WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → “Літопис Самовидця” як українознавче джерело - Реферат

“Літопис Самовидця” як українознавче джерело - Реферат


Реферат на тему:
"Літопис Самовидця" як українознавче джерело
"Літопис Самовидця" належить до найцінніших пам'яток української писемності та найважливіших історичних джерел. Звісно, що і праць, присвячених цій пам'ятці досить багато. Чимало вчених у різні часи досліджували цей твір, розглядаючи його здебільшого як історичне, рідше - як літературне та лінгвістичне джерело [1]. Наявні праці можна розглядати за двома напрямами: історико-джерелознавчими, автори яких намагалися дослідити історію створення літопису, встановити його авторство та достовірність відомостей, наведених у ньому, висвітлити значення для історіографії; та літературно-лінгвістичними, що представлені дослідженнями стилю написання твору, його цінності як пам'ятки літератури і мови.
Мета пропонованої статті - розглянути "Літопис Самовидця" з погляду українознавства як комплексної системи найрізноманітніших знань про Україну та українців, привернувши увагу саме до його джерельного значення. Актуальність такого підходу зумовлюється недостатнім висвітленням комплексного характеру твору як українознавчого джерела, його зв'язку з іншими літописами козацько-гетьманської доби та літописною традицією княжих часів.
Наука відносить "Літопис Самовидця", оригінал якого не зберігся, до рідкісних за своїм стилем і змістом пам'яток українського козацького літописання 2-ї половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Академічне видання твору, що побачило світ у 1971 р., завдяки подвижницькій діяльності одного з провідних українських літописознавців Ярослава Дзири [2], дало можливість для неупередженого, справді наукового його дослідження з погляду українознавства. Однак, за умов тоталітарного режиму, ідеологічного табу на українознавство, моністичного трактування історії, політичного переслідування науковців національно-демократичної орієнтації, зреалізувати цю можливість не вдалося. Тільки після відновлення державної незалежності України розпочався новий етап наукового осмислення унікальної пам'ятки української історії і писемності, її джерельного значення для українознавства.
Відомо, що назва твору - умовна, оскільки його автор і досі точно не встановлений, але, судячи зі змісту і форми викладу подій, він був їх очевидцем (самовидцем). Щодо авторства літопису, є різні думки, проте більшість сучасних дослідників ( О.Апанович, Я.Дзира, Ю.Мицик та ін.), як і деякі їх попередники, вважають, що ним міг бути Роман Ракушка-Романовський (бл. 1622-1703). Він у роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького служив у Ніжинській сотні, в 1658 р. став сотником, а з 1659 р. - ніжинським полковим суддею. За гетьмана Івана Брюховецького, у 1663-1668 рр., Ракушка-Романовський був генеральним підскарбієм, пізніше - Стародубським священиком. До речі, деякі вчені припускають, що літопис міг бути написаний людиною, яка присвятила служінню Богу більшу частину свого життя, але в такому разі - це не Ракушка-Романовський. Дослідник літописів Я.Дзира у передмові до другого видання "Літопису Самовидця" переконливо пов'язує авторство твору все ж з іменем Р.Ракушки-Романовського [ 3, 16-20].
Не встановлена й точна дата написання літопису. Одні дослідники схиляються до середини XVIII ст., інші - до кінця XVII - початку XVIII ст.[4, 295]. Останній - більш вірогідний, оскільки літописна частина твору доведена до 1702 р., а "Літопис Самовидця" справив значний вплив на Григорія Граб'янку, який свій літопис створив у 1710 р.
Розглядаючи "Літопис Самовидця" як українознавче джерело, маємо відповісти, насамперед, на питання, наскільки можна довіряти цьому твору, тобто, на яких джерелах він базується, наскільки вони достовірні. Як стверджує Я. Дзира, в основі першої частини, ймовірно, лежить так званий Уманський літопис, натомість друга частина побудована на авторському щоденникові та власних спогадах, про що свідчать деякі фрази і навіть розділи літопису: "Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало которій день был без вітру, и тривала снігами и морозами виликими близко до святого Георгія же юже людям на Сіверу не тилко сіла, але і солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи подвод с полков под запаси давано до Сівека из Сівска проважено в Києв, и много подводников от морозов покалічило, а инніє померли" [2, 65].
На думку Ю.Мицика, окрім авторських записів про події 1648-1672 рр., за джерельну базу використано також різноманітні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій [5,17-18], з чим можна погодитись, оскільки щоденників і авторських спогадів було б недостатньо для написання такого ґрунтовного твору. Ймовірно, що для першої частини, окрім Уманського літопису, автор використав ще Львівський літопис - пам'ятку української історичної думки XVII ст., що охоплює події XVI - 1-ої половини XVII ст., оскільки багато думок цих літописів, включаючи й окремі фрази, - досить схожі. Можливо, для написання другої частини використано "Літописці Волині і України" - збірку історичних творів (літописи, повісті та ін.) XVII - XVIII ст., що укладена між 1690-1707 рр. ченцем Межигірського, під Києвом (до 1717 р.) і Підгородиського (1717-1720 рр.) монастирів - Іллею (Кощаківським), свідченням чого є деякий фактичний матеріал, запозичений з цих збірників.
Одним з перших питання про вірогідність цієї пам'ятки поставив О.Бодянський, завдяки якому вона побачила світ у 1846 р. під назвою "Про початок і причини війни Хмельницького". Згодом до неї звернулися члени Київської археографічної комісії, зусиллями якої у 1878 р. пам'ятка була опублікована під запропонованою П.Кулішем назвою "Літопис Самовидця". [6]. Видання супроводжувалось ґрунтовною джерелознавчою розвідкою О.Левицького, який виявив його справжній і найповніший текст, підготував літопис до друку та написав коментарі. Він - чи не перший, хто подав атрибуцію літопису, встановивши хронологічні рамки й місце написання твору - місто Стародуб на Чернігівщині, висловив припущення, що його автор - виходець з Правобережної України, представник православної шляхти, людина, яка займала важливі посади в гетьманській канцелярії. Літопис досліджували: М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, Д.Яворницький, М.Грушевський, І.Крип'якевич, В.Модзалевський, О.Оглоблин, М.Петровський та інші історики, розкриваючи його значення для історичної науки та вплив на подальший розвиток українознавства. Як аргумент на користь достовірності літопису, вони зверталися до джерельних свідчень ряду інших творів того ж періоду, в яких фігурували аналогічні факти, давалось тотожне або подібне трактування історичних подій.
Літопис складається із вступу, в якому змальовані деякі сторони українського життя перед народним повстанням і Визвольною війною українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657 рр., та двох частин. Перша - має чітко виражений історичний характер і присвячена найважливішим подіям Визвольної війни, зокрема битвам під Жовтими Водами, Корсунем, та осмисленнюїх значення і наслідків. Варто зазначити, що автор у ряді місць вдається до аналізу подій, намагається з'ясувати причини війни, її характер і вплив на суспільне життя. Роздумуючи над мотивами і початком війни, автор наголошує, що становище українців і православної церкви у польській державі - підневільне. "Чого не звикла Україна терпіти, утиски великі від старост і від намісників, і жидів, - наголошує Самовидець. - Бо самі державці на Україні не мешкали, лише уряд тримали, і так про кривди людей посполитих мало знали" [2, 46]. Висвітлення воєнно-політичних подій автор доводить до 1676 р., коли дедалі яскравіше стала виявлятися колонізаторська політика московського царизму стосовно України. Важливо підкреслити, що події на теренах України розглядаються в контексті європейської історії таких
Loading...

 
 

Цікаве