WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

племінну єдність великоросів, малоросів і білорусів, про спорідненість всіх російських говірок, про участь малоросів у створенні загальноросійської літературної мови". Ці положення він вважав "само собою зрозумілими кожному об'єктивному досліднику", дивувався "короткозорості прихильників українофільських сепаратистських тенденцій" та обурювався "фантастичними планами жменьки малоросійських патріотів". Питання ж про "єдність всіх різновидів російського народу в спільній літературній і освіченій мові"назвав безповоротно вирішеним самим життям [76].
Значне місце в лінгвістичних дискусіях займало питання про доцільність розробки української літературної мови в Західній Україні. Такі мовознавці та громадські діячі, як К.Михальчук, В.Науменко, В.Антонович обстоювали необхідність всебічного та широкого розвитку української літературної мови як потребу, викликану безпосередньо умовами життя українських земель під владою Австро-Угорщини. Вони наполягали на тому, що лише мова, яка вже використовується українцями у церковному житті, суді, освіті, адміністративних відносинах, зможе протистояти натиску полонізації чи мадяризації. Полемізуючи з цією точкою зору, Т.Флорінський на сторінках "Киевлянина" наполягав: єдиний вихід для галичан - "літературне єднання" на ґрунті "добре виробленої, багатої російської літературної мови, яку з повним правом можна було б протиставити іноземним мовам, що претендують на панування на території малоросів". Т.Флорінський вважав зусилля, що спрямовані на вироблення української літературної мови безперспективними, оскільки в Галичині ця "необґрунтована і неприродна робота" не підтримується народними масами і навіть викликає протести, а в Малоросії вона відома ледве десяткам осіб [77].
Дописувач "Киевлянина" повідомляв читачам, що за утвердження національної мови у Галичині "стоїть лише відома політична партія - народовська, або українофільська, чи сепаратистська", а поряд діє "москвофільська, по суті - справжня руська партія". При цьому Т.Флорінський звинувачував народовців у пропольській політиці, в наближеності до урядових кіл та заявляв про урядову підтримку та фінансові дотації, які вони немовби отримували. Москвофіли ж, навпаки, продовжував він, переслідувані урядом, зазнають утисків, не мають нізвідки допомоги і покладаються лише на власні сили. Зате на їх боці моральна перевага, оскільки вони відстоюють не якийсь нашвидкуруч вигаданий і безплідний принцип, а ідею загальноруської національної і культурної єдності. Російська літературна мова, можливо, і не така чиста, як у російських виданнях - ось, на його думку, альтернатива українській мові у Галичині й Буковині, а в Закарпатті - єдина мова українців [78].
Будь-які критичні зауваження на адресу мови, якою видавали періодику та писали твори представники "староруської" партії, Т.Флорінський відкинув як незначні. Він заявив, що галицько-руська мова, яку на посміх називають "язичієм", з кожним роком стає все чистішою і висловив надію на подальше її покращення, "аби тільки українофіли-сепаратисти не створювали перешкод успішному поширенню російської мови у Галичині і Буковині". Якщо народовці й далі носитимуться з думкою про заснування українсько-руського університету й академії наук, якщо не бажатимуть надати підтримку російській народній партії у її прагненні добитися заснування у Львівському університеті кафедри російської мови та літератури та введення їх в гімназіях як предмета викладання, то принаймні нехай не переслідують молодь за читання російських книг і вивчення російської мови, - закликав Т.Флорінський [79].Автор "Киевлянина" був переконаний, що впровадженню літературної російської мови на західноукраїнських землях заважає саме надумана, штучна і непотрібна "українсько-руська мова". За його словами, народовці з'явились і активно виступили якраз тоді, коли постало питання про допущення російської мови у школах та адміністративних відносинах у Галичині. У розширенні сфер уживання української мови Т.Флорінський убачав політичне підґрунтя - "польську інтригу". Саме політичними мотивами, бажанням довести відмінність української мови від російської, він пояснював уведення фонетичного правопису на противагу російському етимологічному. У статтях "Киевлянина" народовці неодноразово звинувачувалися у проявах ненависті до росіян, в угодах з поляками. Розкол і сепаратизм, підтримані поляками і урядом, стверджував Т.Флорінський, відрізали малоросіян Австро-Угорщини від Русі, "створили хворобливий наріст на здоровому тілі російського народу".
Тому, згідно рекомендацій "Киевлянина", народовці, незважаючи на перевагу і в культурному, і в політичному житті, повинні були відмовитися від вироблення літературної української мови і спрямувати зусилля на поширення російської. З "незаперечною" логікою та апломбом професор Флорінський стверджував, що, якби не існувало народовської сепаратистської партії, а її члени, замість того, щоб працювати над українською мовою, спрямували свої сили разом з діячами "староруської партії" на поширення російської, питання вирішилося б "само собою за відсутності нововигаданої малоросійської освіченої мови". Для українських патріотів, на його думку, така відмова не стала б особливою жертвою, оскільки українська наукова література незначна, а мова, якою вона написана, не вироблена [20].
Положення, викладенні у статтях Т.Флорінського, спростовували В.Науменко, В.Антонович, М.Грушевський, К.Михальчук, Д.Мордовець. Українські науковці доводили неспроможність шовіністичних поглядів на права та можливості української мови. У ряді досліджень проводилася думка про те, що межі, відведені російським славістом для української мови, не відповідають дійсності як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Якщо говорити про практику, то й українська "поетична творчість", і "розповсюдження елементарних знань" рідною мовою в Російській імперії зв'язані цензурними путами або й зовсім заборонені, - зазначав М.Грушевський. За останні 25 років, за свідченням В.Антоновича, в Росії українською мовою вийшло лише три чи чотири просвітні брошури для народу, та й то лише завдяки неймовірним зусиллям авторів, яким довелося витримати 2 - 3 роки мороки та звертатись до двох міністерств [21].
З ґрунтовною науковою критикою поглядів Т.Флорінського виступив на сторінках журналу "Киевская Старина" В.Науменко у ряді статей: "Книжная речь у малоруссов й русинов", "Ревнители русскаго языка в Галиции", "Решен ли проф. Т.Д.Флоринским вопрос о книжной малорусской речи?", "Подведем итоги". Він відзначив "факт дещо необережного ставлення професора Флорінського до питання про літературну мову малоросів і галичан" та відсутність у критико-бібліографічних замітках вченого славіста суто академічного підходу [22].
В.Науменко
Loading...

 
 

Цікаве