WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Римо-католицька церква в суспільному житті Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. - Реферат

Римо-католицька церква в суспільному житті Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Римо-католицька церква в суспільному житті Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Діяльність римо-католицької церкви була важливим фактором у збереженні і відродженні національної самобутності польської національної меншини на Волині в умовах русифікаторської, дискримінаційної політики російського самодержавства у досліджуваний період.
Пожвавлення національно-визвольного руху в Польщі на початку 60-х рр. ХІХ ст. призвело до посилення репресивних заходів царату проти католицизму. Чимало римо-католицьких священиків на Волині, що підтримували ідею відновлення незалежності Польщі, були репресовані. Так, за патріотичні проповіді у Горохівському костьолі Володимир-Волинського повіту 25 березня 1861 р., за розпорядженням волинського губернатора, був заарештований і відправлений до Києва ксьондз В.Громадський. На вимогу єпископа Луцько-Житомирської римо-католицької консисторії, священики повинні були суворо дотримуватись визначених правил щодо цензурування написаних проповідей [7, арк. 10, 11]. За керівництво політичною демонстрацією у м.Рівному 22 листопада 1861 р. був заарештований і засланий до м. Петрозаводська Оленецької губернії законовчитель місцевої гімназії, ксьондз К. Твардовський. Туди ж був засланий ксьондз В.Чешковський лише за те, що під час проповіді у Старокостянтинівському костьолі відмовився засудити дії А. Березовського, який 6 червня 1867 р. здійснив замах на життя імператора Олександра ІІ в Парижі.
Римо-католицькі священики брали участь у повстанні 1863 р., допомагали його учасникам, за що були жорстоко карані. Ксьондз Л. Малєвич був заарештований і засуджений до 12 років каторжних робіт на копальнях за підтримку повсталих поблизу с. Маньковець Заславського повіту. До 10 років каторги на Акатуєвських копальнях Нерчинської губернії був засуджений у лютому 1864 р. ксьондз П.Храневич за зберігання зброї та заклики до боротьби із самодержавством серед мешканців с.Киселівки Житомирського повіту [2, 92].
Документи архівів проливають додаткове світло на переслідування осіб римо-католицького віросповідання на Волині. Так, в описі таємних справ канцелярії волинського губернатора за 1875 - 1890 рр. зазначалась необхідність установлення нагляду за мирянкою Ганною Шпаковською тому, що вона відійшла від православ'я і попросила ксьондза В.Леснобродського хрестити її немовля. За римо-католицькими священиками нерідко встановлювався поліційний нагляд [6, арк. 137, 13 зв.]. Чинилися перепони виїзду ксьондзів до Росіъ [5, арк. 6]. Священикам не дозволяли здійснювати обряди поховання померлих католиків на православних місцевих кладовищах, часто заборонялося хрещення дітей за латинським обрядом, а також шлюби православних ыз католиками [6, арк. 144.].
Динаміку асиміляційних процесів серед поляків, здійснених російським царатом після повстання 1863 р. на Правобережжі наведено в таблиці.
За дослідженням польського історика Л.Заштовта, найбільше скорочення польської людності простежується у таких повітах губернії: Житомирському (13308 осіб), Новоград-Волинському (2354 особи), Заславському (3632 особи в 1864 - 1865 рр.), Дубнівському (685 осіб), Рівненському (2460 осіб), Луцькому (1920 осіб у 1864 - 1865 рр.) і Володимир-Волинському (4729 осіб) [19, 244].
У 2-ій половині ХІХ ст., особливо на Волині, було закрито чимало римо-католицьких монастирів. Так, у 1865 р. київський, подільський і волинський генерал-губернатор віддав наказ про закриття Бернардинського монастиря св. Михайла Архистратига, жіночого монастиря кармеліток св. Йосипа Обручителя у Дубно [18, 147]. У 1866 р. була припинена діяльність чоловічого монастиря францисканців у Межиріччі Острозького повіту, у 1887р. - чоловічого монастиря капуцинів у Старокостянтинові, 1891 р. - ченців-реформаторів у Великих Дедеркалах Кременецького повіту. Після 1869 р. був ліквідований монастир тринітаріїв у Луцьку. Припинили існування жіночі монастирі у Луцьку: в 1863 р. - сестер-шариток (сестер милосердя) і в 1878 р. - сестер-бригідок [13, 171 - 173]; у 1884 р. - монастир кармеліток у м. Дубні, приміщення якого згодом було передано Хрестововоздвиженській православній церкві [6, арк. 144 зв.]. На початок ХХ ст. на Волині залишився лише один Бернардинський монастир у м. Заславі [13, 173].
