WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Яків Шульгін – український історик - Реферат

Яків Шульгін – український історик - Реферат

посаду [31]. Але, з огляду на те, що Шульгін побував на засланні, отримати викладацьку посаду йому довго не вдавалося. І все ж за пропозицією попечителя Київського учбового округу від 19 жовтня 1901 р. за №12513 Я.Шульгін одержав посаду викладача історії і російської мови в Київській приватній чоловічій гімназії Г.А.Валькера, а 2 листопада 1901 р. був обраний секретарем педагогічної ради.
1 липня 1903 р. за пропозицією попечителя Київського учбового округу Я. Миколайович переведений на посаду вчителя російської мови 1-ої Київської гімназії, де працював до кінця життя [32]. У 1904 р. він додатково отримав уроки російської мови в Київський жіночій гімназії А.А. Бейтель. Це було гарною допомогою для Я.Шульгіна, оскільки після одруження в 1887 р. на Любові Петрівні він мав виховувати чорирьох дітей: трьох синів: Олександра (1889 р.н.), Володимира (1894 р.н.), Миколу (1896 р.н.) і доньку Надію (1898 р.н.) [33]. За пропозицією попечителя Київського учбового округу з 22 травня 1908 р. Я. Шульгіну призначено вищий оклад жалування - 900руб. на рік.
Педагогічній діяльності він віддавався цілковито, не раз виступав з лекціями у "Спілці грамотності" і в Народній аудиторії [34]. 12 листопада 1911 р. під час лекції в 1-ій Київській гімназії у Якова Миколайовича стався серцевий напад. Було вирішено транспортувати його до шпиталю у відкритому трамваї. На дворі стояла пізня осінь і було досить холодно. Проте вирішили ризикнути, оскільки хворий потребував нагляду лікаря. Під час перевезення Яків Миколайович сильно застудився і вже в лікарні у нього виявили запалення легенів. І без того слабкий організм його справитися з недугою не зміг і 14 листопада 1911 р. о 6-й годині вечора Якова Миколайовича не стало [35]. 15 листопада 1911 р. провести в останню путь Я.Шульгіна прийшли його учні, друзі, знайомі і навіть ті, хто його ледве знав. Україна втратила видатного українського історика, педагога і громадсько-політичного діяча [36].
Пам'ять про Я.Шульгіна жива й сьогодні. Його онучка регулярно проводять вечори пам?яті Якова Миколайовича, на які запрошує науковців - дослідників історії громад, учителів та всіх, хто цікавиться історією України.
Вагомим внеском у розвиток українознавства Я.Шульгіна є його творча спадщина. Окрім цілого ряду газетних статей і кореспонденцій, які звертали на себе увагу громадськості, Якову Миколайовичу належить кілька наукових праць. Найважливіші з них ( не враховуючи дрібних заміток і рецензій ) : "Малоросія після 1654 р.", "Декілька слів про Правобережну Україну в першій половині XVIII століття", "Очерк Коліївщини за невиданими і виданими документами 1768 року", "Чернігівський полковник Павло Полуботок". Крім того, він підготував до друку працю "Наукові етюди на полі української мови" [37].
Праця "Малоросія після 1654 р." - це, власне, розширена передмова до задуманої Шульгіним великої праці з історії України. Вона поділяється на три розділи:
I - "Відношення російського уряду до лівобережних українців після 1654 року"
II - "Відношення до правобережців"
III - "Коліївщина ( 1768 р.)."
Ось коротко її зміст: з'ясувавши соціально-економічні й релігійні причини козацьких та селянських повстань на Україні у XVII ст. і визначивши роль, яку відіграли в цих повстаннях запорожці, автор вказав на неминучий розрив України з Польщею [38]. Союз із Москвою Шульгін пояснював політичною силою Московської держави. На той час необхідно було цілком відокремитись від Польщі (вважав Шульгін) і під протекцією Москви приховати автономію свого краю (принаймні внутрішню), а також зберегти православ'я, згідно традицій Москви. Відповідно до цього стаття поділялася на чотири розділи, в яких автор крок за кроком відстежував діяльність московського уряду щодо вище зазначених питань. Стаття була призначена для друку в " Київській Старовині ", але через незгоду по деяких питаннях між Я.Шульгіним і тодішнім редактором журналу Ф.Г.Лебединцевим, вона не була надрукована, і тільки один третій розділ її з'явився в журналі "Северный Вестник " 1887 р. в №6. Повністю стаття була надрукована в 1899 р. у "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка" ( Т.XXIX і XXX ) [39].
