WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Шевченко – офортист - Реферат

Шевченко – офортист - Реферат

смерті Брюллова академізм у малярстві згортається, на зміну якому приходить однобічно реалістична течія під назвою "передвижництво" [4, 20].
Перебуваючи у Петербурзі, Шевченко, окрім "Живописної України", створює офорти на сюжети власних малюнків: "Українські дівчата", "Старець на кладовищі", "Мангишлацький сад", "Сама собі в своїй господі", "Натурщиця". Серед них зустрічаються й інтерпретації, виконані світовими художниками: "Приятелі" І. Соколова, "Вечір в Альбано" М.Лебедєва, "Вірсавія" К. Брюллова, "Свята родина" Мурільйо, "Притча про робітників на винограднику" Рембрандта.
Творчість Т.Шевченка, в цілому, виразно автобіографічна. Це твердження стає незаперечним, якщо поняття "автобіографічність" розуміти не тільки, як безпосереднє віддзеркалення у творі власного життя, а як вираження закодованого у підтекст духовного "я", яке можна виявити, досліджуючи прихований психологічний зміст малюнків.
У вітчизняному мистецтві не знайти іншого художника, який стільки уваги приділяв би автопортретам. Нині відомо понад півсотні Шевченкових самозображень. З багатого доробку митця вони вирізняються не лише кількісно, а й складним психологізмом. Зібрані разом, зведені до єдиного хронологічного ряду, автопортрети утворюють своєрідний життєпис образу митця. Навіть для неутаємничених у секретах малярства і в подробицях поетової біографії "поличчя" (так художник подеколи називав свої портрети) можуть розкривати трагедію і велич його дивовижної долі, передати складну динаміку його інтелектуального та емоційного життя.
Не з примхи і не для розваги, не зі схильності до самомилування і не заради демонстрування віртуозної майстерності брався художник за олівець і пензель, щоб витворити на папері й полотні і довірити людям власний образ. Автопортрети справжніх митців є наслідком самоаналізу й самопізнання особистості. Їх іноді порівнюють з монологами у словесному мистецтві, певною мірою, вони нагадують автобіографічний вірш. В автопортретах Шевченка спостерігається певна закономірність: вони з'являються саме тоді, коли митець пише вірші чи перебуває у стані образного осяяння свідомості, який передує творчому процесу. І навпаки - протягом відносного, а часом і багаторічного "затишшя" художник зображує себе дуже рідко, та й то - лише як персонаж у жанровій або пейзажній композиції.
Офортні автопортрети блискуче завершують велику серію автопортретів. З п'яти офортних автопортретів ми звернемо увагу на два найбільш показові у графічній творчості Шевченка. Таким є автопортрет зі свічкою 1860 р. Офорт виконано в Петербурзі, не пізніше серпня 1860 р. В основу покладено малюнок, створений Шевченком ще 1845 р. в Україні, в пору його високого поетичного натхнення. Нині не знайдений малюнок-оригінал, який було відібрано жандармами під час арешту поета 1847 р. і повернуто йому із Третього відділку після заслання. Художній образ на втраченому оригіналі був у дзеркальному відображенні до офорта, на це вказує не репродукований тут первісний ескіз портрета (з Шевченкового альбому 1845 р.). У час, коли створювався малюнок-оригінал і виконувалася гравюра, Шевченко добре усвідомлював пророчу силу свого слова, і це позначилося на образній мові твору. Символічний зміст був очевидний уже для сучасників, які вбачали в портреті не стільки самозображення Шевченка, скільки узагальнений образ народного поета у мить його осяяння.
У руці митця - піднята вгору, запалена свічка. Світло ж традиційно асоціюється з духом. Воно є також символом творчої сили, а сама свічка, що горить, уособлює індивідуалізовану творчість. Яскравий спалах осяює поетове чоло, кидає полиски на зіниці затінених очей і, пригаснувши, висвітлює майже в сувій згорнений аркуш, на тлі якого завмерло поетове перо. Саме ця акцентована світлом діагональ сприяє прочитанню метафоричності Шевченкового твору, в якому відображено боротьбу світла духу й темноти ночі. У поезії Шевченка слова "темінь", "тьма" також асоціюються з неволею, а "світ", "світло" - з волею і правдою.
