WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Революція - це універсальний процес! - Реферат

Революція - це універсальний процес! - Реферат

усвідомлювали: на Терені України віками сходилися світові магістралі й вирішувалися долі Світу, а страждання і звершення українства були ніби чарівно-пророчим екраном взаємозалежності долі людей усієї Планети.
Тисячі громадян прийшли на Майдан, щоб етнонації не загрожувала демографічна криза; щоб не взаємовідчужувалися людина й земля, сім'я, рід, нація і держава; щоб мала майбутнє молодь, а пенсіонери мали гідну винагороду за їхню суспільно корисну працю; щоб партії і конфесії відстоювали не вузько корпоративні, а загальнонародні інтереси; щоби Президент, Верховна Рада, Уряд розробили й реалізували програму стратегічного розвитку держави; щоб Україна реально стала суб'єктом світового розвитку; щоб світ жив ідеєю єдності, миру і всебічного поступу.
Щоб усі українці усвідомлювали єдність світу так, як Оксана Пахльовська, яка у промові "Гея: смерть і воскресіння", виголошеній на Міжнародному конгресі, що відбувся в пам'ять 70-ї річниці Голодомору в Україні, на прикладі цієї трагедії одного народу показала трагедію всього людства і водночас визначила справжні причини та правові й моральні засади Помаранчевої революції, її значення для майбутнього. З огляду на всезагальність значення внеску О.Пахльовської у розвиток всеєвропейської суспільно-політичної думки, передруковуємо її Слово з газети "Україна молода" (за 26 листопада 2005 року).
В Італії, у римському видавництві /іеlІа, вийшла друком книжка "Смерть землі. Великий Голод в Україні 1932 - 33 рр." за редакцією Г.Де-Роза і Ф.Ломастро ("Lа mоrtе dellа tеrrа. Lа grande carestia in Ucraina nel 1932 - 33", а cura di G. De Rosa e F.Lomastro). Це збірник матеріалів конгресу, що відбувся в пам'ять 70-ї річниці Голодомору в Україні у м.Віченца у жовтні 2003 р. під патронатом Президента Італії. Місце проведення - Інститут суспільної та релігійної історії м.Віченца, президентом якого є видатний італійський історик Габріеле Де-Роза, довічний сенатор Італійської Республіки.
Пропонуємо вашій увазі роздуми Оксани Пахльовської - одного з учасників та організаторів Конгресу, які лягли в основу її виступу на презентації згаданої книжки в Італії.
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, завідуюча кафедрою україністики Римського університету "Ла Сап'єнца"
Назва "Смерть землі", здається, оминає людину і називає ще одну жертву цієї грандіозної трагедії, якою був Голодомор в Україні 1932 - 1933 років - землю. Однак, ця назва, може, найточніше кодифікує моторошну параболу цього вбивства, - адже вбити у такий спосіб Людину означало вбити також і Землю. Каїн убивав Авеля, і смерть Авеля означала смерть Великої Матері - Геї. В українських селах іще живі немовлята смоктали груди мертвих матерів - іконографія комунізму. Павло Тичина писав, що в Україні Христа розп'яли вдруге, і що саме тут, в Україні, умре і Божа Мати, обнімаючи безсилими руками пустельну землю. Це була ще Україна часів громадянської війни (!), це було трагічне Тичинівське пророцтво наступних за нею років, які принесуть в Україну комунізм на більшовицьких багнетах, а з ним - спустошення і смерть. У цій Україні вже не можна буде воскреснути.
Історія цього геноциду, при всіх контрверсіях, вже достатньо вивчена. Є досить досліджень політичних, економічних, демографічних та інших його аспектів. Однак, найменш вивченими є етична та психологічна площини цієї безмірної для України трагедії. А це, власне, робить Голодомор одним із ключових питань як для розуміння сьогоднішнього становища України, так і для діалогу, що з такими труднощами будується зараз між Сходом та Заходом Європи. Вже не кажучи про те, що без розв'язання цього питання ніколи не настане реального порозуміння у відносинах між Україною та Росією.
