WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → І.Я.Франко: від розробки української літературної мови до творення естетичної лексики і термінології - Реферат

І.Я.Франко: від розробки української літературної мови до творення естетичної лексики і термінології - Реферат


Реферат на тему:
І.Я.Франко: від розробки української літературної мови до творення естетичної лексики і термінології
Кінець XIX століття відзначався серйозними науковими пошуками лексики, яка б адекватно відтворювала нові теоретичні та практичні відкриття, зроблені у різних наукових галузях - філософії, психології, соціології, літературознавстві. Відчувалася нагальна потреба й у розширенні меж та поглибленні вже існуючих напрацювань у царині теоретичних знань. Ці процеси були зумовлені відсутністю на той час виробленої, усталеної наукової термінолексики, що обмежувало можливості її вживання та застосування. Особливо актуальним це було й для поняттєвого апарату естетики і зокрема її україномовного словника. Тому природно, що своє слово теоретика літератури, дослідника творчості не міг не сказати Іван Франко, тим більше що саме він створив в українській естетичній науці власну оригінальну науково-лексичну концепцію.
В історії української літературної мови були неодноразові спроби запровадити жанр наукової мови - Г.Квіткою-Основ'яненком, П.Гулаком-Артемовським, Є.Гребінкою, М.Максимовичем, Б.Грінченком. Але не тільки одним з основоположників, а й особливо послідовним її розбудовником став Іван Франко. Тож на тлі багатоаспектного вивчення феномена творчості й продовжують викликати зацікавленість естетико-мовознавчі концепції І.Франка, розроблена ним естетична термінологія та органічне вплетення у систему української мови слів термінологічного характеру, створення наукового стилю української мови, її лексичних і поняттєвих ресурсів. Поглиблене з'ясування цих чинників допоможе, на наш погляд, прослідкувати динаміку розвитку і "рух" основних естетичних понять у просторі міждисциплінарного вивчення креативної діяльності; наповнить і збагатить сучасний науковий потенціал поняттєво-категоріального апарату естетики й теорії творчості новим смислом і смисловими відтінками.
Зазначимо: будь-яка усвідомлювана інформація оформлюється і передається за посередництвом словесно-поняттєвої мови. У цьому сенсі свідомість людини необхідно розглядати як вербально-орієнтовану функцію психіки, яка, формуючи відповідні мовні категорії, раціональними способами осмислює і пояснює також і ірраціональне - духовну діяльність людини: творчий процес, його сутність і результати, інтерпретує твори мистецтва, спонукає до осягнення законів творчості. При цьому, необхідною умовою існування наукового підходу і водночас важливою його складовою частиною є філософське осмислення еволюції понять, передумов і методів дослідження, які мають фундаментальне значення для інтерпретації об'єкта вивчення. Такого роду підходи до однієї з центральних проблем естетики - творчості - є актуальними, оскільки й сьогодні не можна вважати остаточно відпрацьованим поняттєво-категоріальний апарат як самої науки, так і, власне, теорії творчості.
Відсутність усталеності і наявність певних розбіжностей у термінології теорії творчості пояснюються, на наш погляд, як невербально-орієнтованим характером творчого процесу, що істотно ускладнює його пізнання, так і приналежністю дослідників творчості до певних напрямків, у зв'язку з чим вони висувають свої критерії аналізу та намагаються самостійно вирішити існуючі проблеми або щоб не повторювати попередників, або під тиском тенденційності. Тим більшу наукову цінність становлять результати об'єктивно обґрунтованого підходу, що поєднує у собі погляд "зсередини" - практичний, синтезований досвід митця з теоретико-абстрагованим аналізом ученого. Тому Франкова естетична термінологія, її роль у вивченні креативного процесу, у створенні і становленні наукового стилю української мови потребують окремого, поглибленішого вивчення й аналізу з метою визначення новизни та вагомості теоретичного внеску ученого у розробку наукової україномовної лексики. Даний напрямок дослідження, повторюємо, сприяє поглибленню та збагаченню й сучасних теоретичних знань у царині естетики.
Процесом творення І.Франком наукового стилю української мови був, по суті, процес поступового відмежування від художньо-публіцистичних (а частково й епістолярних) способів висловлення та переходом з емоційно-експресивної тональності на нейтрально-повідомлюючу лексику, і, нарешті, знаходженням необхідних для наукової об'єктивності стилю засобів формулювання. Сформований ученим новий стиль наукового мовлення репрезентований у його працях з естетики, історії культури, літературознавства і критики вже у кінці 80-их років XIX століття. Це і було часом створення української наукової мови, що пізніше розвивалась і удосконалювалась переважно в сфері суспільних наук, та й то лише до 1918 року.
Творенню І.Франком власної естетичної концепції, її наукових основ, визначенню в ній ролі мови в її естетико-функціональній формі - художньо-образному мовленні - передувало глибоке творче і критичне переосмислення, уточнення, а часом і заперечення відомих теорій і думок з мовознавства (Г.Штейнталь, О.Потебня, Ф.Міклошич, І.Срезневський, Ф.Бопп, І.Бодуен де Куртене, О.Брюкнер та ін.), філософії та естетики (Арістотель, Платон, І.Кант, Г,-В.-Ф.Гегель, Е.Гартман, Г.Спенсер, А.Тан, Н.Буало, А.Шопенгауер, Т.Шевченко, Г.-Е.Лессінг, Дж.Мїлль, В.Бєлінський, М.Чернишевський, М.Добролюбов. Ж.-Ф.Леметр, Г.Барта ін.), психології та нейрофізіології (М.Дессуар, Г.Спенсер, Г.Штейнталь, І.Сєченов, Г.-Т.Фехнер, К.Гален, К. дю Прель, В.Вундт, Ц.Ломброзота ін.).
У розв'язанні теоретичних питань, зокрема мовно-естетичних, І.Франко вирішального значення надавав принципу апробації істинності будь-якої теоретичної думки творчою практикою. Тому крім величезних знань для нього важливе значення мала інтроспекція - самоспостереження - глибоке спостереження за психічними явищами і тими бурхливими творчими процесами, що відбувалися в його власній душі - душі художника.
Поряд із компонентами стильової розробки у науковій мові І.Франка виявляються і риси його мовотворчої індивідуальності: Франко-учений не відокремлюється від Франка-письменника, публіциста. Наукова мова І.Франка є специфікованим синтезом його мовної творчості в цілому.
Розвиваючи науковий стиль української мови та україномовну термінологію, І.Франко спеціально вивчав основні риси наукової мови та наукової термінології. В естетичній системі, викладеній ученим у своєму найбільшому естетико-психологічному, літературно-критичному трактаті "Із секретів поетичної творчості" (1898 - 1899) та інших працях з теорії художньо-образного мислення, термінолексика розглядається як форма сутності наукової мови, а поетично-образна мова - як активний
Loading...

 
 

Цікаве