WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

єврейський; Царів Христе...; Весело скликніте…(на Великдень); Крест на дереві.
Сатиричні пісні: Про Хому і Ярему; Тещу; Чечітку; Дворянку; Міщанку; Щоглове весілля.
Парубоцькі й дівочі пісні: Ой ходжу я попід лугом…; Що й у полі три дороги; Не звивайся, травка, з полиночком; Де ти, хмелю, зимував, що не розвивався… та інші.
Інструментальні танцювальні твори: Камаринська; Дудочка; Козачок; Тетяна; І лід тріщить…; Зорушка; Гречаники; Горлиця; І шумить, і гуде…
Ці твори Пархоменко міг виконувати, як пише Малинка, не задумуючись, за першим же побажанням слухачів. Характеризуючи виконавський талант кобзаря, фольклорист зауважував, що голос у нього "небольшой, но мягкий и приятный тенор. Исполнение отличается необыкновенной прочувствованностью; видно, что певец сам переживает в душе все то, что поет".
У цій же статті Малинка окремо подав відомості і про двох лірників - Никифора Дудку та Олексія Побігайла (обидва з Глухівщини). Проте цим не вичерпуються кобзарські та лірницькі його дослідження. Про це свідчать друковані праці, серед яких варто згадати статті: "Прокоп Чуб" (треба читати "Прокоп Дуб" - В.П.), "Кобзар Петро Герасько та лірник Максим Прищенко", "Лірник Євдоким Микитович Мокровіз", "Лірник Андрій Корнієнко", "Лірник Анатолій Гоминюк", "Кобзарі С. Власко та Д. Симоненко й лірник Д. Іваницький".
* * *
З числа журнальних публікацій, що збереглись, заслуговує на особливу увагу, ґрунтовна, з любов'ю підготовлена праця "Малорусское весилье" (1897). Праця увібрала в себе весільні обряди й пісні, записані у Мрині. Весільне дійство на батьківщині Малинки-етнографа являло собою яскраве, мальовниче, по-народному театралізоване свято. Традиційно його справляли восени або взимку, як тільки люди ставали вільнішими, впоравшись із польовими роботами. Мринський обряд весілля, у порівнянні з іншими мав чимало своїх місцевих подробиць, і всі вони старанно описані. Одруження, за Малинкою, - це найвідповідальніша, найурочистіша подія в житті людей. Вона знаменує собою народження нової сім'ї. Тому й готувались до весільної церемонії заздалегідь. Весільний обряд передбачав таку послідовність: сватання, розглядини, змовини, приготування короваю та вилець, здавання молодецтва і пришивання квітки, вінчання, запросини на весілля, збирання поїзда, розшуки молодої, продажа молодої, роздача дарунків і короваю, гра у дзвін; вечеря, прощання дружок з молодою та її від'їзд; зустріч одружених у молодого в домі, перезва, суботні пироги, недільний обід та інше.
Описуючи сватання, Олександр Никифорович зауважує, що в Мрині воно починалося з щедрика, під Новий рік. Дівчата в цей час нікуди не йдуть, сидять дома, очікують старостів, печуть млинці. Щоб дізнатись ім'я нареченого, дівчина з першим же свіжим млинцем мерщій біжить за ворота і в першого зустрічного запитує його ім'я. Те ім'я нібито й мусило збігтися з іменем нареченого.
У такий же ґрунтовний спосіб описані Малинкою мринські родини й хрестини, відомості про глухоту й недорікуватість, про писанки й крашанки; обнародувані деякі етнографічні цікавинки з села Вертіївки (Ніжинський район). Зібрані особливо важливі дані про місцеві українські повір'я і заплачки при похованні померлих, про новогрецькі похоронні голосіння, про Івана Купала в Мрині та Плоскому на Носівщині.
Виходячи з того, що О. Малинка здійснив надзвичайно значну роботу в цій сфері, московське Товариство любителів природознавства, антропології та етнографії спочатку обрало його своїм членом-кореспондентом, потім дійсним членом, і тоді ж він був відзначений пам'ятною медаллю. У 1926 р. Етнографічно-фольклорна комісія при ВУАН теж залучила Малинку до свого складу, а двома роками пізніше він був обраний головою Ради Всеукраїнського етнографічного товариства. Діяльність цього товариства тоді належним чином висвітлювалася в журналі "Побут", одним із редакторів якого був також і він.
