WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Державницько-особистісний симфонізм українського письменства Києво-Руської доби: наприпочатку “Великого Кола” - Реферат

Державницько-особистісний симфонізм українського письменства Києво-Руської доби: наприпочатку “Великого Кола” - Реферат

виявляє своє південноруське походження. Граціозні форми його мови нагадують сучасне наріччя Малоросії, особливо багатством гортанних звуків і закінчень на букву "ь" в дієсловах теперішнього часу третьої особи множини. Але що найбільше промовляє на користь південноруського походження "Слова…" - це спосіб життя народу. Відчувається щось благородне й людяне у стосунках героїв цієї поеми… Все це, повторюємо, нагадує Південну Русь, де так багато людяного і благородного в сімейному побуті, де взаєминистатей ґрунтуються на любові, а жінка користується повнотою всіх своїх прав. І все це діаметрально протилежне тому, що існує в Північній Русі, де сімейні стосунки дикі й брутальні, жінка зведена до своєрідної хатньої тварини, а любов подружжя - поняття чудернацьке. Порівняйте побут українських селян із побутом російських селян, міщан, купців і, зокрема, інших верств, і ви переконаєтеся в правдивості нашого твердження про те, що "Слово о полку Ігоревім" є південного походження". М.Максимович, зіставивши художні особливості "Слова..." з пам'ятками української народнопоетичної творчості, зокрема думами та історичними піснями, довів генетичну спорідненість поеми з нашою художньою словесністю. Епітети, метафори, розгорнуті символи, що їх використовував автор поеми, знаходять свої відповідники і в деяких пам'ятках російського та білоруського фольклору, але "південноруські" (українські) пісні, на думку Максимовича, незрівнянно ближче рідняться зі "Словом..." Так, порівняння зажуреної Ярославни із зигзицею-зозулею, яке використовує автор поеми, своєрідно "накладається" на образність українських народних пісень, де на могилу козака, що загинув на чужині, прилітає зозуленькою невтішна мати, дружина, сестра. Саме М.Максимович у 1857 р. одним із перших надрукував свій віршований переклад "Слова о полку Ігоревім". Тривалий час це був найдосконаліший переклад пам'ятки сучасною українською мовою. До переспівів "Слова…" звертався також і його близький приятель - геніальний Тарас Шевченко.
"Слово о полку Ігоревім" необхідно розглядати не лише в його зіставленні з українським фольклором, а й у контексті розвитку всього українського письменства ХІ-ХІІІ ст. Деякі вчені, зокрема М.Гудзій, порівнювали стилістичну манеру "Слова..." з манерою, у якій написаний Галицько-Волинський літопис. Зі "Словом..." його поєднує, передовсім, специфічна образність, урочистість стилю, використання в художній тканині оповіді багатьох елементів "дружинної поезії". Широковідома похвала князю Роману в Галицько-Волинському літописі в багатьох місцях подібна до звертань автора "Слова..." до князів-сучасників із закликом виступити на захист Руської землі. І в літописі, і в поемі головна увага звертається на події світської, а не церковної історії, оповідається про військові походи, битви, князівські усобиці. І ця оповідь подається з позицій світської людини, для якої найголовніше - політична єдність держави, згуртованість князів для її спільної оборони. Одначе, з чим би не зіставляти поему - вона "поза конкуренцією". Кожна фраза її - жива, рухлива, динамічна, а поетичні синтагми вражають пружністю, як схрещені мечі: "Коні іржуть за Сулою - дзвенить слава в Києві. Труби трублять у Новгороді - стяги стоять у Путивлі". А ще - достоту кінематографічне чергування "крупних планів" та окремішніх деталей, вітальна і пантеїстична олюдненість часопростору... Напевно, лише ХХ століття змогло впритул наблизитись до подібної техніки письма.
Зостановляючись на високому естетизмі безсмертної давньоукраїнської поеми, Михайло Грушевський (а його аналіз "Слова о полку...", що вчений дає у другому томі "Історії української літератури", залишається й досі неперевершеним за глибиною та прогностичною мудрістю - і у літературознавстві вітчизняному, і загалом - у світовому) підставово зазначає: "З погляду артистичного і культурного "Слово" стоїть надзвичайно високо. Коли порівнюємо його, на один бік, з риторичними, взагалі книжними творами сеї доби, і з візантійськими творами, які оберталися в перекладах в тих часах, на другий бік, з творами західноєвропейськими тої ж доби, як "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів" і т. ін., тоді тільки оцінюємо, настільки тонко відчутий і артистичний твір перед собою маємо. В порівнянні зі зверхньо-блискучою, але доволі холодною і сухою книжною риторикою, де тільки зрідка виривається безпосередній - не крик, а зітхання душі, "Слово" визначається незвичайною експресією і безпосередністю свого ліризму, одягненого безконечним багатством епічних засобів. В порівнянні з епосом візантійським - раціоналістичним, отяжілим, позбавленим свіжості і безпосередності чуття, "Слово" блищить щирістю, глибиною і силою ефекту, як твори новоєвропейської романтики супроти епігонів псевдокласицизму. Супроти варварської грубуватості і елементарних настроїв і мотивів західноєвропейських творів феодальної доби воно вирізняється багатством і тонкістю настрою, як супроти примітивної діатоніки повніша хроматична гама... Я можу тільки закінчити сей розділ повторенням заклику старого поета: сей твір перегортайте денно і нощно - ви знайдете в нім всякий раз нову красу і новий зміст!"
І ще одна прикметна ознака "Слова…", може, не надто досліджена й не надто проінтерпретована: його автор (модерніст, за М.Грушевським, у кращому розумінні цього поняття) повсякчас звертається до точки відліку, до першовитоків руської історії. Бо вона (наша "альфа" і "омега") повертає спільноті впевненість і відчуття незнищенності, а її інтерпретація лишається єдиним джерелом самопізнання і самоосмислення. Тому в "Слові…" оспівуються дружинники Ярослава Чернігівського, військо якого "без щитів, з ножами захалявними криком полки побиває, дзвонячи в прадідівську славу", тому там згадуються "віки Троянові", готські діви, які співають на березі синього моря "про часи Бусові", дзвонячи руським золотом (відверта алюзія на часи анто-готських війн іще в передкиєво-руську добу), тому у фіналі героїчної поеми "дівиці поють на Дунаї - в'ються голоси через море до Києва" (а це вже згадка про наше дунайсько-чорноморське розселення, про колонізацію південних причорноморських теренів). Автор "Слова о полку Ігоревім", як і творець "Літопису Аскольда", повсякчас шукає "зерна", з якого народжується і в яке знову згортається вражаюча космічна містерія України.
Література:
1. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. - К.: Либідь, 1993-1996.
2. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. - Львів, 1992.
3. Кононенко П.П. "Свою Україну любіть…" - К., 1996.
4. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К., 1992.
5. Махновець Л. Про автора "Слова о полку Ігоревім". - К., 1989.
6. Чижевський Д. Історія української літератури. - Тернопіль, 1994.
7. Шевчук В.О. Дорога в тисячу років. - К., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве