WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Шевченко – офортист - Реферат

Шевченко – офортист - Реферат


Реферат на тему:
Шевченко - офортист
"Из всех изящных искусств мне теперь более всего нравится гравюра. Быть хорошим гравером значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит - быть распространителем света истины. Значит - быть полезным людям", - напише Тарас Шевченко, працюючи у 40-х рр. XIX ст. над відомими офортами із серії "Живописна Україна".
За три роки впертої праці він досяг у майстерності творення офортів високої майстерності, справедливо діставши славу першого офортиста Росії і одного з видатних офортистів світу. Художники та друзі називали Шевченка "російським Рембрандтом", а імператорська Академія мистецтв змушена була присвоїти Шевченкові почесне звання академіка гравюри [1, 56].
Нагадаймо, що гравюра, на відміну від творів малярства, являє собою не безпосередньо виконане, а спрацьоване у зворотному вигляді на твердому матеріалі, а потім відтиснуте графічне зображення. Про переваги техніки та способи її використання більш детально довідуємося у Д. Антоновича: "Вигода виготовляти зображення у такий спосіб є в тому, що оригінал малярського твору завжди буває один, а коли майстер повторить декілька разів свій твір, то це вже будуть повторення або й копії творів малярського мистецтва, тоді як гравюру можливо відтискувати у великому числі примірників, і всі відтиски однаково будуть оригіналами.
Способів, якими на металевих дошках виглиблюють рисунки, є багато: в основі це або способи безпосередньо видряпувати на металевій дошці зображення гострою голкою чи штихелем (спеціальним крицевим інструментом для дряпання металевої дошки), або способи витравлювання зображення на металевій дошці кислотами чи взагалі розчинами, що травлять метал. Крім того, вживають і сполучення цих обох способів: різання і травлення металевої дошки для виготовлення тої самої гравюри. Коли металева гравірувальна дошка виготовляється травленням розчинами, то тим способом виготовлена гравюра називається офортом. Офорти виготовляються в той спосіб, що гравірувальну металеву дошку покривають тоненьким шаром лаку, а коли він застигне, тоді голкою роблять на дошці потрібне зображення. Там, де пройшла голка, лак знято, й туди проходить роз'їдаючий розчин, що протравлює відповідні місця" [2].
У 1843 р. Т.Шевченко, тоді ще учень Петербурзької художньої академії, задумав художнє видання "Живописна Україна", присвячене історичному минулому, народному побуту та мальовничій природі України. Незважаючи на те, що Шевченку не вдалося повністю здійснити свій задум, наприкінці 1844 р. вийшли лише перші два випуски видання, які містили офорти: "Дари в Чигрині 1649 р.", "Старости", "Судня рада", "Казка", "У Києві" та "Видубицький монастир у Києві". Вже ці офорти відкрили нову яскраву сторінку історії української культури. Однак, зіткнувшись із труднощами, особливо матеріальними (адже таке видання вимагало значних коштів), Шевченко змушений був відкласти на певний час випуск "Живописної України". Проте, працюючи художником Київської Археографічної Комісії, він продовжував збирати для "Живописної України" творчий матеріал.
Арешт і заслання остаточно поклали край цій роботі. Інша справа, чи зміг би Шевченко взагалі видати й розповсюдити наступні випуски "Живописної України". Труднощі тут були не тільки матеріального порядку. Викривальна тенденція "Живописної Україні" рано чи пізно викликала б заборону цього видання царською цензурою, бо від таких передових творів того часу, як, наприклад, опера Глінки "Іван Сусанін", а також від образів селян на естампах "Живописної України" Шевченка, за висловом сучасників, "пахло онучею". "Живописна Україна" задумана Шевченком як художнє періодичне видання. Воно мало виходити окремими випусками, по три етапи в кожному, чотири рази на рік [5, 6-7].
