WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

Фольклорист Олександр Малинка - Реферат

"Особенности говора м. Мрина, Нежинского уезда Черниговской губернии" (1892). Спостереження за мовою місцевих жителів допомогло тоді молодому досліднику зробити цікаві висновки. Ось що він пише з цього приводу:
"Хождение на заработки в чужие губернии, частые сообщения с жителями соседних сел - все это не могло, конечно, не повлиять на говор мринцев; бывшие солдаты или служившие у помещиков, стараются коверкать слова. Вследствие этого в Мрине, да и в других селах, нельзя отметить точно всех особенностей говора именно этой местности; часто вместе с песней, занесенной из другого места, заносится и произношение некоторых слов, отличающихся от произношения тех же слов в данной местности. Нередко лица, от которых приходилось записывать материал, коверкают слова, желая сделать их более понятными".
І все ж це не завадило тонкому знавцеві мови кваліфіковано розібратися в говорі. Він досить швидко збагнув, що в Мрині говорять загалом різко, твердо, що менше помітно в сусідньому селі Селищі (в трьох верстах на захід від Мрина). Чоловіки розмовляють повільно, значно повільніше, ніж у Носівці. Жінки - значно швидше, проте не так швидко, як ніжинські міщанки. У Мрині говорять "суддя", в Плоскому (в 5 верстах від Мрина) - "судня", а в Лихачові та Селищі - "судьба". У Мрині кажуть "клуня", у Лихачові - "клюня". Когось лаючи, лихачівці вживають вираз: "родимець ти". А селищани, коли йдеться про шкідливу тварину, лаючись, користуються виразом: "Е, горів ти, йіродев син!" Фонетичні особливості говірки дослідник проілюстрував записом "Пісні про Носівський цукровий завод".
Він розумів, що знання говіркових особливостей вкрай буде необхідне в майбутньому, коли рідна мова таки одержить право на існування і у своєму подальшому розвитку формуватиметься як загальнонаціональна літературна мова, вбираючи в себе найбільш прийнятні розмовні й писемні норми. Отже, цілком свідомо готував ґрунт для цього.
Як одним із видів словесного мистецтва, улюбленим предметом Малинки-вчителя була російська література, а в числі майстрів слова, яким завжди віддавав перевагу, чільне місце в нього займали Пушкін і Лермонтов.
"Пушкин - гений, - наголошував Олександр Никифорович. - ... Талант Пушкина отличался необыкновенным разнообразием; в то время как другие выдающиеся писатели приобретали себе славу в одном каком-либо роде поэзии, Пушкин был равно велик и в эпосе, и в лирике, и в драме; он дал прекраснейшие образцы… поэзии. Он художественно и в то же время реально-правдиво рисовал и разнообразные картины природы, и жизнь современного ему общества, и жизнь давно минувшую…".
Поет і суспільство, зазначав учитель-словесник, навчаючи своїх учнів, постійно взаємодіють: суспільство дає поету матеріал для творчості, а поет відповідно його вивчає й переосмислює, вже потім адресує його суспільству в новому, переробленому вигляді. Чим частіше поет відгукується на потреби часу, підкреслював Олександр Никифорович, тим ширше коло суспільних інтересів охоплює його поезія, тим дорожчий він для суспільства. Таким був в уяві Малинки Пушкін. Таким був і Лермонтов.
Працюючи в Острозі, учитель з любов'ю підготував і згодом опублікував статтю-розвідку "Лермонтовский тип недовольных жизнью". Твори, в основу яких російський поет поклав мотиви розчарування життям, незадоволення оточуючою дійсністю, зачіпали, як кажуть, за живе. І Малинка не міг не звернути своєї уваги на них.
