WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Революція - це універсальний процес! - Реферат

Революція - це універсальний процес! - Реферат

дев'яностолітнім пенсіонером при кремлівському дворі. Посол Чорномирдін знущальне відповів, що із цим запитанням Україна має звернутися до Грузії, позаяк Джугашвілі - родом звідти. Ніби Гітлер тим злочинець, що австрієць, а не тим, що конструктор пангерманського тоталітаризму.
Тоталітарна держава, яка не пережила свого Нюрнберга, не може стати демократичною країною. Туреччина не визнає вірменського геноциду. Більше половини сербів переконані в тому, що ескадрони смерті "Скорпіони", які знищували мирне мусульманське населення Боснії, є насправді національними героями. Статистична розвідка такого авторитетного історика, як Річард Пайпс, засвідчує, що так само більше половини росіян переконані в тому, що Сталін є найбільшим вождем і полководцем усіх країн і народів. Зрештою, президент Путін, який називає крах Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою XX ст., тим самим засвідчує невикоріненість цієї суспільної психопатології: адже саме створення радянської тоталітарної системи було - разом із нацизмом - однією з двох найбільших геополітичних катастроф минулого століття. І чи ж маємо дивуватися, що колишні гулаги нині - привабливий пункт "адреналінового туризму"? Росія не тільки не компенсує українців та інші народи за нанесені їм через постійні окупації, депортації втрати, залишені по собі економічні й культурні руїни. Росія шантажує непокірних сусідів енергоносіями і паралельно заробляє гроші на туристах, які розважаються у просторі смерті гупагів, - заробляє на страдницьких тінях закатованих там людей, серед яких, до речі, чимало і власних загиблих співвітчизників...
Якби щось подібне сталося в Освєнцімі, повстав би цілий світ. Яка тому причина, що Росії можна те, чого не можна жодній цивілізованій країні? Мабуть, причина в тому, що цивілізований світ встановлює параметри цивілізованості лише для цивілізованих країн. Це одне. А інше те, що існуючий стан речей слугує підтвердженням невтішного факту: виявляється, існують жертви "першої категорії", а є також жертви другорядні, третьорядні й далі - і так в арифметичній прогресії. Іншими словами, якщо суспільство має свідомість і мужність вимагати відповіді за нанесену йому шкоду, із таким суспільством рахується світ. Рахується і сам винуватець трагедії: адже Росія Путіна вибачилася перед Польщею за знищення 20 тисяч польських офіцерів - цвіту польської армії - у Хатині. Однак, якщо саме це суспільство спить на кістках власних батьків, - воно об'єктивно стає суспільством меншовартісних людей, своєю покорою та несвідомістю запрошує до подальшого над ним знущання. Радянська Україна, звісно, не могла себе захистити. Однак пострадянська офіційна Україна у цьому питанні теж виявилася занадто непослідовною і двозначною, аби здобутися на повагу до своїх трагедій у світі.
Великою мірою саме тому й продовжується та "змова мовчання" щодо Голодомору, яку ми бачили і в 30-ті роки. Адже на Заході й сьогодні великою мірою діє "the Allied Scheme of Histori", "схема історії союзників", як називає цей феномен британський історик Норман Дейвіс. Звичайно, важать російські газ і нафта, але цього недостатньо. Захід саме зараз починає процес порівняння й "паритаризаціі" нацизму й комунізму (за останні кілька років вийшли десятки книжок на цю тему), хоча та ж сама Ханна Арендт говорила про це вже відразу по закінченні Другої світової.
