WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

Остерський, Новгород-Сіверський, Глухівський, Кролевецький і Конотопський. Не обійдено й Чернігів. На Волині - Дубнівський, Заславський, Кременецький, Луцький, Острозький, Рівненський і Староконстантинівський повіти. На Київщині - Сквирський і Черкаський. На Полтавщині - Зіньківський, Золотоніський, Прилуцький, Полтавський, Роменський. На Поділлі - Гайсинський. А ряд записів здійснено навіть з Курщини та Орловщини.
Народна пісня чарувала й захоплювала Малинку. Не випадково, згадуючи ті чари й той неповторно дивний пісенний світ, що його оточував, він писав: "Народну пісню я полюбив ще змалку: моя мати родом з Роменщини, мала гарний голос, знала багато полтавських та чернігівських пісень, любила співати їх, а разом з нею співали хором і ми, діти, та сусіди-гості".
Народна пісня, народне слово спонукали Малинку до серйозної і безкорисливої роботи у фольклористиці. Фольклорну спадщину він вивчав наполегливо, уважно прислухався до всього, що зберігала народна пам'ять. Найцінніше готував до друку. Збирав народні колядки, щедрівки, загадки. Останніх разом з їх варіантами записав близько трьохсот. Про що вони? Про це неважко догадатись хоча б з таких:
"Вуличний хлопчик у сірій шубі на подвір'ї гуляє, крихти збирає, в полі ночує, конопельки ворує" (Горобець).
"Чим більше крутиться, тим більшим стає" (Веретено).
Замовляння. Їх у збірнику О. Н. Малинки не так багато - всього 49. За давніми уявленнями - це особливі чаклунські тексти, яким приписується могутня магічна сила. Вони нібито здатні викликати бажаний стан, тому мають своє конкретне призначення: від простуди, від кашлю, зубного болю, переляку, пристріту, від кровотечі, від укусів гадюки, злої собаки тощо. Окремі з них тісно пов'язані з господарськими турботами: щоб злі духи не приносили лиха, щоб родило рясно фруктове дерево, щоб вовки не заподіяли шкоди худобі, а птиці - зерновим посівам. Є й такі, що супроводжуються порадами, як розпізнати злодія чи, скажімо, не програти справу в суді. А при деяких ( тих, приміром, що стосуються шлункових хвороб) подибуємо навіть детальний опис знахарських ритуалів.
У ряді зібраних замовлянь містяться відомості про засоби, якими рятуються від пожежі, викликають дощ, завдяки яким дівчата стають красивими, принадними, ваблять своїх обранців та відвертають нелюбів.
Розповіді й казки. Цей уснонародний епос у педагога і фольклориста Малинки, як правило, переслідує виховні цілі. Добро в них перемагає зло, правда - кривду. Їм властиві міфічні, героїко-фантастичні риси, як, наприклад, у розповіді про солдата і чорта. У цьому розділі вміщено близько десятка казок про хитрющу лисицю, солом'яного бичка, про вовка-дурня. Є розповіді про відьом, про великого грішника, про Івашка-розбійника.
У багатьох текстах казок, а між ними є й байки, і новели та анекдоти, подається чимало різних подробиць. Проте значна їх кількість, як і художня недосконалість записів, завдали шкоди якості текстів.
Між тим, з появою збірника велику подвижницьку працю О. Н. Малинки було своєчасно помічено і відповідно оцінено. Заснувавши премію імені Гоголя, Російська Академія наук удостоїла нею і нашого земляка.
* * *
Свої думки про кобзарське мистецтво Олександр Никифорович найповніше висловив у статті "Кобзарі і лірики" (1903). Кобзар, за твердим переконанням автора, - народний співець. Його пісню завжди супроводжує голосна музична струна. Матеріально бідний, він богатир душею. Саме таких і вишукував у народі Малинка, вивчав їх репертуар, записував від них українські пісні й думи.
