WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Енеїда Івана Котляревського: погляди з минулого і сьогодення - Реферат

Енеїда Івана Котляревського: погляди з минулого і сьогодення - Реферат

російської мови настав тоді також знаменний поворотний час. Стара теорія трьох стилів, глибоко запроваджена в думки письменників і читачів, остаточно впала, а з тим упали й ті налетілості на літературну мову, що їх принесли українські вчителі. Російська літературна мова стала помалу наближатися до мови народної, а тим самим ставала мовою великоросійською. Думка про якийсь штучний "общеруський язик" тим самим падала. Творцем нової російської літературної мови став великий поет Олександр Пушкін, що вже рішуче порвав з наукою про три стилі в мові. В українській літературі це сталося трохи раньше, і зробив це Котляревський. Ось тому 1798-ий рік, рік появи "Енеїди", став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став бо її наріжним каменем.
На свій час мова "Енеїди" була доброю народною мовою, хоч у ній, як у мові літературній, було забагато русизмів та архаїзмів. Це була та мова, що розвивалася ще до Котляревського. Про якийсь окремий український правопис Котляревський ще не думав, як довго не думали про те й його наступники, - літературний правопис був тоді спільний для російської й української літератури, - в основі своїй це старий український правопис. Ось уривок з "Енеїди" за оригіналом:
Эней бувь паробокь моторный
И хлопець хоть куды козакь,
На лихо все издавсь проворный,
ЗавзятейшЬй изь всЬх бурлакь.
Но Греки якь, спаливши Трою,
Зробили зь неи скирду гною,
ВЬнь, взявши торбу, тягу давь:
Забравши всякихь и ТроянцЬвь,
Осмаленыхь, якь гира, ланцЬвь,
Пятами зь Трой накивавь.
Власне, це наш стародавній український правопис, з ы, ь, Ь: цікаве те, що наше і Котляревський передає через Ь, що звичайним було в нас і до нього, уже в ХVІ - ХVІІ віках, і частим у віці XVIII. Цебто, як мовою, так і правописом Котляревський ще міцно зв'язаний з попереднім часом, з XVIII століттям, нічого нового в цьому не даючи.
Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою, - після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творче розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка.
"Історія української літературної мови", Вінніпег, 1980.
Юрій Шевельов "Критика поетичним словом"
Це не вперше для Шевченка поезія була виконавцем функцій літературної критики у вірші й через вірш. Він увіходив до літератури з високою свідомістю місії й переємности. Він не просто писав поезії, він хотів усвідомити своє місце в літературі через візію майбутності своєї країни і, не меншою мірою, через визначення свого місця супроти попередників, яких він цінив, але з традиціями яких він доривав. Найвизначнішими серед них були Котляревський і Квітка-Основ'яненко, і кожному з них Шевченко присвячує, ще в своїх перших поетичних кроках, критичний етюд, декларація своєї від них залежності чи боргу і - цілковитої незалежності. Так постала його поезія 1838 р. "На вічну пам'ять Котляревському" і 1839 р. "До Основ'яненка", данина пошани критика і ствердження своєї інакшості.
Ми звикли: коли пізніший поет бере тему якогось свого попередника, новий вірш включає в себе стилізацію старого твору; цитати або пере-фрази з нього. Поетичний сенс нового вірша полягає в накладанні однієї, позиченої манери на другу, свою власну. Кохався в цьому Микола Зеров: ось його "Князь Ігор", початок:
Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним;
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважав князь на віщий спів:
"Нум, русичі, славетні дні спом'янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор'я голих берегів!"
Годі було б уявити у "Слові о полку Ігоревім" зеніт, обрій тьмяний, спів; нум, шлях... Це двадцяте сторіччя, Микола Зеров. Але Див, русичі - це цитати зі "Слова", а лукомор'я в цьому контексті - слово XII сторіччя, хоч у Бояновому, чи пак післяБояновому тексті безпосередньо такого слова не знайдемо.
Не так у "На вічну пам'ять Котляревському". Цитатний матеріял тут обмежений до "ватаги пройдисвіта" і "Трої". Дуже, можна б сказати, - демонстративно мало - на 112 рядків поезії! Натомість цілковито переважають і панують складники, яких у "Енеїді" зовсім нема. Навіть на найелементарнішому рівні - рівні поодиноких слів знайдемо в поезії цілу низку слів, яких "Енеїда" взагалі не знає: соловейко, калина, одинокий, гніздечко, в'янути (про серце), щебетати (в "Енеїді" тільки про пащекувату жіночку), дівчина, сохнути (в значенні журитися), лози, дрібні (просльози), гай, гойдати, кобзар, діброва, прилинути, чужина, орел, грати (про море), сіяти, як даремно шукали б ми в "Енеїді" й самого слова Україна, як даремно ми шукали б там і українського пейзажу взагалі.
Контраст між Котляревським і Шевченком був би ще виразніший, якби ми поглянули на складніші рівні поетичної мови, фразеологію, образність, ідейний комплекс. Але вже і з простого зіставлення двох поетичних словників ясно видно, що Шевченко будує інший поетичний світ пейзажно-ліричний, географічне визначення за допомогою деталів-символів (українських), черпаних з ліричного ґатунку народної пісні і пройнятих особистим сприйманням, як на нашу теперішню мірку - виразно сентиментальний. Усе тут таке інакше, таке відмінне, що не може бути мови про випадковість. Маємо протиставлення двох манер, світобачень. Тим самим, незалежно від того, наскільки це було усвідомлене, заперечення стилю й світу "Енеїди". У динаміці літературного процесу - це критика й відкинення стилю й світу Котляревського, маніфест іншого стилю, іншої, протилежної літературної школи. У свідомості Шевченко схилявся в пошані перед автором "Енеїди", в підсвідомості і, либонь, таки і в свідомості він діло Котляревського заперечує. (Справа це не така проста, якби ми вийшли за межі однієї поезії. Проблема "котляревщини" довгі роки тяжіла над поетом, він важко переборював її, поки не відвів їй місце в певних, переважно сатиричних, проявах своєї творчості - і так до найостаннішого свого вірша, передсмертного - "Чи не покинуть нам, небого". Але для нашої теми сьогодні, про поета - критика у своїх поезіях - не мусимо заходити тут у ці проблеми).
Самим своїм первісно-глибоким матеріялом, мовою, "На вічну пам'ять Котляревському" теж протиставиться "Енеїді" й кидає полемічний виклик цій поезії. Тепер у певних колах, колах, що заслуговують на пошану і своєю поведінкою і своїм рівнем вдивляння у явища культури, підноситься культ "Енеїди" як твору національного. Походить це, мабуть, з того відчуття ностальгії до Гетьманщини, яке, безперечно, є в "Енеїді". Тому те, що тепер мушу сказати, може здатися блюзнірством. Але це мусить бути сказане. Утому сенсі, як ми тепер говоримо про українську мову, "Енеїда" не була написана українською мовою. Якщо вживати сучасної термінології, вона буланаписана
Loading...

 
 

Цікаве