Натомість, для утвердження панування російського православ'я як державної релігії, у 2-ій половині ХІХ ст. на Правобережній Україні було засновано багато православних братств. Серед них - у Волинській губернії Острозьке Кирило-Мефодіївське, засноване графинею Блудовою. За її ж сприяння в Острозі було відкрите "Жіноче вище імені графа Д. Блудова училище", яке мало виховувати православно-релігійні та "патріотичні" почуття у майбутніх матерів. Засновані були також Яполотське братство в Рівненському повіті, Олександро-Невське в м.Радзивілові Кременецького повіту, Преображенське в м.Дубні, Хрестововоздвиженські братства в містах Луцьку і Старокостянтинові, Почаївське просвітницьке братство та ін. [17, 95 - 96].
Однак, незважаючи на репресії, релігійні запити католиків наприкінці ХІХ ст. задовольнялися краще, ніж у православних. Переконливою є така статистика: у 1886 р. на 1622244 православних припадало 11 монастирів, 1821 церква, 183 дзвіниці, а на 179446 католицького (польського) населення - 3 монастирі, 109 костьолів і 130 каплиць. Отже, на 800 православних припадала одна церква, а на 735 католиків один костьол або каплиця, культові будівлі православних були переважно дерев'яними, а у католиків - кам'яними [1, 286].
В губернії на 1920 тис. осіб православного віросповідання припадало 1860 православних храмів, тобто 1000 прихожан на один православний храм, тоді як на 200 тис. римо-католицького населення - 242 костьоли та каплиці, тобто 820 католиків мали можливість відвідувати латинський храм (1899 р.) [3, 365].
Переважаюча кількість римо-католицьких культових споруд по відношенню до незначного відсотка польського населення на Волині викликала незадоволення російських чиновників, зокрема П.Батюшкова. У доповідній записці, складеній ним на основі проведеної в 1-ій половині 1860-х років інспекції західних і південно-західних губерній Російської імперії, зазначалося, що костьоли, монастирі, каплиці були побудовані в краї з метою ополячення та окатоличення місцевих жителів [4, 10]. Отже, наприкінці ХІХ ст. римо-католики на Волині мали кращі умови для задоволення своїх духовних потреб, ніж православні миряни.
Римо-католицька церква, особливо на початку ХХст., виступала активним захисником польського населення в Південно-Західному краї. Однією з форм її впливу на населення була благодійна діяльність. Так, за постановою Волинського губернського присутствія, 20 вересня 1906 р. було зареєстровано Заславське римо-католицьке благодійне товариство, що мало своєю метою поліпшення матеріального і морального стану бідних римо-католиків м. Заслава і Заславського повіту. Волинське товариство взаємодопомоги римо-католицькому духовенству, зареєстроване 26 лютого 1907р.,надавало матеріальну допомогу особам похилого віку та хворим ксьондзам [9, арк. 1, 2, 7; 8, арк. 26].
Житомирське римо-католицьке благодійне товариство, що було зареєстроване 26 липня 1905 р., ставило перед собою таке ж завдання. Воно відкривало також громадські їдальні, гуртожитки, лікарні, народні читальні, бібліотеки тощо. У 1912 р. воно надало допомогу 1174 особам; утримувало для бідних дітей та літніх людей притулки, при яких діяли бібліотеки і ремісничі майстерні [10, арк. 340; 14, 163]. Аналогічною діяльністю у краї займалися Кременецьке та Луцьке римо-католицькі благодійні товариства, засновані 1906 р. [8, арк. 26].
Важливо зазначити, що ці об'єднання не лише займалися благодійництвом, а й сприяли розумовому і моральному розвитку польського населення губернії. Так, християнське католицьке товариство трудящих жінок "Dzwignia", зареєстроване в Житомирі 4 червня 1907 р., працювало в напрямі підвищення інтелектуального і морального рівня членів товариства, поліпшення їх матеріального стану [9, арк. 14, 15]. Задля досягнення цієї мети товариству, відповідно до статуту, надавалося право засновувати бібліотеки і читальні, здійснювати опіку над своїми членами, що були молодшими від вісімнадцяти років
Loading...

 
 

Цікаве