До речі, саме факт цієї "змови мовчання" між Росією та Заходом з приводу ряду історичних трагедій посткомуністичного світу (згадати хоча б нещодавнє контроверсійне святкування 60-ліття Перемоги над нацистською Німеччиною) є причиною гіркого розчарування народів Східної Європи, що чаїть у собі початки майбутніх геополітичних криз. Після падіння Берлінського Муру ці суспільства мріяли лише об'єднатися з Європою як вільні народи з вільними народами. Однак після тяжкої боротьби проти двох тоталітаризмів, боротьби, за яку Схід Європи заплатив непомірне високу ціну, - ці країни опинилися в Європі "подвійних стандартів", у Європі надмірно "гнучкої" "реальної політики", словом, у тій Європі, частина якої й сьогодні готова швидше пожертвувати майбутнім тих чи інших народів, аби не порушувати питань, які не подобаються Москві. Отже, Стара Європа може не дивуватися тому, що Нова Європа дивиться більше в бік Вашингтона, ніж Брюсселя.
І все ж та Україна, яка восени 2004 р. вийшла на площі своїх міст утвердити демократичні цінності, протестуючи проти фальсифікацій на президентських виборах і проти корумпованого режиму на утриманні Москви, - це була та Україна, яка зберегла духовний спадок мучеників сталінського режиму і вкотре опротестувала чергову спробу "соціальної інженерії", такої зужитої і все ж знову і знову гальванізованої згідно з кремлівським сценарієм. Ця Україна знову йшла на смертельний ризик, бо Москва схилялася до того, щоб спровокувати громадянську війну була готова задушити цей протест у крові. На українську столицю рухалися танки. Це не був знуджений спокій європейських референдумів "за" чи "проти" Європи. Це був захист Європи, за який українські інтелектуали і підприємці, студенти, робітники й ті ж самі селяни були готові заплатити ціною власного життя, - на тлі ряду політичних лідерів тієї самої Європи, які наввипередки хвалять президента Путіна за "демократичні перетворення", знаючи, що навіть самому президентові Путіну відомо, яка ценеправда.
Протест українського суспільства був мирний. Може, це й була одна з ознак його сили. Спокійна твердість українського народу перемогла. Перша фраза італійського телебачення, що коментувало початок Помаранчевої революції, була така: "Люди вийшли на площі, аби захистити власну гідність". А перша фраза, що оголошувала перемогу демократичної опозиції, звучала так: "Переміг український народ". Так, тому що тріада "гідність - народ - Європа" і є для України її вистражданою формулою демократії.
Нещодавно помер один із найвидатніших філософів сучасності - Поль Рікер. "Пам'ятати, забути, простити" - так називається одна з його останніх книжок. Це великою мірою формула всієї його герменевтики. Не можна забути, не пам'ятаючи, а не маючи пам'яті, не можна і простити. І справді, минуле набуває виміру "того, що було", а відтак "того, чого більше немає", лише у проекції на майбутнє, як каже Рікер. З цієї точки зору, Помаранчева революція стала щонайкращою терапією "історичної травми", ліками для пораненої пам'яті, тому що вивела на передній план зв'язок теперішнього з майбутнім стосовно зв'язку теперішнього з минулим.
На жаль, в Україні до сьогодні не було можливим поставити пам'ятник жертвам українського Голокосту. Одне з перших рішень нового Президента України Віктора Ющенка стосувалося саме увічнення пам'яті жертв Голодомору. Однак не йдеться про пам'ятник із каменю. На київських схилах має розкинутися калиновий гай. Калина в снігу - здалеку здаватиметься, що це Земля-Ґея - сходить кров'ю. Але навесні хвиля білого цвіту вкриє собою той кривавий колір. І так назавжди.
Українське суспільство почало долати свою трагедію з тієї хвилини, коли перед очима цілого світу сказало: "Я пам'ятаю - отже я існую". І потім: "Я сную - отже я повстаю".
І це найкраще побажання всім людям доброї волі, які почувають себе здатними зробити свій внесок у це спільне зусилля протистояння. Заради кращого майбутнього. Заради всіх і кожного. Пекло може почекати, якщо ми всі візьмемося за руки. Навіть поверх найвищих мурів наші руки з'єднаються, якщо ми зуміємо захистити інтелектуальну чесність як найвищий здобуток європейської цивілізації.
Loading...

 
 

Цікаве