Історик культури В.Скуратівський сказав свого часу, що українська нація упродовж багатьох десятиліть, не знаючи того, жила на краю велетенського цвинтаря, що залишився від України 30-х років. Так, жила на краю цього цвинтаря, того не знаючи, оскільки правда про цей геноцид була ретельно прихована в тоталітарному СРСР, але ця правда була також замовчана і на Заході. Це був наслідок Reapolitik, "реальної політики",- софістикованої стратегії, яку Захід часто застосовував у своїх відносинах із Росією з метою збереження реальної, а часом і фіктивної політичної рівноваги. За цю рівновагу впродовж XX ст. не раз платилося долею України. Пастка замкнулася: українському суспільству було фактично не тільки заборонено згадувати, а й було заборонено оплакувати своїх мертвих. Скільки їх було? Мова йде про вісім мільйонів, але є вчені, що говорять про десять мільйонів жертв, і все це - упродовж лише двох зим. Це був результат дії тієї сліпої машини терору і нищення, за допомогою якої сталінський режим намагався нав'язати примусову "колективізацію", необхідну нібито для того, щоб озброїти країну супроти нацистської загрози. Одначе, правда була набагато трагічнішою, і лише проект знищення життєдайного демографічного, національного та економічного джерела нації може пояснити садистську і планомірну жорстокість, із якою діяла ця машина.
Віками Україну називали "житницею Європи" - саме через плодючість її чорнозему, що зробив її унікальним місцем на планеті. У давні сторіччя італійські і французькі мандрівники писали про Україну як про "райську землю", по якій течуть молочні і медвяні ріки. А у XX ст. антилюдська система довела народ цієї землі до канібалізму. Найродючіша на світі земля стала могилою мільйонів. Це є символ комунізму, чорного короля Мідаса, який перетворював на смерть усе, до чого торкався.
І справді, так звана "колективізація" бунтівних селян, названих "куркулями", була свого роду "Еndiosung", радянським варіантом нацистського геноциду "радикального розв'язання", механізм якого ще потребує поглиблених студій. В українських селян було відібрано все, до останньої зернини. "Закон п'яти колосків" - так називався наказ, згідно з яким розстрілювали на місці, без суду і слідства, матерів, що підбирали на полях кілька колосків, сподіваючись у такий спосіб врятувати конаючих від голоду, приречених на смерть дітей. Однак, шляхом Голодомору Система намагалася відібрати в людини не лише їжу, а й сенс самого існування, сенс народження. Голодомор був спрямований на те, аби "вийняти" з України українців, вирвати з коренем демографічне незнищиме осердя нації - і заселити потім цей ще живий цвинтар ордою лоботомізованих руйнаторів. Зрештою, вдалося, - і не вдалося, бо звезені у мертві українські села російськіселяни (читайте роман В.Гроссмана "Все течет"**), згрібши і спаливши рештки людей, не витримували цього рознесеного над чорноземом запаху смерті й поверталися додому. Але також і вдалося, бо й десятиліття по тому пережитий жах, приниження, нестатки зробили значну частину населення України покірною, нездатною до обурення, біомасою. У селах іще в 90-ті роки можна було почути: "Вдома є хліб і сірники - якої вам ще свободи треба?" Навіть сіль була виключена з потреб звиклої до насильницьких бід країни, то чи ж могло йтися про потребу громадянських прав?
Ось тому український Голодомор був насправді монструозною лабораторією, в якій божевільний Франкенштейн мріяв створити "Нову Людину", "нового Адама", за словами французького історика Франсуа Фюре. Цей "новий Адам", зліплений із крові й страху, мав бути позбавлений будь-яких людських рис, оскільки єдине призначення його було - стати механізмом досконалої машини терору, - механізмом - без свідомості, а отже, без сумнівів, механізмом без пам'яті, а отже - без почуттів і прагнень.
Ось історія, що лаконічно ілюструє мету цього експерименту,
Loading...

 
 

Цікаве