WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат

Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Роль газети "Киевлянин" у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.
В історії розвитку національного руху наприкінці ХІХ - на початку XX ст. значне місце посідала боротьба української інтелігенції за розширення сфери вживання української літературної мови як однієї з найважливіших прикмет окремості народу. Видатний український громадський і релігійний діяч І.Огієнко називав мову душею нації. Він наголошував, що поки живе мова - житиме й народ як нація. "Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту", - писав він [1]. Уряд Російської імперії, зважаючи на близькість православних українців до росіян за мовою, культурою, історичними традиціями, розглядав їх як частину єдиного російського народу. Ця ідея нав'язувалась і всьому суспільству. Доведення другосортності, безперспективності "малоросійського наріччя" було підставою для урядових заборон та обмежень щодо вживання української мови.
На жаль, рецидиви шовіністичних тлумачень мовного питання проявляються в Україні і в період незалежності. У деяких сучасних засобах масової інформації з'являються твердження, що заперечують окремість і давність української мови [2]. Тему активно підігрівають російські публіцисти [3]. Це засвідчує, що досліджувана проблема є злободенною не лише з історико-мовознавчої точки зору, але і як важливий чинник суспільного життя. На сучасному етапі політологи відзначають активізацію спроб використати національну й мовну карту в політичній боротьбі. Окремі політичні сили продовжують експлуатувати ідею відновлення єдності східнослов'янських народів, діючи, зокрема, під гаслом "Святої Русі та єдиного православного народу". У зв'язку з цим, дослідження статусу української мови у ХІХ - на початку XX ст. та дискусій навколо нього не втрачає як наукової, так і політичної актуальності.
Досліджувана проблема знайшла певне відображення в історіографії. Підвалини наукового, системного вивчення становища української мови в Російській імперії закладалися ще наприкінці ХІХ ст., зокрема у працях М.Грушевського, Б.Грінченка, Б.Кістяківського, В.Дорошенка, В.Прокоповича [4]. З позицій офіційної ідеології царизму на початку XX ст. висвітлювали "мовне питання" філологи І.Сікорський, О.Соболевський, Т.Флорінський [5] а також київський цензор, активний діяч Київського відділення "Союза русского народа" С.Щеголєв [6].
У радянській історіографії боротьба за розширення сфер ужитку української мови в Російській імперії висвітлювалась епізодично, а українська інтелігенція, яка вела цю боротьбу, трактувалась офіційною наукою як носій "українського буржуазного націоналізму".
Окремі аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення у працях сучасних істориків і мовознавців М.Палієнко, Б.Сокола, С.Румянцевої [7]. Водночас, слід зазначити, що в цих дослідженнях в основному розглядається філологічний бік проблеми. Проте у пресі кінця ХІХ ст. як монархічної спрямованості (газети "Киевлянин", "Новое Время"), так і ліберально-демократичного напрямку(журнали "Вестник Европы", "Киевская Старина", "ЛНВ") тенденції політизації мовного питання чітко прослідковуються. Отже, джерела дозволяють виокремити політичний аспект дискусій щодо використання української мови у науковому житті кінця ХІХ ст. Окрім того, важливо дослідити матеріали газети "Киевлянин" не лише як такі, що висвітлювали і розкривали політику царизму щодо українства, а і з огляду на той вплив, який справляла газета на громадську думку.
Всупереч україножерній політиці царизму, кінець ХІХ - початок XX ст. став періодом бурхливого розвитку української літературної мови. Українське слово почало звучати не лише в художній літературі, а й у театрі, публіцистиці, науці, пресі. Значне розширення сфери вживання української мови стимулювало збагачення її стильових різновидів, лексичного, фразеологічного складу, стилістичних засобів. Ці процеси викликали занепокоєння реакційних кіл імперії, що проявилося у посиленні наступу охоронної російської ідеології на українську мову. Наукові та ідеологічні дискусії щодо місця й ролі української мови у колі слов'янських мов у 1899 - 1900 рр. прокотилися сторінками різних видань. Активну позицію в обговоренні проблеми сфер вживання і перспектив розвитку української мови займала газета "Киевлянин". Як редакційні статті, так і виступи на сторінках видання науковців, що розглядали українську мову як прояв "українофільського сепаратизму", свідчать про послідовну й непримиренну позицію газети у "мовній полеміці". Початок лінгвістичній дискусії, участь у якій взяли українські мовознавці К.Михальчук, В.Науменко, Є.Тимченко, історики В.Антонович та М.Грушевський, письменник та історик Д.Мордовець, поклав виступ професора-славіста Київського університету св. Володимира Т.Флорінського. У критико-бібліографічному огляді праць зі слов'янознавства, вміщеному в одинадцятому номері "Киевских Университетских Известий" за 1898 рік, він розкритикував статтю І.Франка "Українсько-руська (малоруська) література", надруковану чеським виданням "Slovansky Prehled"
І.Франко стверджував, що українці здавна мали окрему літературу своєю мовою. Від "Слова о полку Ігоревім" і Волинського літопису вона не припиняла свого розвитку, вийшла на шлях широкого розвою, стала, за словами письменника, "за формою, мовою, змістом літературою сучасною, європейською". Творами найкращих представників - Т.Шевченка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, українська література засвідчила, що виступає органічним виявом духовних потреб і культурних інтересів народу, вийшла за межі провінційного письменства. І.Франко був переконаний, що українська література не зійде зі шляху, вказаного її провідниками і займатиме нарешті своє місце серед інших слов'янських літератур [8].
Т.Флорінський у своєму критико-бібліографічному огляді взявся довести, що "на малоросійську мову і літературу може бути й інший погляд, який істотно відрізняється від викладеного у статті доктора Франка". Визнаючи за українською літературою право на існування, здобуте нею "давністю і високими досягненнями деяких її творів", російський славіст основну увагу приділив з'ясуванню "відношення малоросійської літератури до загальноросійської" та розгляду її функцій і місця. На ці визначальні для існування будь-якої літератури запитання Т.Флорінський відповів так: "Якщо вже малоросійська література виникла й існує, то вона має відігравати роль другорядної, побічної, слугувати доповненням літератури загальноросійської, може мати значення лише як прояв племінної індивідуальності... але не може і не повинна брати на себе виконання всіх тих функцій, які виконують загальноросійська мова і література"
Loading...

 
 

Цікаве