WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Яків Шульгін – український історик - Реферат

Яків Шульгін – український історик - Реферат


Реферат на тему:
Яків Шульгін - український історик
Яків Миколайович Шульгін був і досі залишається маловідомою через довготривале замовчування постаттю в українознавстві, незважаючи на те, що він один із авторитетних представників українського наукового і громадського життя 70-90-х років XIX ст. Проживши 60 років, Я.Шульгін залишив по собі пам'ять як громадсько-політичний діяч, педагог і як видатний український історик-дослідник історії України середини XVII ст. За визначенням М.Грушевського, це був чоловік пам'ятний ідеалістичним настроєм та чистотою свого характеру [1].
Тому життя і діяльність Я.М. Шульгіна потребує належного дослідження з метою поповнення української історіографії. Наявні публікації містять лише фрагментарні відомості біографічного характеру. Поза увагою їх авторів лишився аналіз творчої спадщини вченого.
Яків Шульгін народився 19 лютого 1851 року. По батьковій лінії він походив із старовинного українського дворянського роду, фамільне прізвище якого було Шульга, в якому успадковувалися українофільні настрої і традиції. Дід Якова Миколайовича, за поширеним тоді поміж російськими урядниками звичаєм, погодився зросійщити своє прізвище і додав до нього склад " ін "; проте російська мова тяжко йому давалася і він розмовляв не інакше як по-українськи [2]. Інший дід Якова Миколайовича (з боку матері) - відомий український письменник 30-40-х років Є.П.Рудиковський за фахом був військовим лікарем. Батько Якова Шульгіна - Микола служив у канцелярії київського генерал-губернатора. Яків мало пам'ятав батька, бо той помер від туберкульозу, коли він був ще дитиною [3]. Виховував Якова брат покійного Віталій Якович Шульгін - відомий професор Київського університету св. Володимира, що мало великий вплив на все подальше життя Якова. Його дитячі роки минали у сприятливих умовах. Віталій Шульгін, який тоді не мав своєї родини, прагнув замінити хлопцю батька.. І хоча згодом, через розбіжність поглядів на майбутнє України, ставлення Якова до дядька помітно змінилося, однак він назавжди зберіг про нього вдячну пам'ять [4]. У середині 70-х років Я.Шульгін розчарувався у своєму дядькові. Це було пов'язане з тим, що Віталій Шульгін був причетний до підготовки документа, який після підписання його царем 18 травня 1876 р. став відомий як Емський указ, згідно з ним, українська культура, праця в ім'я її розвитку опинилися поза законом. Я. М. Шульгін негативно поставився до Емського указу. Особливо болісним було для нього закриття газети "Київський Телеграф", для розвитку якої він зробив чимало корисного. Проте навіть в умовах тривалої хвороби, коли Яків Миколайович доживав свої останні дні, він з гордістю згадував свого дядька, ставлячи його за приклад своїм учням.
У домі В.Шульгіна не бракувало цікаві літератури. Тодішній професор викладав історію і мав велику кількість наукових праць, а також посібників для підготовки лекцій. Ці книги опинилися в розпорядженні Якова Шульгіна. На середину 50- х років припадає перша його подорож за кордон, до Німеччини, яку спонсорував дядько, щоб хоч якимось чином відволікти дитину від тяжкої втрати батька [5].
Великий вплив на формування поглядів Я.Шульгіна справляло оточення, в якому він жив. Його дитинство проходило в період загального пожвавлення суспільного життя після закінчення Кримської війни, на початку "епохи великих реформ" [6]. В.Шульгін був одним з провідних цензорів того часу. У нього часто збиралися його колеги - професори Київського університету: Микола Бунге, Олесандр Селін, Микола Резенкампф, Олександр Линиченко, бували молоді науковці, зокрема М.Драгоманов, якого В.Шульгін готував для роботи на кафедрі. Яків став свідком серйозних розмов, які не завжди були йому зрозумілими, але цікавими, залишали сильне враження. Особливо пам?ятними стали розповіді про М.Пирогова, про його "попечительство" в Києві та примусову відставку, про урочисте прощання з ним киян.
