WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Феномен мови і народна творчість: традиційне та сучасне - Реферат

Феномен мови і народна творчість: традиційне та сучасне - Реферат


Реферат на тему:
Феномен мови і народна творчість: традиційне та сучасне
На чолі вирішення багатьох мовних проблем стоїть розуміння терміну "національна мова" як "засобу самоідентифікації й вираження ментальності нації, як засобу формування і розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності, реалізації культури народу, чинник консолідації соціуму. Мова є засобом зберігання та передавання інформації, одним із важелів керування людською поведінкою" [4, 32]. Вона постає мірилом осмислення всього реального і абстрактного, профанного і сакрального. Національне в українській мові - історичне та етнографічне тло, психологічні риси українського етносу - зумовлені множиною генетичних чинників: природною біосферою, історичними та соціальними обставинами розвитку, ставленням до надбань попередніх поколінь - міфології, обрядовості, сімейних, родових та суспільних традицій, зразків духовної та матеріальної культури. Найдавніші вербальні зразки мистецтва, загубивши у віках імена окремих авторів, стали народною творчістю, зокрема її словесними жанрами; це замовляння, казки, загадки, обрядова пісенність, які є зразками колективного міфологічного мислення, виконання та сприйняття. "Адже епічно-міфологічне начало замовляння, загадки, обрядової пісні чи казки, легенди, як наслідок первісного міфологічного світогляду ще на тому етапі, коли світ говорив з людиною мовою душ усього, що її оточувало, передує універсалізму та філософсько-афористичній суті таких жанрів, як притчі, прислів'я і приказки є певним науковим арсеналом народної філософії" [1, 3]. Проте найбільший скарб філософського слова знаходиться у народній розмовній мові і становить парадигму-матрицю словесної культури етносу.
Мова в системі освіти вивчається як предмет в усіх лінгвістичних категоріях. Мова в системі українознавства мислиться як категорія вираження історії, долі, покликання, душі українського народу. Про роль мови у ментальності народу писали Павмо Беринда "Лексикон …" (1627), Павло Білецький-Носенко "О языке малороссийском" (1841), Іван Франко "Галицько-руські народні приповідки" (1901-1910), Іван Огієнко "Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному" (1954) та ін.
У міркуваннях філософів-учених і літераторів, основоположників релігійних учень, літописців виникає розуміння істинності того, що афористичній народній мові передують не просто повчальні факти досвіду людини, а й епічно оформлені аргументи, що спонукають до асоціативного мислення. Саме ця особливість притаманна стилю наукових трактатів таких давніх філософів, як Цицерон, Сократ, Платон, Аристотель… Та нема такого народу, котрий би не народжував мудрих геніїв, не виколисував би їх у колисці рідної мови, що з материнським молоком живить енергію національного духу, національного обов'язку. Найяскравішим виразником духу української національної мови, її філософії був Г. Сковорода, який, акумулювавши в собі мудрість свого народу, став до певної міри "законодавцем" філософської афористики в літературі. Його твори ("Басни харьковские", "Сад божественных песней"), ілюструючи численні народні вислови, котрі відображають українську народну філософію, підхоплювалися письменниками пізнішого часу і розвивалися в нових ліричних, ліро-епічних, драматичних творах. Прикладом є трансформація десятої пісні із збірки "Сад божественных песней" І.Котляревським ("Всякому городу нрав и права") чи Т.Шевченком ("Сон" - "У всякого своя доля…").
Безумовно, константою мови є слово - текст і підтекст, образ і думка, конкретне поняття і символ, ідея і форма, зміст і стиль, відбиток речей і їх першопочаток, еліксир творення нових понять і речей [2, 119]. У чому ж полягає феномен мови? В тому, що, будучи чинником людської соціальності, вона постає перед нами у вигадливих формах бароко, де поєднується класичне правило і народний афористичний підтекст, де традиційне вживання побутової лексики існує паралельно з літературною нормою слововжитку.
