WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ярослав Стецько: націоналіст і державний діяч - Реферат

Ярослав Стецько: націоналіст і державний діяч - Реферат

Організації Українських Націоналістів - Степан Бандера!
Льва-Город, 30 червня 1941 року. Ярослав Стецько, Голова Національних Зборів.
Національні Збори не лише обрали Я.Стецька Головою Державного Правління новоствореної Української Держави, а й уповноважили його створити урядову владу. Я.Стецько створив уряд на багатопартійній основі,запросивши до його складу представників від ліберально-демократичної партії Українське Народно-Демократичне Об'єднання (УНДО), від право-консервативного Фронту Національної Єдності (ФНЄ), від соціал-демократів і безпартійних діячів, до нього увійшов навіть представник УРСР. Такої демократичної коаліції на той час уряди держав світу ще не знали.
У містах і містечках західних теренів України було проведено народні віча, на яких урочисто проголошувався "Акт Відновлення Української Держави". Створювалися обласні українські державні правління у Станіславі (Івано-Франківську), Дрогобичі, Тернополі, Луцьку, Рівному, а також похідні групи ОУН - у Камянці-Подільскому, Вінниці, Житомирі: націоналістичні сили нестримно рухалися на схід українського терену.
Представники німецького міністра окупованих територій Альфреда Розенберга викликали 11 серпня 1941 р. в Берлін на переговори Провідника ОУН С.Бандеру, Голову Українського Державного Правління Я.Стецька, представника Проводу ОУН в Німеччині Р.Ярого і міністра закордонних справ Українського Державного Правління (УДП) В.Стахіва. Їм було висунуто ультиматум - відкликати Акт Відновлення Української Держави. Після відмови виконати ці антиукраїнські пропозиції 15 вересня 1941 р. Я.Стецько, С.Бандера і кілька інших провідних керівників ОУН були затримані німецькою державною поліцією і відправлені до тюрми у Берліні, а невдовзі до концтабору в місті Заксенхаузені.
Акт 30 червня 1941 р. став визначною подією в утвердженні національно-державницької свідомості українців на час складного і суперечливого періоду державотворення.
Історичне значення Акту, на наше переконання, в тому, що було: відновлено традицію української державності, визначену в ІV Універсалі Центральної Ради 22 січня 1918 р. та Акті Злуки УНР і ЗУНР, а також у волевиявленні населення Закарпаття 15 березня 1939 р. створити незалежну Карпатську Українську Державу; задекларовано перед світовою громадськістю прагнення українського народу жити у своїй власній вільній національній державі; зорієнтовано українців на боротьбу проти націонал-соціалістичної Німеччини А.Гітлера і більшовицького Радянського Союзу Й.Сталіна.
Вже у 1967 р. Я.Стецько, згадуючи цю добу, писав: " Коли на захист Акту 30 червня 1941 року ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно сильної армії, бо так склалися умови - ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло, за ніяких умов цього не заперечити, не відкликати, видержати до кінця". (2, 241 - 242).
Теоретична спадщина Я.Стецька є багатогранною, висловлені у його працях ідеї і оцінки подій охоплюють проблеми державництва і соціальної політики, стратегії і тактики боротьби революційної організації, міжнародної політики і геополітики, філософії та ідеології націоналізму. Я.Стецько бачив доктрину розвитку будь-якого суспільства такою, що формувалася на основі національної історії, культури і психології. Він вважав, що в основі національної ідеї - духовно-культурна традиція народу, збереження, плекання й утвердження якої є головним завданням суспільства.
Український націоналістичний рух у 20 - 40 рр. вибудував чітку й достовірну систему філософських, політичних і моральних цінностей. Націоналістична ідеологія окреслила перед народом виразну картину майбутнього суспільного ладу, ідеалами якого були воля й справедливість. У листопаді 1943 р. керівники ОУН та командування Української Повстанської Армії скликали І Конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії. У цій конференції взяли участь національні делегації: грузинська, вірменська, осетинська, казахська, черкеська, азербайджанська, кабардинська, узбецька. Конференція виробила програму поширення спільної визвольної боротьби народів СРСР.
У постановах Конференції зазначалося: "Сучасна війна між німецьким націонал-соціалізмом і російським більшовизмом - це типова імперіалістична загарбницька війна за панування над світом, за новий поділ матеріальних багатств…, за поневолення народів… Тільки національні революції поневолених народів припинять безглузду воєнну різанину й принесуть світові тривке замирення. Новий міжнародний лад, опертий на шануванні політичних прав кожного народу, дасть кожному народові повні можливості культурного і економічного розвитку. В системі вільних національних держав забезпечується повна воля людини".
Проте, розвиток бойових дій Великої вітчизняної війни не дозволив тоді перевести ідею спільного фронту в конструктивну дію. Вона відродилась у 1945 р., коли частини ОУН опинилися в еміграції. У середовищі ОУН того часу оформлюється концепція створення Антибільшовицького Блоку Народів(АБН), головою якого представники поневолених народів обирають Я.Стецька.
Провід ОУН, яка не припиняла своєї боротьби за незалежність України, вирішив зробити цю боротьбу чинником міжнародної політики. Ось як визначив завдання АБН Я.Стецько: "АБН… мусить бути теж промотором організованої проти більшовицької дії у всьому світі… АБН бореться не тільки за розвал СРСР, не лише за негативні цілі, але й за позитивні національні, політичні, соціальні й культурні, за новий образ світу… Ідейно-політичним та ідейно-соціальним засягом АБН - Великої Національної та Соціальної Революції - є людський універсум.
Політична орбіта впливу АБН - Європа, Азія та Північна Африка, де більшовизм старається здобути для себе нові вихідні бази.
Геополітичний засяг АБН - це підбиті та безпосередньо загрожені більшовизмом народи Європи та Азії. Отже - Прибалтика, Середня Європа, Балкани, Східна Європа, Кавказ з Передньою Азією, Туркестан, Середня Азія, Сибір, Далекий Схід з Маньчжурією".(2, 276 - 277).
Отже, ОУН і АБН виробляли спільну концепцію боротьби для народів, які безпосередньо були у складі СРСР та для народів так званого соціалістичного табору, які хоч і зберегли свою національну суверенність, але їхні уряди були залежними від СРСР, а також і для народів, яким безпосередньо загрожувала експансія Радянського Союзу.
У 1949 р. організації та центри АБН об'єднували представників таких країн : Україна, Білорусь, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Литва,
Loading...

 
 

Цікаве