Звертаючись до Товариства заохочування художників з проханням допомогти у здійсненні задуму, Шевченко писав: "В пределах моей родины, Южной России, уцелели до сего вмени многие следы вековых потрясений, испытанных некогда этим краем в беспрерывной борьбе за веру и независимость с иноплеменными хищными соседями. Там в памяти народной живы бесчисленные поэтические предания старины, свидетельствующие о доблестных подвигах предков; там разнообразные красоты природы или особенность местных нравов и обычаев, издревле перешедших к потомкам, на почти каждом шагу останавливают внимание. Желая сделать более известными достопримечательности родины моей, богатые воспоминаниями историческими и резко отличающимися от других народных бытов настоящего времени, я предпринял издание, названное мною "Живописная Украина", которое разделяю на три следующих части: - 1-ое: Виды, примечательные по красоте или историческим воспоминаниям. - 2-ое: Народный быт исторического времени. - 3-е: Исторические события. Изданное будет выходить отдельными выпусками в количестве 12-ти эстампов ежегодно" [5, 7].
Як бачимо, Шевченко, як ніхто до нього з українських художників, поставив перед собою завдання неабиякої патріотичної ваги, а саме: познайомити світову спільноту з життям і побутом української народу, з його минулим, з чарівною красою української природи.
Звертаючись до минулого свого народу, Шевченко (зрозуміло, що не без впливу вимог часу, в який творив) у своїй творчості вдається до історичного фатального моменту - об'єднання з Росією.
Офорт "Дари в Чигрині 1649 року" зображає послів, які прибули до Б.Хмельницького з дарами від російського царя, польського короля та турецького султана і чекають на прийом гетьмана. У сусідній кімнаті, вхід до якої охороняють двоє запорожців, збирається рада війська.
Гострою, виразною психологічною характеристикою кожного з послів митець примушує глядача наперед вгадати хід наступних подій. Досить глянути на нервову і розгублену постать турка, на польського посла, який безнадійно забився в куток, щоб зрозуміти, наскільки марна їх дипломатична місія. Як у воду опущений і російський боярин.
Офорт можна з повним правом вважати першим історичним твором в українському образотворчому мистецтві. Шевченко досить майстерно, завдяки світлотіні, розставляє в офорті акценти. Тут "осяяні" фігури послів, вартового козака та групи козаків, що збираються на раду, тобто засобами світлотіні художник зав'язує сюжетну канву зображених подій.
Переймаючись колоритом українських родин, Шевченко збирав натурні зарисовки до картини "Селянська родина". Проте, якщо персонажі "Селянської родини" показують життя, яким хотів його бачити Шевченко, то в двох офортах "Живописної України" ("Старости" і "Судня рада"), створених у цей же період, художник виступає з викривальними мотивами.
На офорті "Старости" зображено сватання у простій селянській хаті. Наречена пов'язала сватам рушники через плечі і подає своєму зарученому на тарілці вишиту хустку. Батько й мати вже благословили молодих. Шевченко показує високу мораль устоїв українців. Офорт етнографічний, у ньому все, починаючи від типажу і закінчуючи найдрібнішими деталямипобутової обстановки, передане з точною достовірністю і сповнене яскравої національної своєрідності. Відтворено атмосферу гармонії тихого, задушевного щастя: соромливо схилена голова нареченої, щасливе обличчя матері, що теж схилено у зажурі. Дрібними точними штрихами художник передає вирази облич, складки одягу, побут селянської хатини, обриси ікон на сволоці, чим створює відчуття життєвості, національний колорит. Постать свата, який споглядає дійство у правому кутку невеличкої кімнатки, впевнена, велична, сповнена осмислення і відповідальності за вчинок. Утвердження доброї волі домінує у творі.
На офорті "Судня рада" Шевченко зображує сільський схід, який, за народним звичаєм, що зберігся з давніх-давен, повинен розв'язати суперечку поміж односельцями. Звернення художника до теми народного судочинства не випадкове,
Loading...

 
 

Цікаве