WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Державницько-особистісний симфонізм українського письменства Києво-Руської доби: наприпочатку “Великого Кола” - Реферат

Державницько-особистісний симфонізм українського письменства Києво-Руської доби: наприпочатку “Великого Кола” - Реферат

великий київський князь Святослав, але через несприятливі обставини йому не пощастило довершити свого задуму. Менш ніж за два місяці по тому Ігор самостійно вирушив на половців. У поході, поблизу берегів Дінця, руські дружинники стали свідками сонячного затемнення, яке в добу середньовіччя вважалося передвісником нещастя. Проте Ігор незупинив походу і переправився через ріку. Пізніше до нього приєднався брат Всеволод з дружиною, який вирушив з Курська іншим шляхом. Але здійснити несподіваний напад на половців, як на те розраховував Ігор зі своїми союзниками, не пощастило: розвідники принесли звістку про готовність кочівників до бою. Наступного дня русичі зустріли головні половецькі сили. Перший бій приніс перемогу Ігорю, половці почали тікати, їх переслідувала дружина Володимира Ігоревича. Русичі захопили багато полонених, та на світанку наступного дня половецькі полки стали наступати на руське військо. Ігор віддав наказ кінним воїнам спішитися і битися усім разом. Половці відрізали військо від води, тому дружинники, страждаючи від спраги, змушені були протягом трьох днів повільно пробиватися до Дінця. Відступ виявився надзвичайно тяжким, сам Ігор був поранений у праву руку. На світанку (в неділю) ковуї не витримали половецького натиску й почали тікати. Ігор безуспішно намагався їх зупинити, допоки сам не потрапив у полон. Його військо було майже все знищене, з руських воїнів порятувалося лише кілька чоловік. Ігор Святославич став полоненим половецького хана Кончака.
Своєю поразкою Ігор "відкрив ворота" половцям на руську землю, адже за рік до цього походу руські князі, що об'єдналися навколо київського князя Святослава, спільними зусиллями розгромили кочівників. Невдалий Ігорів похід, фактично, перекреслив результати цієї звитяги. У полоні Ігор користувався відносною свободою, він навіть викликав до себе з Русі священика для відправлення церковних служб. Трохи пізніше, за сприяння половецького слуги Овлура, йому вдалося втекти. Незабаром після прибуття до Новгород-Сіверського Ігор вирушив до Чернігова та Києва, де знайшов допомогу і підтримку.
Це - константи історії, та мистецтво, поезія завжди вивищуються над сухою фактографічністю. Точніше - відчитують у подієвому плині істину, глибшу за видимість факту. Визначальний "нерв" поеми - зовсім не у відображенні однієї з незчисленних тогочасних військових виправ (вище вже говорено було, що половці й українці не були аж такими затятими ворогами: сам Ігор та його брат - "буй-тур" Всеволод - на три чверті були по крові половчанами; разом з половцями наші пращури спільно билися з Чингісхановою ордою на Калці, та й загинули Руська та Половецька держави в огні ординської навали в один і той самий час), а в напруженому переживанні зламу, розпаду звичного світу, у майже матеріалізованому відчутті наближення невідворотної катастрофи. Перебуваючи в дещо подібній духовній ситуації часу, на переході від Середньовіччя до Нової доби, Шекспір у "Гамлеті" спостеріг, як розпадався "зв'язок часів". Геніальний автор "Слова", співаючи не за "Бояновими замислами", за "подіями нинішнього часу", уречевив цю ж думку і цю ж тривогу. Тільки на 400 років раніше за всесвітньовідомого англійця. "Суть поеми - заклик руських князів до єднання якраз перед навалою монголів", - зазначав свого часу К. Маркс ( взагалі, він виявляв великий інтерес до "Слова " і залишив про нього шерег вельми цікавих міркувань, наприклад: "Уся пісня має героїчно-християнський характер, хоча язичницькі елементи виступають ще досить помітно"). Не можна з ним не погодитись, тільки вести мову потрібно не лише за монголів, а й за поляків, угорців, литовців, володимиро-суздальців. І в першу чергу - за самих українців, за киян і галичан, чернігівців і волинян, бо, як співалося в поемі, "сказав брат братові: "се моє", "і се також моє", почали князі про мале "се велике" мовити, та самі на себе коромолу кувати".
Один зі списків "Слова", переписаного в XVI ст., на початку 90-х років XVIII ст. потрапив до рук відомого збирача пам'яток давнини графа О.І.Мусіна-Пушкіна. Текст пам'ятки містився в збірнику давньоруських творів світського змісту, який увібрав у себе також такі відомі тогочасному читачеві твори, як "Повість про Акіра Премудрого", "Девгеніїве діяння" та ін. За словами самого збирача, цей збірник він придбав у архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоїля Биковського, який був водночас релігійним письменником, педагогом, видавцем. Вихованець, а з 1757 року викладач Києво-Могилянської академії, він - автор своєрідних драматизованих "Бесід євангельських", проповідей, віршів. Взагалі, він був характерним представником т. зв. "київської освіченості", одним з тих численних українських культуртрегерів, які від часів Петра Могили європеїзовували великоруський простір. З рукопису збірника Спасо-Ярославського монастиря спеціально для Катерини ІІ було зроблено копію, яка збереглася до нашого часу. Під час неодноразового переписування (спочатку з оригіналу, а потім з копій) текст пам'ятки частково перекручувався. І в пізнішому списку XVI ст., з якого було зроблене перше друковане видання "Слова...", вже було багато "темних місць", які не могли розшифрувати перші дослідники рукопису. Частково ці "місця" неоднозначно тлумачаться й сучасними науковцями.
Вперше "Слово о полку Ігоревім" було надруковане в 1800 році в Москві О.Мусіним-Пушкіним у співпраці з О.Малиновським і М.Бантишем-Каменським (батьком відомого українського історика). 1812 р., під час вторгнення військ Наполеона в Москву, автентичний примірник "Слова..." загинув у пожежі. Загинула також і більшість примірників першого видання пам'ятки. Незабаром після видання поеми деякі скептики вважали її підробкою пізнішого часу. Безпідставність такої позиції стала особливо очевидною після відкриття у 1852 році "Задонщини", яка написана під сильним впливом "Слова..." наприкінці XIV ст. Дуже дотепно відповів скептикам, які вважали поему фальсифікатом XVІІІ ст., Пушкін: "Всі поети тієї епохи, навіть разом узяті, не змогли б витворити подібний шедевр".
Вже перші дослідники пам'ятки вказували на її українське ("південноруське") походження. Так, російський вчений М.Калайдович ще 1818 р. у праці "Опыт решения вопроса, на каком языке писано песнь о полку Игореве" доводив, що "образи, вислови пісні та самі слова - кресить, болоньє, смага, година - не відомі нинішнім великоросіянам, натомість вживані тепер в Малоросії, переконують, що автор її належав до нинішньої Малоросії". Тезу про український характер мови пам'ятки розвивав також М.Полєвой у працях: "История русского народа" (1830) та "Очерки русской литературы" (1839). Навіть В. Бєлінський, який, як відомо, негативно ставився до ідеї самостійного розвитку українського письменства, вважав "Слово..." твором цілковито українським ("малоросійським"): "Слово о полку Ігоревім" дуже яскраво
Loading...

 
 

Цікаве