етнічних, національно-культурних, політичних та інших процесів, зумовлених колоніальними завоюваннями українських земель іноземними державами та постійною боротьбою українського народу за їх визволення. Важливою для сучасної науки є історична спадщина періоду середньовіччя і початку нового часу Гуцульщини, адже ця частина української землі на той час залишалася відірваною від України. Після занепаду Галицької держави 1340 р. Гуцульщина і Прикарпаття відійшли до складу Молдовського воєводства, а в 1395 р. - до Польщі. Закарпатською Гуцульщиною відали угорські колонізатори, а Буковинська Гуцульщина до кінця ХV ст. являла собою нерозривну цілісність із Галицькою як підмандатна територія Польського королівства. У 1499 р. надчеремошські села були подаровані польським королем логафету Молдови Теуру і стали частиною Молдовського князівства. У 70-і роки ХVІІІ ст. Гуцульщина опинилась у складі Австро-Угорської імперії, а згодом - під польським, більшовицько-радянським режимами.
Скільки горя, страждань, національних, соціальних, політичних обмежень і принижень протягом цих шести з половиною сторіч зазнали Гуцульський край і його жителі-гуцули від іноземних поневолювачів та місцевих яничарів-кровопивців!
Головна суть політики колонізаторів зводилась до шматування цієї частини української землі, гноблення його жителів. З однаковою жорстокістю знущалися над гуцулами польські магнати, румунські бояри, угорські барони. Колонізатори фальсифікували історію походження і розвитку гуцулів. Одні намагались їх ополячити, другі - орумунити, треті - омадярити, четверті - онімечити і т.д. Для цього їхніми "науковцями" створювалися різні антинаукові теорії, зокрема про так звану волохську колонізацію Українських Карпат, про готське походження гуцулів та ін. Мета була одна: відірвати крону дерева нації від її історичних коренів та насадити її на інородне дерево іншої нації.
І.Крип'якевич був солідарним з іншими українськими вченими, дослідниками етнонаціональних проблем гуцулів. На противагу фальсифікаторам з колоніальних держав, він відстоював наукові позиції щодо етнонаціонального походження і приналежності гуцулів. "Расово Гуцули, як виказали поміри покійного професора Вавка, - стверджував І. Крип'якевич, - се чистий етнічний тип - чужі домішки дуже невеликі. Гуцули, - продовжує вчений, - рішуче належать до українського племені" [2, 1]. Це науково-теоретичне положення І. Крип'якевича про гуцулів як українців - наукова основа, ключ до висвітлення ним історії соціального, етнонаціонального і духовного розвитку цієї етнографічної групи українців взагалі і періоду ХІV-ХVІІІ ст. Лише така позиція дала можливість ученому піднятись на відповідну наукову висоту та з її позицій всебічно розкрити складні й часто суперечливі процеси і тенденції у розвитку Гуцульського краю, дати їм наукову оцінку.
Розв'язання цих наукових проблем було для ученого одним із найскладніших. По-перше, як підкреслює сам учений, з княжих часів і в наступний період про Карпати та Гуцульщину майже немає ніяких згадок. Так само немає докладних відомостей про ці краї і за період ХІV - 1-ї половини ХV ст. По-друге, весь час розвитку Гуцульщини, який розглядається у рамках цієї теми, проходив у колоніальних умовах, і тому наявні джерела про нього не завжди об'єктивно відображають історичну дійсність. Однак наукова позиція І. Крип'якевича дозволила успішно подолати ці перепони й розкрити правдиву історію соціального, етнонаціонального та духовного життя Гуцульщини. Вчений довів, що близько середини ХV ст. на Гуцульщині більш помітно відбуваються соціально-економічні, політичні та національно-культурні процеси, оскільки в цей час з'являються письмові джерела, що це засвідчують. У них є згадки про ряд населених пунктів на Гуцульщині та прилеглих до неї територіях, зокрема про Печеніжин і Ключів, згодом - Дебеславці, Рознів, Рудники, Рибно, Кути, Косів, Пістинь, Поляну Жаб'є (нині Верховина). Всі вони знаходяться по правій стороні від Прута до Карпат та лівій стороні від Черемоша, який нижче м. Снятина впадає у Прут. На протилежній, правій стороні Черемоша, Буковинській, згадуються села: Банилів, Замостя, Міліїв та ін.
В 1424 р. у тогочасних документах зафіксовано, що Косів і Поляна Жаб'є передані Литовським князем Свидригайлом, за згодою його брата Ягайла, якомусь Максимові або Владові Дрегасимовичеву. Але незабаром Косів з його окраїнами перейшов у відання шляхтичів-українців Шумлянських. У 2-й половині ХV ст. у Косові інтенсивно розвивається солеваріння. У 1472 р. тут вже була жупа, тобто копальня солі. В ХV ст. також згадується село Березів, у глибині Карпат, де на той час був чималий гурт дрібноїшляхти, яка згодом давала про себе знати, активно беручи участь у народних рухах, повстаннях.
"Протягом ХVІ ст., - підкреслює І. Крип'якевич, - на Галицькій, Буковинській і Закарпатській Гуцульщині виникла суцільна система осель". У 1500 р. згадується Довгополе, Ростоки і Вижниця; у 1515 р. - Стопчатів, Уторопи, Микуличин; у 1555 р. - Тюдево і Косів (вже як місто); у 1579 р. - Ослави Білі й Малі, Космач. На карті французького інженера Боплана, укладеній ним у середині ХVІІст., нанесено села: Зелена, Микуличин, Березів, Космач, Тюдів, Ростоки, Устеріки, Довгополе, далі - Чорні гори, Ясенів Угорський (сучасне смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області).
Характерним в етнічному розвитку населених пунктів (міст і сіл) цього періоду було те, що в них жило переважно українське населення. Так, у Снятині на 197 родин було 10 євреїв, 10 поляків і 7 німців, у Коломиї на 271 прізвище - 10 прізвищ поляків, прізвища євреїв не подані, решта
Loading...

 
 

Цікаве