Ритмічна структура автопортретного образу характеризується не лише контрастом чорного й білого, а й розмаїттям тонових градацій: від густого перехресного штрихування офортною голкою до легкого мереження прямими й округлими лініями у висвітлених частинах поля аркуша.
Малюючи себе, митець звертався не тільки до дзеркала і світлин, а й взорував на свої портрети роботи інших майстрів, надаючи їм власної інтерпретації. 1859 р., в Петербурзі, Генріх Деньєр виконав фотопортрет Шевченка, що згодом ліг в основу сотень малярських, графічних і скульптурних зображень Кобзаря. Перше з них створив того ж 1859 р. кращий паризький літограф А. Мульєрон. Цей портрет сподобався Шевченкові та спонукав до творчості [3, 25]. За наявності художніх рис, літографія Мульєрона все ж вражає точною відповідністю зафіксованому на фотопапері образу поета. Шевченко переконаний, що гравер у процесі творчої праці дбає не лише про точність зображення, а й про виражальні можливості офортної голки.
Художнє поле аркуша помережане найрізноманітнішими штрихами. Його береги "засіяні" тонкими, більш чи менш рівнобіжними, діагональними лініями, що створюють враження відносного спокою. Ближче до центру ця лінійна взаємодія посилюється, переростає у перехресність, що запікається в тугу тонову пляму тла, ліворуч від зображення. Завдякицьому, саме тло діє подвійно: надає художньому простору глибини, кількаплановості, внаслідок чого, більш об'ємно виділяється постать поета і водночас справляє враження неспокою, активізує увагу глядача, зосереджує її на обличчі Кобзаря.
Працюючи над офортом, Шевченко надавав великого значення пластиці обличчя. У даному разі також наявний світлотіньовий контраст, але тінь не переходить тут у суцільну темноту. Особливої виразності надано очам, погляд яких звернений до глядача.
Досить складна генеза ще одного Шевченкового зображення (27 січня 1860 р.), коли побачив світ довгоочікуваний "Кобзар". Книжка могла з'явитися трохи раніше, але її вихід затримувало виготовлення портрета поета. Його давно вже намалював Михайло Микешин, черга була за гравюрою, яку замовили Георгію Гогенфельдену. У виданні це зображення скріплене підписами всіх трьох осіб, що були до нього причетні: автора віршів, художника і гравера. Образ у "Кобзарі" вдався гарним, але сучасники зауважували, що йому бракувало портретної схожості. Можливо, саме цей факт спонукав поета згодом інтерпретувати портрет у техніці офорта [3, 27].
Створюючи офорт, Шевченко досить прискіпливо дотримувався оригіналу: той самий ракурс, обриси постаті, подібне трактування обличчя, однаково виразний ефект світлової плями сорочки тощо. Але бачимо й відмінність. Передусім, зауважимо нетотожність поетового погляду. На офорті він глибший і духовніший. Цей ефект досягнуто завдяки світлотіньовому контрасту: очі, повіки, надбрівні дуги занурені у півтінь, що увиразнює полиски світла на зіницях митця. Замислений погляд Шевченка підкреслено зморшками міжбрів'я, яких немає на книжковій гравюрі. На автопортреті по-інакшому зображене чоло й волосся поета, сама постать подана більш укорочено.
Цей Шевченків автопортрет відомий у двох варіантах: у техніці чистого офорта та офорта у поєднанні з акватинтою. Другий, завдяки складній компоновці тла, вирізняється об'ємнішою виразністю та злагодженістю тону.
Література:
1. Касіян В.І. Мистецтво Тараса Шевченка. - К.: Знання, 1963.
2. Антонович Д. Українська гравюра. http://litopys.org.ua/cultur/cult20.htm
3. Яцюк В. Віч-на-віч із Шевченком. Іконографія 1838-1861 років. - К.: Балтія Друк, 2004.
4. Антонович Д.В. Шевченко-маляр. - К.:Україна, 2004. - 272с.
5. Владич Л. Живописна Україна Тараса Шевченка. - К.: Мистецтво, 1963. - 128с.
6. Тарахан-Береза З.П. Шевченко-поет і художник. - К.: Наукова думка, 1985. - 184с.
Loading...

 
 

Цікаве