WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

"українофільськими балачками".
У нових статтях, не коментуючи заперечення та наукові аргументи своїх опонентів, Т.Флорінський заявив, що у попередніх своїх публікаціях, "спираючись на новітні і найбільш авторитетні праці із російського і слов'янського мовознавства... довів, що питання про місце малоросійської говірки у науковій класифікації слов'янських мов можна вважати остаточно вирішеним". Він повторив у ще більш категоричному тоні тезу про "малоросів як різновид російського народу" та висновок, згідно якого "факт етнічної єдності передбачає і єднання в єдиній літературній мові". Ці заяви, як стверджував Т.Флорінський, - "загальний закон культурного розвитку". Посилаючись на названі "наукові аксіоми", професор виносив вирок окремій "українсько-руській" літературній мові, існування якої, на його думку, "не виправдовується ні теоретичними підставами, ні практичними міркуваннями" [40].
Досить показовою з точки зору "науковості" аргументації професора можна вважати його заяву про те, що за малоросійською мовою неможливо визнати самостійне місце в сім'ї слов'янських мов, як за чеською, польською чи болгарською мовами, оскільки "це означало б заперечення факту єдності російських говірок, адже інакше довелося б підвести під російську лінгвістичну одиницю такімови, як польська, чеська чи сербо-хорватська, що було б абсурдом" [41]. Подібні висновки свідчать про маніпулятивний характер доказів Т.Флорінського, спроби створити "науковий фон" для викладу політичних міркувань.
Т.Флорінський у нових публікаціях повторно звинуватив "місцевих українофілів-сепаратистів" у створенні перепон для поширення в Галичині російської мови. Він був переконаний, що, якби вони не вигадували своєї мови, а вимагали визнання прав російської як органу освіти для всіх гілок російського народу, то їх зусилля увінчалися б успіхом [42].
Не залишив без уваги Т.Флорінський і полемічні матеріали своїх опонентів. У досліджені В.Науменка він "не знайшов" неупередженого викладу фактів і висновків, які заслуговували б на наукові заперечення. У захисті української мови професор убачав лише "багато завзяття, недоцільного сарказму і різких випадів". Він звинуватив редактора "Киевской Старины" у "крайній безцеремонності при виборі засобів для боротьби з неприємною для нього думкою, дивовижній сміливості, з якою він морочить читачів свого журналу" [43].
"Не виявив" ні науковості, ні точності і ясності Т.Флорінський і в статті В.Антоновича. Щоправда, професор визнав справедливим зауваження щодо слабкості інтелектуальних і творчих сил москвофілів. Проте, ця проблема не видавалася йому серйозною, адже, за його переконанням, для галичан, що не цураються російської літературної мови, вся багата російська література стає своєю, рідною. Москвофілам не варто цим перейматися, так само, як і росіянам не спадає на думку підраховувати, скільки талановитих письменників дала російській літературі та чи інша губернія.
Т.Флорінський не вважав за можливе підходити до розгляду питання з точки зору науково-філософського спокою, як це пропонував В.Антонович. "Людину із серцем не може не хвилювати питання, на що витрачається енергія цілих поколінь бідного спорідненого племені - на справу корисну, чи на затію, що не має майбутнього і створює лише хаос і усобиці", - писав реакційний професор. "Малоросійське питання", за його переконанням, давно вже перейшло з галузі філологічних і теоретичних суперечок на практичний ґрунт і стосується життєвих інтересів всього російського племені. Його сентенції дозволяють зробити висновок про те, що занепокоєння реакційних кіл, які представляв "Киевлянин", викликали заяви "галицьких українофілів" щодо проведення роботи над створенням нової мови не лише для Австрійської Русі, але і для всього українського народу. Саме спроби галицьких наукових та громадсько-політичних діячів "усіма силами, не зважаючи на засоби, передати плоди своєї роботи в Росію, маючи собі тут союзників та помічників", найбільше обурювали і турбували представників охоронної ідеології. За їх переконанням, прагнення "галицьких українофілів-сепаратистів та їх союзників у Росії" мати літературу, освіту, науку, пресу рідною мовою несли в собі небезпеку для Російської імперії. Т.Флорінський вважав, що "інтриги українофілів" вносять розбрат у російське суспільство, відволікають "незрілі уми молоді від серйозної роботи в область фантастичних планів та утопій", негативно впливають на розвиток російської освіченості. Українських діячів він звинуватив у прагненні внести в сім'ю російського народу "різку культурну відособленість", а розробку української мови трактував як підготовку "відокремлення (виділено Т.Флорінським) в культурному відношенні Галицької і Буковинської Русі від нашої Русі" [44].
Матеріали "Киевлянина", присвячені мовній полеміці не залишилися непоміченими рядом російських і галицьких видань. Так, статті Т.Флорінського "Несколько слов о малорусском языке (наречии) и новейших попытках усвоить ему роль органа науки и высшей образованности"
були практично в повному обсязі передруковані москвофільським "Галичанином". Високо оцінило "чудові статті професора Флорінського" і столичне "Новое Время". Своїм читачам, незнайомим з дописами професора, редакція охоронного видання повідомила: "У цих статтях, полемізуючи з українськими літературними сепаратистами, автор з'ясував, що нова мова вигадується у Львові за ініціативою найбільших ворогів Галицької Русі - пануючих у цьому нещасному руському краї поляків. Вона примусовими державними заходами нав'язується населенню, щоб відірвати від духовного спілкування з рештою Русі і цим полегшити його національне знеособлювання, а потім і поглинання". "Новое Время" обурювалося тим, що "ці канібальські зусилля (як з'ясував професор Флорінський) знаходять дієву і енергійну підтримку серед українофільської інтелігенції не лише зарубіжної, а й російської". Заслугу Т.Флорінського "Новое Время" вбачало у тому, що він "з чудовою ясністю і переконливою силою викривав усю шкоду цієї затії з точки зору інтересів російської народності". Поряд з цим видання висловлювало занепокоєння з приводу можливості розвитку "відцентрових прагнень, які тепер проявляються у вигляді таких хворобливих потворностей, як літературний сепаратизм так званих українофілів, українців, хохломанів" у сепаратизм більших масштабів [45].
На захист українства виступили окремі російські ліберальні видання. Зокрема, "Вестник Европы" відзначив в аргументах Т.Флорінського нетерпимість, яку представник науки не може собі дозволити. Здивування оглядача журналу викликав лист професора до редакції часопису, в якому "поважний учений" визнавав, що за час свого вісімнадцятилітнього перебування у Києві не мав ніяких стосунків з українофілами, не
Loading...

 
 

Цікаве