Залежно від інструменту, вчений чітко поділяв народних співців на дві групи: на кобзарів (бандуристів) і лірників. Перші, як правило, користувалися кобзами (бандурами). Іншіі - лірами. Кобза за своєю конструкцією подібна арфі з її притишено-мелодійними звуками. Під супровід кобзи легше співається. Вона сильніше за ліру діє на слухача. Через це кобзарі мали в народі більший успіх, ніж лірники. Їхнім духовним предком був, за словами Малинки, віщий Боян, той самий, про якого вперше згадано в "Слові о полку Ігоревім". Кобзар - мудрий носій і знавець заповітних народних дум. Як активні учасники багатьох козацьких походів, кобзарі своїми піснями й думами гуртували українську спільноту в єдину народну силу, задавали тон визвольній боротьбі. Але з падінням Запорозької, Січі похитнувся і престиж кобзарів. "Не имея больше пристанища, поддержки со стороны козаков-товарищей и верного куска хлеба, они, - зауважує О. Н. Малинка, - постепенно вырождаются в нищего слепца…".
З числа відомих кобзарів Чернігівщини фольклорист виділяв двох - Остапа Вересая і Терешка Пархоменка. Вони, наголошував Олександр Никифорович, виконували народні твори зворушливо, "с большим чувством", отже, і на слухача впливали таким же чином.
У дні, коли проходив XII Археологічний з'їзд, Т. Пархоменко виконував "Думу про Морозенка" і своїм неперевершеним співом вразив широку аудиторію вчених. А ще більше виконанням "Чечітки". Не випадково, що саме Пархоменка Малинка поставив у центр уваги свого дослідження, бо він був для нього взірцем досконалості в кобзарському мистецтві, талантом великої емоційної сили. Як засвідчив Малинка, він належав до козацького стану. Народився близько 1827 р. у с. Волосківцях тодішнього Сосницького повіту. В одинадцять років осліп - далося взнаки захворювання золотухою. Батько, який над усе любив сина, нізащо не хотів віддавати його в науку до кобзарів, обіцяв годувати незрячого, скільки житиме. Та, підростаючи, хлопець ублагав батька віддати його в науку. І провчився він у синяківського кобзаря Андрія Гойденка всього один рік. Легко оволодів майстерністю гри, швидко засвоїв тексти народних дум. Дещо пізніше вивчився грати й на лірі, але цей інструмент не припав йому до душі. Його авторитет кобзаря особливо піднісся після виступів на Археологічному з'їзді.
На противагу тому, що писалося в пресі про повне забуття простим народом свого минулого, Пархоменко твердив цілком протилежне. Проста публіка, за його словами, завжди з цікавістюприслухається до кобзарів, часто розпитує про оспіване, але співці як носії історії часом безсилі прокоментувати народу пісню з належним знанням. У зв'язку з цим Олександр Никифорович вніс пропозицію підготувати окреме "издание для народа сборника дум, заключающего в себе не один только текст (как это видим в сборнике Б. Гринченка: "Думы кобзарськи"), но и пояснения, необходимые для понимания его содержания простым народом".
У своїй дослідницькій праці Малинка подав широкий кобзарський репертуар Пархоменка:
Думи: Про Морозенка, Про Саву Чалого; Смерть Хмельницького, Смерть бандуриста; про втечу трьох братів із Азова; Про Хведора Безрідного, козака Голоту; Невільницький плач, Вдову і трьох синів; Ой зійшла зоря вечорова… та Пасли пастирі вівці на горі. Всього - 11.
Духовні вірші: Ангели душу пробуджають; Що в мирі являється вік безконешний; Спам'ятай же, грішний чоловіче, прежнії дари…; Когда ж би я знав свій предпоследний час; Ой, хто-хто Миколая не любить…; Про Михайла; Петру і Павлу; Розплачеться мать-сира земля; Про Григорія (дві псалми - велика й мала); Матір Діва; Ісусе мій прелюбезний; Ужаснися, чоловіче…; Сидить Господь на небесі; Про Іістафія царевича; Розтужиться тіло, розплачеться душа; Плач, душе моя, всегда…; Лазаря; П'ятниця; Род
Loading...

 
 

Цікаве