Друга вагома праця Я.Шульгіна - "Очерк Колиивщины". Це третя частина задуманої ним великої праці. Вона друкувалася у "Київській Старовині" (в 1890 р.), потім вийшла окремим виданням російською мовою, а згодом - і в українському перекладі у Львові. Провідна її думка полягає в тому, що рух 1768 р. був невипадковим "бунтом гайдамаків", а народною реакцією Правобережної України проти політичних, соціальних і релігійних умов краю [40]. Справжніми борцями за православ'я і українську народність були селяни Київщини і Брацлавщини, які називали себе козаками, а гайдамаки були тільки їх помічниками і провідниками. На думку Шульгіна, повстання проводилося згідно певного плану. Метою було заволодіти Київським воєводством. Тому головні сили гайдамаків були направлені на чотири укріплені пункти Київщини: Умань (Залізняк), Чигирин (Неживий), Біла Церква (Швачка), Радомишль (Бондаренко). Головним керманичем був М.Залізняк. Я.Шульгін по-різному ставився до провідників повстання: схвальноохарактеризував Неживого, а інших - досить стримано. Він висвітлив і ставлення до гайдамацького руху польського і російського урядів. Польський уряд був зовсім збентежений, і тільки коли російськими військами повстання приборкали, то реґіментарем української партії призначили Стремпковського ("страшного Йосифа"), який ознаменував свою діяльність жорстокими карами за вироками подненської воєнносудової комісії.
Цікава стаття Я.Шульгіна про П.Полуботка в "Київській Старовині" 1890 р. Вона мала служити певною поправкою до спроб принизити діяльність Полуботка, даного Лазаревським всупереч традиційним поглядам на нього, підтриманих Костомаровим. Я.Шульгін звертав увагу на ідейні мотиви суспільної діяльності Полуботка, і хоч в кінці кінців не наважився зняти з нього обвинувачення щодо його приватної діяльності, визнавав його "гріховним сином свого часу", але все таки, хоч і в дуже обережній формі, старався урівноважити цей осуд визнанням безкорисних, патріотичних побуджень його політичних виступів [41].
Таким чином, незважаючи на те, що постать Якова Миколайовича Шульгіна все ще залишається маловідомою в українознавстві, його життя і творчий шлях заслуговують на увагу. Адже цей талановитий педагог, видатний український історик і громадсько-політичний діяч зробив вагомий внесок у розвиток історичних знань, у розгортання українського національного руху останньої чверті XIX ст.
Література:
1. Грушевський М.С. Пам'яті Якова Шульгіна. // Записки Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка. - 1912.- Т.107.- №1.- С.6.
2. Державний архів м. Києва (далі ДАК) . - Ф.108.- Оп. 94.- Спр.346.- Арк. 2.
3. Щербина В. Пам'яті Якова Шульгіна. К., 1912.- С.6.
4. За сто літ: матеріали з громадського і літературного життя України XIX і початків XX ст. Під ред. М.Грушевського. Книга 1. К.,1927.- С.11.
5. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАУ).- Ф. 707.- Оп. 261.- Спр.17.- Арк .1.
6. Драгоманов М.П. Вибране.- К.,1991.- С.426.
7. Архів Михайла Драгоманова. - Варшава, 1937 - Т. 1.- С.-129.
8. Єгунова-Щербина С. Одеська громада кінця 1870-х років // За сто літ. - 1928. - № 2. - С.18.
9. Болдирєв О.В. Одеська громада : історичний нарис про українське національне відродження в Одесі в 70-ті рр. XIX ст. Одеса , 1994.- С. 43.
10. Катренко А.М. Український національний рух XIX ст.-К.,1999.-С.79.
11. Заславський Д., Романченко І. Михайло Драгоманов. Життя і літературна діяльність. К.,1964.-С.36.
12. Шульгін Я.М. Україна після 1654 року. // Записки Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка.- 1899.- Т.29.- С.5.
13. Шульгін Я.М. Очерк Коліївщини. // Київська старовина.- 1890.- Т.29.- С.195.
Loading...

 
 

Цікаве