Науку, що вивчає історичне минуле людства на основі речових пам'яток, називають археологією. Певну причетність до неї мав і Малинка. Працюючи в Глухові, він звернув увагу на низку повідомлень у пресі про тамтешню старовину. Кожну з більш-менш важливих археологічних знахідок (пошкоджені черепи, мідну польську монету 1664 р., шовковий пояс та ін.) Малинка старанно збирав, уважно вивчав і описував, щоб потім належним чином доставити їх у Ніжин.
У червні 1900 р. Московське археологічне товариство відкрило у Ніжині свій відділ, завданням якого було надання допомоги в організації і проведенні XII археологічного з'їзду. Відділ цей діяв при Історико-філологічному товаристві інституту кн. Безбородька. Очолював ніжинське товариство професор А. В. Добіаш. Для збору й попереднього розгляду матеріалів, пов'язаних із завданнями з'їзду, працювала спеціально утворена комісія, до якої увійшов і Малинка. Живучи в Глухові, він постійно контактував з комісією та її головою, періодично звітував про свою роботу, вносив ділові пропозиції, активно поповнював археологічну копилку товариства. Коли ж не мав змоги особисто прибути в Ніжин, писав листи.
З його ініціативи виготовлений і експонувався на з'їзді великий етнографічний альбом з відображенням жител, різних побутових сцен, одягу, ремесел, зброї та інших цікавих речей, які безпосередньо стосувались Чернігівщини.
У серпні 1902 р. у Харкові відбувся XII археологічний з'їзд. Як учасник з'їзду Олександр Никифорович не залишався байдужим до порушених на ньому проблем, в тому числі й до питань про створення більш сприятливих умов для розвитку кобзарства. Спеціально для з'їзду він підготував список "чернігівських старців" з 24 імен, про яких було мовлено як про людей, що "займаються мистецтвом і мають вартість для науки". В опублікованихпізніше документах з'їзду цей список Малинки названо першим із "систематичних оглядів кобзарів". У ньому містились короткі біографічні відомості про кожного з 24-х.
І ще один вартий уваги штрих. У той період О. Н. Малинка вважався членом Чернігівської та Полтавської археографічних комісій.
Свого часу О. Н. Малинка записав у Ніжині п'ять дій старовинного живого вертепу. В одній з них мова йшла про жорстокого царя Ірода, якого зрештою владно карає безжальна коса Смерті. Ще в одній - про бундючного " в білих штанах" чужинця Наполеона і дотепного простакуватого Мужика, який на запитання Наполеона: "Ти хто такий?" тут же відповідає: "Ми пани ваші, а ви свині наші...". В інших - про Донського ("з чистого поля") козака; про крутого Лицаря й Дівчину, що стає його жертвою, та про Цигана й "сучу дочку" Циганку. Отже, народний театр, народні видовища, їхні витоки, їхнє місце в українській культурі - все це хвилювало Малинку. Він уважно вивчав наявні джерела, підготував солідну, ґрунтовну працю "К истории народного театра" (1897). Гортаємо її сторінки.
Людство, як виявляється, жило видовищами з давніх-давен. Та якщо вже торкатись історії, то приклад Стародавнього Риму Малинка вважав чи не найбільш показовим у цьому плані. Пристрасть "ко всякого рода зрелищам" там була надзвичайна. Веселі, розгульні скоморохи навіть з брутальним цинізмом їх вихваток викликали загальний інтерес римлян. Духовенство намагалось приструнити скоморохів, але даремно. Народний театр діяв, незважаючи ні на що. Рівновага морального й аморального часто порушувалась. І тоді було вирішено з видовищами
Loading...

 
 

Цікаве