WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Шевченко – офортист - Реферат

Шевченко – офортист - Реферат

адже на той час проблема докорінної реформи законодавства і судоустрою так і не була вирішена. З глибокою шаною до носіїв народної правди й честі змальовує художник трьох стариків-сусідів. Найстарший - "отаман" - сидить на призьбі, двоє інших стоять поруч. Перед ними: з непокритими головами - позивач, свідомий своєї правоти, і похнюплений відповідач. Майстерно вводячи в офорт живописний прийом, Шевченко будує центральну групу на фоні білої, яскраво освітленої сонцем, стіни старої хати. Глибока тінь від стріхи ще більше підкреслює білість стіни. Таким чином, увагу глядача зосереджено на групі головних дійових осіб. Але праворуч, за рогом, у тіні, уважне око бачить ще дві постаті: чоловік у високому картузі, одягнений не по-селянському, читає якийсь папір, а перед ним стоїть селянин із штофом у руці. Неважко здогадатися, що чоловік у картузі - це писар, сільська п'явка, хабарник і п'яниця, який наживається з неписьменництва й затурканості селян. У прихованій в тіні групі, на другому плані, звучить викривальна тема Шевченкового офорта: ось він, "представник влади", продажний вершитель селянської долі.
Центрального героя - "суддю-отамана" - поважаного і шанованого сивочолого чоловіка, Шевченко вимальовує досить прискіпливо. Його брови зведені і глибока задума оповила обличчя. Вся його постать грузна, важка, сконцентрована. Тримаючи палицю в руці, знаходячись якраз посередині між кривдником і позивачем, він от-от, ніби ваги у руках Артеміди, виголосить слово правосуддя. В далечині, за лівим краєм стріхи хатини, видніються куполи церкви - як всевидяще Боже око, у якого на всі мирські справи готується свій Суд.
В основу офорту "Казка" Шевченко поклав популярний сюжет з фольклору - відому багатьом народам притчу про те, як чоловік перехитрив смерть. Вдумаймось тільки в те, що показано в "Казці": безногий Солдат частує з ріжка тютюном Смерть в одязі літньої української жінки, на ній намітка, плахта і фартух. Далі - характерний пейзаж українського села з хаткою між деревами і вітряком. На перший погляд - ілюстрація до народної казки. Про це, здавалось би, говорить і веселий діалог між Смертю і Солдатом, що супроводжує зображене. Однак за зовні веселою розмовою, мета якої - непомітно пройти повз цензуру, криється гостра сатира на миколаївську солдатчину: відслуживши 25 років, утративши на війні "за веру, царя и отечество" ногу, повертається додому старий каліка. На околиці рідного села його чекає одна тільки смерть. Ця тема перегукується з такими поемами Шевченка, як "Сова", "Кавказ", "Москалева криниця" та ін.
Згідно з планом видання, до першого випуску "Живописної України" увійшли два краєвиди, виконані на основі натурних зарисовок, - офорти "У Києві" та "Видубицький монастир у Києві". Перший свідчить про властиве Шевченкові глибоко поетичне відчуття природи. Перед нами краєвид, обжитий людьми. Фігура селянина, що сидить, постаті купальниць на березі Дніпра і паломників біля криниці, а також зображення першого пароплава на річці - все гармонійно зливається в правдивий і типовий образ української природи. Гідні захоплення точність передачі у офортному виконанні верб, що стоять над річкою, гра світлотіні на їх кронах.
На офорті "Видубицький монастир у Києві" Шевченко показав один з пам'ятників архітектури Київської Русі - Михайлівську церкву, споруджену в кінці XI ст. Однак це не суха протокольна зарисовка архітектури, а поетичний художній твір, в якому зливаються в єдине ціле з жанровим мотивом першого плану і будівля, і дерева.
"Живописна Україна" Т. Г. Шевченка - це важлива віха не лише в історії української тогочасної естампної графіки, а й у графічному мистецтві сусідніх народів Східної Європи.