Як свідчить стаття-повідомлення "К вопросу об источнике "Москаля-Чаривныка" Котляревского", опублікована в "Киевской старине" в 1903 р., Малинку не менше цікавила й українська література. Досконало вивчивши всі існуючі точки зору й відповідні джерела, зокрема твір "Постій, або коли один втрачає, то інші користуються. Фарс на одну дію. Вільний переклад з французької драматичного артиста Л. Венстрі", він, безумовно, подав надзвичайно цінну й вичерпну інформацію з цього питання - справжнім джерелом сюжетної основи п'єси І. П. Котляревського послужив саме цей фарс.
У ряді енциклопедичних довідників підкреслюється: Олександр Никифорович Малинка - фольклорист. І це - не безпідставно. Збиранню і вивченню народної творчості він віддав чи не найбільше своїх зусиль. Народна творчість була головним стрижнем його досліджень, результатом яких був "Сборник материалов по малоруському фольклору", підготовлений і виданий спочатку як додаток до "Земского сборника Черниговской губернии" за 1902 р., а наступного року - окремою книгою. Цей збірник відомий знавець фольклору Б. Д. Грінченко назвав "наиболее крупной его работой". Академік В. М. Гнатюк свою рецензію на книгу закінчив словами: "І хоч збірник не без хиб, на що я поклав натиск, то все приносить він багато цінного матеріалу й зістане ся не малим вкладом у нашу фольклорну літературу". Рецензент "Живой старины" наголошував: "Збірник дуже хороший". Належну оцінку дав цій книзі й професор С. В. Савченко: "По содержанию своему сборник г. Малинки принадлежит несомненно к числу лучших украинских сказок, а для Черниговской губ[ернии] он - самый лучший сборник".
У збірнику О. Н. Малинка досить широко представив фольклор не тільки Чернігівської, а й Волинської, Полтавської та деяких інших губерній. Це колядки, щедрівки, загадки, прислів'я, примовки, жарти , замовляння, повір'я, матеріали з народної медицини, народні прикмети, розповіді, казки, записи про закляті скарби, апокрифи.
Щоб мати уявлення про видання, торкнемося хоча б побіжно основних його розділів.
Колядки і щедрівки. Із 380-ти сторінок загального тексту книги 161-у відведено саме для них. Особливо велику групу становлять твори релігійного змісту. Її об'єднують теми: народження Спасителя; Божу матір втішають ангели; Божа матір миє ризи і віддає їх до церкви; Божа матір просить ключів у Спасителя, щоб випустити з пекла всі душі, крім однієї; Бог і святі орють землю; Бог дарує господарю хліб та ін.
Як старовинні обрядові пісні колядки й щедрівки цієї групи записувалися не тільки з уст простого народу, а й від духовних осіб. Через це до збірника потрапили щедрувальні й колядкові пісні книжного походження. А книжні - "се твори не народні, хоч співані народом" (В. Гнатюк). Без них можна було б обійтися.
Крім релігійно-міфічних, багато колядок в Малинки тісно пов'язані з реальним життям. Це - добрі побажання господарям; порівняння господаря, господині таїх дітей з місяцем, сонцем, зірками; уславлення мудрої, щирої господині; звеличення молодця, чия хоробрість дивує навіть царя; парубка, що збирається одружитись; пана-хазяїна, у котрого дома в дворі росте золота яблуня, і та яблуня - вся його гарна сім'я.
До особливо цінних, "стоящих выше или во всяком случае не ниже опубликованого", рецензент Б. Грінченко відносив, наприклад, запис колядки "Ой на горі там дзвін дзвонить":
Ой на горі там дзвін дзвонить,
Там пан Петро сіно косить,
Сіно косить, коням носить;
- Ой ви, коні, не гайтеся,
В три дороги збирайтеся:
Одна дорога до батечка,
Друга дорога до матінки,
Третя дорога до сестриці,
До батечка - по шапочку,
До матінки - по сорочку,
До сестриці - по хусточку.
Географія записів Малинки надзвичайно широка. Тільки в Чернігівській губернії (за тодішнім адміністративно-територіальним поділом) ними охоплено повіти: Борзнянський, Козелецький, Ніжинський,

 
 

Цікаве

Загрузка...