WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Революція - це універсальний процес! - Реферат

Революція - це універсальний процес! - Реферат

який закінчився людською катастрофою і, в кінцевому підсумку, політичним провалом його авторів.
...Двері хати відчиняються прикладом рушниці. Батька родини вбивають на очах його рідних. Діда і двох підлітків, його онуків, у товарняку відправляють до Сибіру. Старий помре, один з хлопчиків збожеволіє, іншого застрелять при спробі втечі. У хаті залишилась тільки дочка. А матір покинули серед поля, щоб вона там умирала від голоду. Дочці було заборонено годувати матір. Дівчина прокрадалася вночі в поле, повзучи на ліктях у траві, аби принести матері тих кілька крихт, які рятували їй життя.
Саме ця системна жорстокість - до тріумфуючого садизму - цілковито спростовує будь-які спроби пояснити Голодомор нібито раціональними потребами держави й одночасно говорить і проте, що недостатньо було одного ката у Кремлі, - у суспільстві системно виховувалася жорстокість як норма поведінки. Спроба створити "Нову Людину" означала викорінення будь-якого почуття приналежності до тисячолітнього світу етичних і почуттєвих цінностей власне людини: до родини й дому, до нації з її традиціями, до землі з її законами і потребами. Дітей змушували відмовлятися від батьків, українців - від власної мови, селян - від своєї землі. Тільки такою відмовою від людського можна було довести лояльність нелюдській системі. Була проведена колосальна операція лоботомізації суспільства, аби переконати його, що мільйони власних годівників були насправді "ворогами народу". Знищені фізично, вони мали бути знівечені ще й морально. Знівечені морально, вони мали загинути неоплаканими. "Нова Людина", яка зростала, таким чином, у переконанні, що подібна смерть була справедливою, ставала глиною у майстерних руках цього галюцинуючого Деміурга.
Герой оповідання Миколи Хвильового "Я (Романтика)" - чекіст, який стає "справжнім революціонером" лише тоді, коли засуджує на смерть, а головне - вбиває власними руками свою матір, останню моральну перешкоду на шляху його становлення як тотального вбивці. Так матрицид стає ініціацією "Нової Людини", а насправді - Антихриста. Сам Хвильовий покінчить із життям в остаточній безвиході 33-го. Брама пекла зачинилася. За ним і за його народом.
Ось тому саме соціо-психологічно-культурна площина цього геноциду продовжує залишатися простором питань без відповідей. Але що ж стається з людиною, на очах якої вмирають діти, яким ця людина безсила допомогти? Що стається з матір'ю, яка мусить вибирати, кому з дітей дати останній шматок хліба, аби вижила хоч ця єдина її дитина, прирікаючи таким чином інших дітей на смерть? І що загалом відбувається із суспільством, якому відмовлено навіть у праві оплакати своїх мертвих? У такому суспільстві стають можливими безприкладні вияви щедрості і солідарності. Але в цьому самому суспільстві не може не народитися також і та сама зловісна "Нова Людина" - конденсат байдужості, цинізму, безсенсового насилля, словом - первісний, так би мовити, архетип "Ноmо Sovietikus", сп'янілий від вседозволеності у світі, позбавленому моральних норм.
Відомо, що селянський універсум зберігає ідентичність більше від будь-яких інших суспільних реальностей саме через свою традиційну "нерухомість", закоріненість у землю. Тому, власне, було особливо важко вирвати те коріння, русифікувати і сов'єтизувати цю культурну ідентичність. У момент, коли будь-яка інша форма навернення до нової ідеології виявилася неможливою, як останній спосіб укорінення насилля залишалося знищення, власне, той самий "Endlosung", - "радикальне розв'язання", яке слугувало б попередженням для інших евентуальних супротивників Системи. Знищити селянство і одночасно знищити інтелігенцію і церкву - це була планомірна акція, спрямована на спустошення цілісного національно-етичного універсуму, який був перешкодою на шляху побудови держави як простору терору. На місце відповідального громадянина прийшов звиклий до безкарності злочинець.
