WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософські аспекти вивчення духовної спадщини українського Полісся - Реферат

Філософські аспекти вивчення духовної спадщини українського Полісся - Реферат

вогню (комин, піч як обереги людини в багатьох замовляннях та казках) і сонця (діжа як символ сонця. Згадаймо хоч би відому загадку: "Що за лісом, за пралісом золота діжа сходить?", або маніпуляції коровайниць із діжею у весільних церемоніях у різних регіонах України). Поклоніння стихіям - одна з найраніших форм відношення "людина - священне". На більш пізніх етапах воно поступово заміщується різноманітними формами поклоніння не стихіям самим по собі, але духам цих стихій. І ці форми теж зафіксовані етнографами в різних районах Українського Полісся!
Така спадщина - надзвичайно цінний набуток духовної культури українського етносу. Всебічний його аналіз може додати кілька нових штрихів до історії духовностієвропейських народів, а також - що більше! - висвітити нові риси у закономірностях становлення людської самосвідомості й культури.
У віруваннях полісян збереглися численні спогади про нижчих духовних істот, тобто тих, які домінували у міфологічному пантеоні на ранніх ступенях розвитку міфологічної свідомості, і про ставлення людини до них. Особливо це помітно в залишках обрядів жертвопринесення (в селах Житомирської, Рівненської, Волинської областей, у північних районах Київщини ці обряди збереглися набагато краще, ніж у багатьох інших регіонах України). Етнографи подибують в цій царині вірувань полісян осколки таких архаїчних демонологічних уявлень, про які ми здебільшого знаємо хіба що з матеріалів польових досліджень Б. Маліновського чи К. Юнга, із книг Е. Тайлора або К. Леві-Стросса. Корнелій Кутельмах, вивчаючи Центральне Полісся, описує цікавий обжинковий звичай залишати на полі жменьку жита для мишей, "... щоб сиділи в полі і не пхались на тік"[9, 240]. Або візьмімо спогади про архаїчний звичай "задобрювання вовка" - звичай, який ще на початку XX ст. побутував у Олевському районі Житомирщини. Його записав М. Глушко. Зміст цього обряду жертвопринесення полягав у тому, що "напередодні пастівницького сезону заздалегідь визначали конкретну вівцю, яку вовк міг з'їсти, а решту отари потаємним магічним словом "затинали", тобто робили для нього недоступною. Цікаво, що після цього вівці могли випасатись у лісі без пастуха" [2, 372].
В обох описаних випадках маємо справу з реліктом обряду умилостивлення духа ( можливо тотема) - обряду, притаманного чи не всім народам на первісних етапах розвитку. Але, якщо взяти до уваги фактор "затинання", то швидше за все, йшлося тут про злого духа. Такі факти описували і Дж. Фрезер, і Е. Тайлор. Жертвопринесення богам - це вже продукт пізніших духових епох, нової форми міфологічного світогляду, хоча у нашій науковій чи популярній літературі саме він вважається найдавнішим і характерним для українського етносу. Спираючись на матеріал, отриманий етнографами у поліських селах, можна спробувати прослідкувати шлях чи навіть виявити якісь закономірності процесів переходу від нижчих до вищих форм політеїзму в міфологічній свідомості українців. Це дало б можливість глибше зрозуміти ряд ментальнісних рис етносу. Водночас слід зауважити, що зібраного нашими ентузіастами емпіричного матеріалу для таких узагальнень вочевидь недостатньо.
Пригляньмося ще до одного факту, зафіксованого дослідниками Українського Полісся. На Київщині був записаний спогад респондента про те, що коли господар приступав до забудови нової хати, то вважалося обов'язковим "закупити", цебто задобрити домовика, здійснити обряд жертвопринесення. У цих прикладах завважуємо втілення істотної риси процесу становлення самосвідомості людини: вона вже не тільки відчувала страх перед сильнішими за себе духовними істотами, а намагалася "приручити" демонологічні істоти, підкорити їх своїм потребам. А це свідчить про усвідомлення людиною себе не як упослідженого, безпорадного й безпомічного створіння, а як істоти розумної, навіть здатної за допомогою хитрощів перемогти потужнішу небезпечну духовну силу.
Назагал, землеробські, будівничі, весільні обряди різних районів Полісся дають підстави стверджувати про існування тут у минулому різних за своїм світоглядним наповненням форм жертвопринесення. Вони дають також матеріал для уявлення про конкретний зміст ритуалів цих видів жертвопринесення.
Насамперед, звертає на себе увагу поширений в різних районах Полісся звичай годувати худобу священним хлібом. Дослідники давно зафіксували цей звичай і в інших регіонах України (та й не лише в Україні), але наразі мова про Українське Полісся. На Рівненщині такий обряд здійснюють, зокрема, на "м'ясниці", коли худобу годують своєрідними обрядовими пирогами ("дужиками", "веснянками") [5, 10]. Освяченим хлібом годували худобу перед першим її вигоном на пасовище, ним же годували волів перед першою оранкою. Схожий обряд годування худоби на Святий Вечір списав на Гуцульщині В. Шухевич.
Це, на мою думку, ще одна з історично найраніших форм жертвопринесення - жертва тотемові. В даному разі тотемними тваринами виступають корова, віл. Не виключаю також можливості й іншого змісту обряду - пошанування Велеса в образі вола [12, 41], хоча для подібних узагальнень матеріалу замало. А ось про годування корови, яка виступає як тотем, маємо згадки в українських казках. Існує також багатий шар колядницьких, пісенних текстів, у яких віл виступає як тотем. Тут навіть можна говорити про часи, коли хліборобство ще не заступило собою скотарський спосіб ведення господарства. На користь такого припущення говорить факт, що даний ритуал не пов'язаний із землеробським циклом жорстко.
Значно багатше репрезентовані відомі нам зразки традиційної поліської культури явищами жертвопринесень духам. Чимало записано згадок про принесення жертв домашнім духам. Це, наприклад, побутуючий донедавна звичай принесення в жертву півня на підвалинах заснованої хати [2, 376]. Як приклад принесення жертви духам конкретних місць можна навести записаний М. Гладким на Київщині звичай передавати через пастухів під час першого вигону худоби хліб із сіллю "лісовику", щоб той беріг худобу [1, 130]. Жертви польовим духам під час заорювання поля, сівби, жнив зафіксовано на всій території поліського регіону. При цьому слід наголосити, що на Поліссі зафіксовані як премочні жертвопринесення так і ритуали принесення жертв, пов'язані із продуктами пізніших видів праці і приурочених до свят
Loading...

 
 

Цікаве