WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

[9].
Згодом професор Т.Флорінський на сторінках газети "Киевлянин" виступив з цілою низкою статей, у яких розглядав місце української літературної мови та "спроби присвоїти їй роль органу науки та освіти". Із незначними змінами вони вийшли окремоюкнижкою під назвою "Малорусский язык й "украинско-русский" литературный сепаратизм".
Т.Флорінський відстоював думку про те, що українська мова - лише наріччя російської. Вихідною точкою для цього твердження служила теза про етнічну єдність українців, росіян і білорусів, яку Т.Флорінський розглядав як "безсумнівне основне положення слов'янської етнографії", що давно вже стало аксіомою в науці і житті. Визнаючи існування своєрідних особливостей українців у мові, побуті, народному характері та історичній долі, професор стверджував: вони були і залишаються частиною одного цілого - російського народу [70].
Пояснюючи етнографічні відмінності між росіянами і українцями, Т.Флорінський коментував їх таким чином: "Малороси не зовсім те, що великороси, великороси не зовсім схожі на малоросів; кожна з цих гілок має свої цікаві етнографічні особливості". При цьому поважний учений вважав, що про належність українців та росіян до одного народу свідчить не лише етнографічна спільність рис, а й відмінності, які "взаємно доповнюються і в сумі служать для характеристики цілісного етнічного типу" [77].
Т.Флорінський стверджував, що етнографічна єдність російської сім'ї проявляється у спільній російській мові, наріччям якої є "малоросійська говірка". Незаперечним доказом на користь цієї теорії він уважав факт дослідження найавторитетнішими представниками слов'янського і російського мовознавства І.Срезнєвським, О.Потебнею, А.Соболевським, І.Ягічем, О.Шахматовим "не лише літературної російської мови, але і простонародних великоруської, малоруської та білоруської говірок". Посилаючись на авторитет відомих мовознавців, Т.Флорінський водночас оголошував хибною будь-яку точку зору, яку не міг підігнати під свою теорію. Він заявив, що старе твердження Ф.Міклошича, згідно якого малоросійська мова посідає самостійне місце серед інших слов'янських мов, не витримує критики. Так само, за словами професора-славіста, "сучасною наукою визнана неспроможною" думка учня Ф.Міклошича, професора О.Огоновського, який визнавав самостійність й окремість української мови і відводив їй у сім'ї слов'янських мов таке ж місце, як і південним та західним мовам. Виходячи з цих хистких положень, автор "Киевлянина" критикував точку зору тих публіцистів, які, "не зважаючи на висновки слов'янського мовознавства, не перестають твердити при зручній і незручній нагоді про повну "самостійність" і "відрубність" малоросійської мови" [72].
Цій, на його думку, антинауковій тезі Т.Флорінський протиставляв "точно встановлений сучасною наукою факт" існування складного лінгвістичного утворення - російської діалектичної групи, яка включає великоросійську, малоросійську, білоруську народні говірки та "загальноросійську літературну мову". За твердженням Т.Флорінського, в утворенні загальноросійської мови брали участь всі три гілки "руського племені", зокрема, такі українські вчені, як Є.Словинецький, С.Полоцький, Д.Ростовський, С.Яворський, Ф.Прокопович, С.Кохановський. У Х/ІІІ - ХIХ ст., "безпосередньо після політичного об'єднання Малоросії з Московським царством", за його словами, відбулося "злиття західноруської мови зі східноруською у загальноросійську". Це злиття завершилося у "Петровську епоху, коли поступово припинився старий книжний дуалізм у російській державі". За твердженням російського славіста, загальноросійська літературна мова, сформована на "великоруській основі", не може бути ототожнена з простонародною російською говіркою, оскільки поглинула елементи малоросійської та білоруської говірок і церковнослов'янської мови. Таким чином, він прийшов до висновку, що загальноросійська мова - "продукт українців, росіян і білорусів", а, отже, спільна, і користуватись нею як літературною повинні усі народності [73].
Отже, за переконанням Т.Флорінського, російський народ мав єдину могутню, прекрасно розроблену літературну й освічену мову, створену спільними зусиллями усіх гілок нації. Саме з огляду на цей "безперечний факт", він розглядав питання: наскільки необхідно й корисно для кожної із російських народностей розвивати й розробляти свої окремі говірки і створювати на їх основі свої особливі літератури? Допускаючи розвиток "окремих простонародних літератур, що не виходять за межі етнографічних інтересів і повинні задовольнятися скромною роллю підлітератур", Т.Флорінський категорично відкидав як марні і нездійсненні прагнення передати говіркам ті функції, які вже давно виконує загальноросійська мова - мова освіти і літератури. За його переконанням, малоруська література не може виходити за межі, визначені для "підпітератури": вона повинна служити органом безпосередньої поетичної творчості і, окрім того, може бути засобом поширення елементарних знань серед простих селян, її зміст повинен обмежуватися художньо-поетичними творами, що змальовують народне життя, виданням пам'яток малоруської народної творчості і простонародними книгами, що мають на меті поширення освіти на селі. "Малоросійська література може бути літературою переважно простонародною за мовою і змістом і повинна відмовитися від претензій на виконання непосильних для неї завдань органу вищої освіченості, що є сферою загальноросійської літератури", - писав він [14].
Таку позицію Т.Флорінський обґрунтовував тим, що створення нової освіченої мови потребуватиме від українців значних зусиль і праці, маси енергії і часу. На думку реакційного науковця, успішне завершення цієї важкої роботи не лише нездійсненне, а й шкідливе, оскільки "внесло б у духовне життя Русі літературний сепаратизм і розкол, розривало б створювану впродовж століть культурну єдність народу, створювало б перепони для спільної культурної діяльності і послаблювало б політичну міць". За переконанням професора Флорінського, поява великоросійської, малоросійської і білоруської літературних мов паралізувала б можливість будь-якого культурного спілкування між частинами одного народу. Він визнавав право кожної нації виробити свою самобутню культурну мову, але наполягав, що у даному випадку йдеться про великі етнічні утворення, такі як російський, польський, чеський народи. Проте, він відмовлявся розуміти під націями "різновиди великих етнічних груп, як от великоросів, малоросів і білорусів" [75].
Заслуговує на увагу "науковість" та "переконливість" аргументів шанованого професора. Він, зокрема, наполягав, що опонентам необхідно "відмовитися від своєї, не підтвердженої висновками науки, віри в самостійність малоросійського народу і мови, визнати незаперечні положення про
Loading...

 
 

Цікаве