Щодо особливостей творення образу в серії названих офортів та поетичній збірці "Три літа", то всі офорти побудовані на контрасті чорно - плетива дрібних штрихів на білому тлі. У серії "Живописна Україна" контрастність набуває особливого значення. Вона, насамперед, помітна в композиції, у психологічно протилежних характеристиках образів двох селян ("Судня рада"), смерті і солдата ("Казка") та образів трьох послів ("Дари в Чигрині 1649 року "). Контрастність відчутна і у виборі тем, наприклад, зображення народного суду, що був прямою протилежністю царському ("Судня рада"). Народний обряд сватання не сумісний з моральним розкладом та розпустою панів ("Старости"). Подібний засіб характерний і для поетичної збірки Шевченка. Так, у поемі "Сон" чарівна природа України протиставлена картині царського свавілля; образ Івана Гуса ("Єретик") контрастує з образами ченців, духовенства; образ поневолених кавказьких народів - з царатом (душителем свободи) тощо.
Зупинимось на спорідненості поетичних та графічних образів Шевченка. Звертає на себе увагу цілковита відсутність у деяких поезіях епітетів на означення кольору, наприклад, у творах: "Розрита могила", "Чигрине, Чигрине", "Чого мені тяжко", "Гоголю", "Не завидуй багатому", "Стоїть в селі Суботові", "Три літа". У більшості поезій збірки "Три літа" переважає чорно-біла колірна гама. Епітети на означення кольору зустрічаються, в основному, у творах на побутову тематику ("Сова", "Сліпий", "Наймичка"), переважно в ідеалістичних картинах. У рядках, де розвиток дії набуває особливого напруження, вони відсутні.
Отже, кольористичних образів у поезіях Шевченка цього періоду не так багато. Однак це не є доказом розбіжності Шевченкового малярства та поезії, а навпаки, свідчить про їх єдність, адже його художня творчість була переважно графічною.
Розглянуті офорти доносять до нас глибокі образи життя. Кожне дерево, кожна людська постать вимальовуються з усіма їх особливостями, кожна подія оживає перед очима глядача. Так само і в поезіях Шевченка, кожне слово підпорядковане творенню певного образу, який оживає в нашій уяві в усій його матеріальності. Зримості словесного образу художнику допоміг якраз і хист живописця.
Шевченко-художник чудово міг передавати перспективу в малюнку. Але і в поетичних творах він виявився майстром перспективної картини. Нагадаймо, для прикладу, сцену в'їзду Степана у поемі "Сліпий":
Із куряви щось вигляне
І знов пропадає.
Ніби шапкачерез поле
Котиться, чорніє…
Ховається… мошечкою
Тілько… Тілько… мріє,
Та й пропало… Довго, довго
Стояла Ярина
Та дивилась, чи не вирне
Знову комашина [6, 83].
Шевченку-графіку властива панорамність бачення, що особливо відчутно в офортах "Живописної України". І для офортів, і для поетичної творчості характерний органічний інтерес митця до внутрішнього світу людини. Порівняймо образ матері з поеми "Сова", дівчини з поезії "Дівичії ночі", Ганни з поеми "Наймичка" з образами селян в офортах "Судня рада", "Старости". Велику увагу приділяв художник історичній вірогідності подій, а також обстановці, в якій вони відбуваються. Правдиво відтворює Шевченко шинок в офорті "Судня рада", інтер'єр простої селянської хати в "Старостах" та світлиці у творі "Дари в Чигрині 1649 року". Не меншу увагу цьому приділяв Шевченко і як поет. Так, для написання "Єретика" та "Кавказу" Тарас Григорович вивчив усі можливі історичні документи, провів бесіду з небагатьма, хто був на Кавказі.
Варто зазначити, що Т.Шевченко у малярстві не був новатором, а швидше епігоном тієї мистецької школи, або, краще сказати, мистецького напрямку, який дістав назву "академізм". Власне, академізм у малярстві - це доба стилю класицизму, чи, як французи його називали, "Empire" - стилю, що панував у Європі у 1-ій половині XIX ст. Переходом до нього був проміжний стиль від рококо до останньої чверті XVIII ст. У слов'янському малярстві поворот до академізму запровадив український митець А. Лосенко, щоправда, передчасно, і тільки в 30-х рр. XIX ст. знайшов своє втілення у творчості К.Брюллова - безпосереднього вчителя і кумира Шевченка. Фактично, після
Loading...

 
 

Цікаве