У 1862 р. Яків Миколайович вступив до 2-ї Київської гімназії [7]. На той час М.Пирогова вже не було в Києві, і в шкільній справі відчувався інший дух, проте деякі із старих співробітників ще залишалися на викладацьких посадах. Таким прихильником М.Пирогова був і директор 2-ї Київської гімназіїї І.Слєпушкін, відомий як один із керманичів першої на терені Росії недільної школи. У гімназії ще панували традиції Пирогова. Тут починали свою педагогічну діяльність М.Драгоманов, М.Тульманов, М.Володимирський-Буданов, П.Житецький, А.Юркевич та інші.
В 1868 р. Я.Шульгін закінчив гімназію із золотою медаллю і вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який на той час був не в кращому стані [8]. Тоді навіть ставилося питання про його закриття. Тому Яків мав намір перевестися до Московського університету, однак після того, як на деяких кафедрах з'явилися нові професори, -залишився в Києві [9]. Він слухав лекції В.Антоновича, М. Драгоманова, старанно працював під наглядом обох професорів. Зокрема, під керівництвом М.Драгоманова вивчав історію Стародавнього Сходу (в тому числі й історію релігії ), а під керівництвом В. Антоновича працював у Центральному архіві давніх актів. Ще за студентства почалася педагогічна діяльність Я.Шульгіна. За вказівкою М.Бунге він познайомився з педагогічними ідеями Л.Толстого ( М.Бунге давав йому журнал Л.Толстого " Ясная Поляна " ); передплачував найкращий на той час педагогічний журнал " Семья и Школа " [10], набуті педагогічні знання використовував на практиці, викладаючи в деяких початкових школах. До своєї роботи Яків завжди ставився дуже відповідально: вечорами сидів за підручниками і посібниками, особливо з природознавства, бо гімназія давала мало знань з цієї галузі. Проживаючи влітку на дачі в Китаєві, він через день ходив пішки до Києва, щоб викладати, повертався пізно ввечері, що, з огляду на його не дуже міцне здоров'я, було зовсім нелегкою справою [11].
Незабаром Яків з кількома товаришами взяв участь у заснуванні нової школи на Деміївці. Тоді ж було задумано створити " Спілку сприяння початковій освіті ", статут якої складав сам Яків Миколайович. Проте товариство так і не вдалося заснувати.
Окрім питань наукових і педагогічних, у роки студентства Я.Шульгін цікавився ще й справами громадськими та політичними, стежив за ними пильно по "Вестнику Европы". Особливо зацікавили його надруковані в цьому журналі статті М.Драгоманова ( що тоді виїхав за кордон науковими цілями) про українську справу : "Східна політика Німеччини" і "Росіяни в Галичині" [12].
Закінчивши Університет у жовтні 1874 р., Яків Миколайович поїхав навчатися за кордон. Подорожував більше двох років, побував у Галичині, Німеччині, Швейцарії, Франції; слухав видатних професорів Відня, Мюнхена, Страсбурга, Парижа [13]. Він цікавився громадським життям західноєвропейських держав, надсилав кореспонденції до російських газет. У рукописах Я.Шульгіна так і залишилася ненадрукованою стаття : "О судах экспертов посредников во Франции и их значение длярабочих". На цей час припадає і трагікомічний епізод, який сам Шульгін описав потім у ненадрукованій замітці "Паризька пригода" (непорозуміння з поліцією, що закінчилося арештом Я.М.Шульгіна) [14].
За кордоном Я.Шульгін зустрічався із земляками - Ф.Г.Міщенком, М.І.Зібером, М.П.Драгомановим (який на той час жив у Женеві як емігрант) [15]. Особливо близько приятелював він із М.Драгомановим, якому передав значну суму грошей на українське видавництво. Власне ім'я "євангельський хлопець", яка зустрічається в деяких листах М.П.Драгоманова, стосувалася саме Я. Шульгіна і була зумовлена відповідним вчинком.
У пам'яті багатьох сучасників Яків Миколайович залишився як активний громадський діяч. Участь його у громадських справах у Києві й Одесі дозволяє поставити його в один ряд з такими видатними діячами, як М.П.Драгоманов, Ф.К.Вовк, В.Б.Антонович, П.Г.Житецький, С.А.Подолинський, О.О.Русов,
Loading...

 
 

Цікаве