Коли цілковито ліквідується певна суспільна категорія - в надії реформувати її згідно з новими, до того ж абсурдними ідеологічними параметрами, - непоправно руйнується упорядкована й консолідована система цінностей, результат тисячолітньої мудрості поколінь. У випадку української цивілізації мова йшла про те, щоб викорінити культуру, прив'язану до землі глибоким релігійним почуттям, прив'язану до родини, що на цій землі працювала століттями, будувала тяжкою працею те добро, яке їй дарувала ця земля. Спустошити той світ - означало породити покоління без пам'яті і віри, - бездушний натовп, здатний без страху профанувати священні цінності. Це означало, врешті, знищити етику праці, без якої неможливо сподіватися на будь-який економічний поступ країни.
"Нова Людина" стала Номадом, готовим ґвалтувати конкретну живу землю в ім'я абстрактних мертвих ідеалів. Отруїти навколишнє середовище, зруйнувати екологічну рівновагу, запроектувати Чорнобиль - ось, власне, логічна інволюція цього державного Молоха, непідвладного сумнівам, нездатного визнати фатальні свої помилки, вже не кажучи про те, щоб намагатися їх виправити. Демографічні драми, кризи сільського господарства і загалом усієї економіки, навіть ті п'ять чи шість мільйонів людей, що емігрували з пострадянської України і працюють нині на добробут інших країн, - все це є наслідком величезною мірою тієї Порожнечі Життя, яку створила Система в 30-ті роки. З того самого Решета Смерті висипаються й сьогоднішні неокомуністи, що здіймають православні хрести серед кривавих прапорів, нібито не іменем тих самих прапорів була зруйнована вщент і сама церква.
У повоєнній Європі такі філософи, як Юрген Габермас чи Жак Дерріда, вслід за Ханною Арендт, чітко сказали про необхідність свідомості "пост-Голокосту", без якої не була б можливою побудова демократії у Німеччині. Габермас говорив без евфемізмів про необхідність того, аби Німеччина здійснила моральні розрахунки із чорним спадком свого минулого і в такий спосібзабезпечила неможливість повторення нового Освєнціму. Пасивне прийняття власної історії повертає суспільство у вимір "непроминального минулого" і робить безсилими заручниками цього минулого нові покоління.
Джеймс Мейс, один із перших дослідників Голодомору, наполягав на необхідності інтерпретації українського суспільства не просто як суспільства пострадянського, а як суспільства постгеноцидного. Литва прийняла закон, за яким вимагає від Росії компенсації розміром до 20 мільярдів доларів за 300 тисяч депортованих співгромадян. Уявімо собі, яку цифру компенсацій мала б право вимагати від Росії Україна за всі ті мільйони мертвих. І це - не рахуючи сотень тисяч людей, замордованих під час репресій, у результаті яких було майже повністю винищено інтелектуальний, творчий, науковий потенціал країни на десятиліття вперед.
Україна не вимагає компенсацій. Україна попросила лише про справедливість. Попросила лише про те, аби Росія, спадкоємиця СРСР, зробила розрахунки із своїм минулим і визнала свою провину.
Неможливо повернути до життя померлих. Однак можливо - і необхідно - знати, хто винен у загибелі цих жертв. І це одна з небагатьох гарантій того, що історія не повернеться до висхідної точки цієї трагедії. У цьому сенсі просити прощення у країни за скоєні щодо неї злочини - це питання не лише етичного катарсису, а й політичної відповідальності. Але до сьогодні від офіційної Росії не надійшло щонайменшого сигналу про визнання цієї вини. Більше того, офіційна Росія не просто не визнає цієї вини, вона не визнає самого факту Голодомору. Л.Каганович - великий архітектор Голодомору, другий після Сталіна - спокійно помер більш як
Loading...

 
 

Цікаве