Відстоюючи українську національну свідомість у XVII - XVIII ст., викладачі Київської академії вводили до шкільних підручників з поетики народні афоризми, котрі використовували як вправи для студентів. У 1-ій половині ХІХ ст. українські вчені та письменники, утверджуючи національну свідомість, займалися переспівом сюжетів фольклору та їх збиранням. Все це свідчить не тільки про невпинний розвиток науки, а й про безперервний зв'язок мислителів із своїм народом, його словесною скарбницею мудрості.
Звертаючись до збірки М.Симонова (М.Номис), яка свого часу була найповнішим виданням таких популярних у народі жанрів, як прислів'я, приказки, загадки тощо, знаходимо афористичну характеристику як для красномовства, так і для лихослів'я. Враховуючи анонімну авторську присутність у кожному афористичному виразі, умовно поділимо їх на такі тематичні групи:
- слово розходиться з ділом:
Кум красно говорить, але кривий писок має;
Слова м'ясні, а пироги пісні [3, 165];
- не все можна говорити:
Сказав би веремію, та здумав, що говію;
Сказав би словечко, та вовк недалечко;
Говорить три дні, а все про злидні;
Там такого наговорив, що і класти нікуди;
Не тямить голова, що язик лепече [3, 187];
- розуміння слова:
Коня керують уздами, а чоловіка словами;
Як слово не поможе, то й кий не дошкулить [3, 198];
- сила слова:
Добре слово стоїть за завдаток;
Слово святе;
Він пан своєму слову;
Слова не полова [3, 473];
- багатство лексики, розбірливість у висловленні:
Красная мова находить добрі слова [3, 564];
- обачність у висловленні:
Який розум, така й бесіда;
Мудра голова не дбає лихії слова;
Слово не горобець, назад не вернецця [3, 564];
Хто багато говорить, той мало творить;
Котра корова багато реве, то та молока мало дає;
- негативне ставлення до манери говоріння:
За вашим шепотом нашого крику не чутно;
За вашим торгом нашого ярмарку не чуть;
Говорить, як з бочки;
Пищить, як дідько в градовій хмарі;
Забубонів, як старий дяк;
Засипав, як горохом в бочку;
Засипала, як маком дрібненько;
Торохтить, як вітряк [3, 565];
Як мертвий говорить;
Говорить, як не живий;
Говорить, як спить;
Говорить, так як три дні хліба не їв;
Розмова моя люба та мила! Ти мовчиш, а я слухаю!;
Мовчить, наче води набрав у рот;
Ні пари з уст;
Як овечка, не скаже ні словечка;
Индик хоч не спiва, та багацько дума;
- позитивне ставлення до манери говоріння:
Як горох розсипає;
Щебече, як ластівка;
Хоч хрести малюй;
Стiпний на догадки;
Там як скаже, та прикаже!..;
Як у рот не кладе;
На речах - наче на кобзі [3, 165];
Мов по зорях читає;
Як в уста не кладе;
Розказує, мов із книжки бере;
Скаже слово, так як витвердить;
Балака - як колядує;
Гудуть, як бджілки;
- влучне висловлення:
Ото сказав, як ножичками вiдрiзав;
Сказав, як гвіздкомприбив;
Як у око вліпив.
Як бачимо, наша мова є мудрою, філософською та лексично багатою.
На сучасному етапі співвіднесення мови та народної творчості постає питання розуміння суті такого поняття, як "народна творчість". Важливим щодо цього є уточнення, про що йтиме мова - чи про народні традиції віртуальні, теоретичні, які збереглися лише у доробках науковців, чи про елементи ритуалів та обрядів, що виконують і нині консолідуючу роль родини, роду та нації. До таких віднесемо святкування Нового року, Різдва, Старого нового року (Меланки та Василя), Водохреща, Маминого дня (8 Березня), Великодня, Трійці, Купала, Обжинків (завершення збору зернових у колективних господарствах), дні народження, хрестин, ювілеїв (вікових та подружніх), весілля, похорону, поминок (два останні аспекти - це данина пам'яті померлому та пращурам загалом). У свідомості сучасної молоді закладається відновлене батьківське розуміння мови як наймогутнішої енергії єднання поколінь і віків, як гарант політично-державного й культурно-духовного суверенітету, як найголовніший пріоритет національно-державної безпеки.
Література:
1. Дунаєвська Л.Ф. М.Номис - видавець українських прислів'їв та приказок //Література. Фольклор. Проблеми поетики. - К: ВПЦ "Київський університет", 2003. - Вип.17. - С.3.
2. Кононенко П.П. //Українознавство. - К.: Либідь, 1996. - С.119.
3. Номис М. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Уклав М.Номис. - К.: Либідь, - 1993.
4. Пономаренко А.Ю., Кононенко П.П. Мова в системі українознавства. Дидактичний матеріал для слухачів курсів підвищення кваліфікації /Укл. Пономаренко А.Ю., Кононенко П.П. та ін. - К.: Міленіум, 2005. - С.32.
Loading...

 
 

Цікаве