WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософські аспекти вивчення духовної спадщини українського Полісся - Реферат

Філософські аспекти вивчення духовної спадщини українського Полісся - Реферат


Реферат
на тему:
Філософські аспекти вивчення духовної спадщини українського Полісся
Поліський регіон України здавна манить до себе дослідників духовної культури східних слов'ян, духовної культури українського етносу. Тут до останнього часу побутують, та навіть і активно функціюють, архаїчні форми землеробського та тваринницького виробництва, обрядовості, світогляду, звичаїв та традицій. Історія довела, що зміни економічні й політичні, належність то до однієї держави, то до іншої, політика литвизації, сполячення, русифікації, хоч і серйозно підважили, та все ж не знищили регіональний різновид традиційної системи формотворень людського духу, етнокультурний геном полісян. У поліських селах (як це виявлено у 80 - 90 рр.. XX ст. та в перших роках століття нинішнього подвижницькою працею колективів науково-дослідних інститутів і дослідницьких об'єднань [див. 11; 7; 6] та численних окремих ентузіастів-дослідників) донедавна співіснували (а подекуди ще й донині співіснують) сучасні й надзвичайно застарілі способи та технічні засоби ведення домашнього господарства. В царині духово-звичаєвій тут сусідять елементи кількох світоглядно-цивілізаційних пластів, переплітаючись часом у химерних візерунках міфів, пісень, обрядово-ритуальних дійств сакрального характеру.
Позаяк архаїчні артефакти в побуті поліських селян належать до різних видоутворень людської діяльності (виробничої, ціннісно-смислової, релігійної, побутової, моральної та ін.), то й соціальна, етнографічна чи мистецтвознавча оцінки факту їх живучості, наявності їх в реальній життєвій практиці сучасного селянина мусять бути вельми неоднозначними.
Візьмімо, наприклад, сферу виробничої діяльності в індивідуальному господарстві поліського селянина. Дослідники виявили, що навіть у другій половині XX ст. на Житомирському Поліссі ще побутувала соха, а до тридцятих років минулого століття активно використовувалися дерев'яний плуг, плетена й трапецієподібна брускова борозна з дубовими зубами [40,387; 3,72], дерев'яні жорна з набитими на диск шматочками чавуну [2, 371]. Це саме стосується і засобів рибальства (дотепер у деяких населених пунктах регіону використовуються човни-довбанки), бджолярства (довбані вулики, як виявили учасники експедиції 1995 р., побутують і досі), полювання, посуду для зберігання продуктів харчування тощо. У північних районах Рівненщини, як свідчить А. Українець [73, 23] ще у XX ст. чоловіки носили біля пояса капшуки для кресала зі шкіри або посіка (сечовий міхур кабана) чи губи (наріст на дереві), подібні до тих, які археологи знаходять у похованнях древлян. Навіть у 80-х роках минулого століття старожили ще пам'ятали застосування вирубно-вогневої системи.
Безперечно, всі ці речі становлять безцінне надбання для етнографів, істориків культури, зрештою для всіх, хто цікавиться культурою свого роду, етносу. І значення зусиль, затрачених на віднаходження, класифікацію, збереження подібних речей, безсумнівне. Але те, що поліські селяни ще й до кінця XX ст. змушені були для забезпечення свого існування використовувати малопродуктивні працеємні пращурівські знаряддя праці, служить недвозначним жорстоким свідченням про справжню ціну "піклування" держави - як Російської, так і пізніше Радянської, про задоволення життєвих потреб селянина. І все це за тієї обставини, що визначальну роль у забезпеченні населення багатьма продуктами землеробства й до кінця XX ст. - не кажучи вже про початок XXI - відігравали в Україні саме індивідуальні селянські господарства.
Сказане, звісно, стосується далеко не лише населення Українського Полісся...
Значно цінніше те, що у середовищі полісян збереглись і продукти духовно-практичної творчості, пов'язані з такими архаїчними елементами матеріальної культури, як, наприклад, "...прикмети, повір'я, ворожіння і звичаї, що стосуються вибору місця для споруди, часових параметрів заготівлі деревини і початку самого будівництва, заснування житла, встановлення сволока і зведення крокв, вселення в нову хату тощо" [3, 74]. Всі ці структури виявляють свою вживленість у загальний контекст міфологічного світогляду предків сучасних українців, а відтак зберегли в собі елементи вже втрачених світоглядних і звичаєвих настанов, схильностей та орієнтацій, призабутих зразків моделей поведінки.
Продукти духовної творчості полісян надають надзвичайно багатий матеріал для широкого спектру досліджень у царині етнографії, історичної психології, історії різних видів мистецтв і літератури, мовознавства, медицини, етики, релігієзнавства та ще багатьох галузей гуманітарного знання. Вагоме місце в цьому ряді мусить належати й філософії.
Предмет філософського аналізу традиційної духовної культури Українського Полісся складає світоглядний зріз міфологічної, обрядово-звичаєвої спадщини, опредметненої у текстах замовлянь, пісень, казок та оповідок, у моральних та етичних установках, у словесному та ритуальному елементах лікувальної, господарської та любовної магії, в обрядодіях виробничо-господарської, весільної, поховальної практики тощо. Найважливіші позиції, через які філософія тематизує свою проблематику в цьому пласті культури, такі:
- ставлення людини до священного начала;
- онтологічний статус людини у світі, її місце серед живих організмів, предметів і явищ навколишнього середовища, інших духовних істот;
- пошук людиною відповідей на "вічні питання" метафізичного та екзистенційного характеру (питання життя і смерті; конечний характер і сенс людського існування; пошуки глибинних основ речей і мотивів поведінки людини).
Навіть побіжний, позверхній погляд на дохристиянську духовну спадщину полісян засвідчує, що в тих її витворах, які дійшли до наших часів і які вдалося зафіксувати подвижницькою працею дослідників, збереглись елементи різних етапів розвитку слов'янського язичницького світогляду, різних етапів розвитку міфології східних слов'ян, в їх числі й найархаїчніших. Чого вартий один лише записаний К. Кутельманом звичай "женитьби комина з діжею": їх обв'язували хмелем і сипали гарбузовим насінням на комин, щоб росло гарне жито [8, 202]. (Автор статті стверджує, що звичай цей побутував на Поліссі ще донедавна). Напрошується думка, що перед нами окрушина прадавнього обряду поклоніння людини первісним стихіям
Loading...

 
 

Цікаве