WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат

Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат

кущ.
Під віттям моїм
Кущ ромашок цвіте
В молоденькій траві.
Анітрохи нам разом не тісно! [З, 14].
В іншому творі С.Павленко говорить, що декому й сонця замало, аби щось помітити, а хтось - і від соняха зігріється. Взагалі соняшник у його творчості виступає, як щось величне, красиве, як втілення сонця у квітці. Взяти хоча б замальовку "Лось", де дорогу автобусу перейшов лось із соняшниками на рогах. Всі пасажири були вражені, захоплені, вони самі ясніли, переповідаючи цю дивовижну пригоду. Щось вражаюче, викличне, глибинне є й у вірші:
Як соняшничок зацвів! Тонюсінький і худесенький.
Зацвів сам-один у жовтні на покинутому городі [З, ЗО].
Тут в образі рослини - велика мудрість життя: "що є мудріш, від мужності цвісти в лице своїй смерті?!" У тій тендітній квіточці - стільки сили, снаги, сміливості, виклику, що мимоволі порівнюєш її з найяскравішими людськими постатями, що своїм, частіше трагічним, життям зуміли нести іншим світло попри найстрашніші негаразди.
Щемко поет пише і про дитинство, шукаючи його десь між чужими, що "цвітуть" круг нього. Воно ж - розквітає, "мов лілія", коли мовиться про "школярчат". А малого першокласника годі й уявити без тієї стежки, що "попід осокорами", та без жоржин, що в руці "світяться, мов пломінь". Автор, як учитель у найглибшому розумінні, вболіває за долю дитини, що вперше сяде за парту. У "Першокласнику" - тверда віра, що для хлопчика день буде "цвісти казками", а ті перші жовті листочки, що з'являються у вересні, - ляжуть у "долю рушником квітчастим". І щасливий той учитель, який зуміє "в дитячім серці квітку пробудити".
Вірші для дітей також буйно проростають найбарвистішим зелом. Узяти хоча б поезію "Кульбабка і кульвнучка":
Живе собі кульбаба,
Вся сива од роси.
А де кульдід у неї,
Кульдоня і кульсин? [З, 74]
Чи задумувався хто над її назвою, зриваючи цю квітку? А Степан Онисимович не тільки задумався, він зумів побачити душу кульбабки (називаючи її дуже ніжно -кульбабуся) очима малої дівчинки, яка захотіла поріднитися з нею, думаючи, що тій самотньо. І тут же вродилося ціле суцвіття нових рослин: кульдід, кульдоня, кульсин, кульвнучка, збудованих на грі слів. Хіба не дивина?
Якщо вдуматися, то в цьому простому віршику подано вічну мрію людини про повноту буття, коли поряд з нею - найрідніші люди. От підсвідомо мале дівча з віршика й прагло саме до цієї гармонії, рівноваги, запропонувавши стати для кульбабки кульвнучкою. Адже в дитячому розумінні - все живе. Те, що зі школи вивчено як "неживі предмети", у творах С.Павленка буяє, зеленіє, тягнеться до сонця. Взяти хоча б того бунтівного стола, що не зміг устояти перед подихом весни:
Лиш війнуло весною в кімнаті,
Стіл мій раптом почав бунтувати:
В нього, бачте, з'явилось коріння.
І давай він рости
А тоді ще й цвісти! [З, 82].
Добре, що господар поставився з розумінням, дав дозріти плодам-столенятам і дбайливо визбирав з донькою врожай. Адже те, що зацвіло, неодмінно має відплодоносити - такий уже одвічний закон природи.
У цвітінні - велетенська сила, на думку автора, воно "і кригу здатне розтопити". Навіть зима "зацвіла коханням", "аж сніг од співу проліском ставав". Не дивує і те, що навесні ".в юнацьких палаючих грудях // Розквітає кохання бузком".
Спорідненим і з учительською роботою, і з рослинним світом є й оповідання "Лужок". Спочатку автор з дружиною дивуються багатству різнотрав'я на манюсінькому клаптику лугу, а потім невгамовне вчительське серце бере верх: діти у гомінкому класі - це "молочай, берізка, чебрець, деревій, кульбаба. Ну, грицики, чорнобиль, полин, мишій. Петрів батіг ще, косарики, пирій, спориш"[3, 122]. Вдумаймося, яке багатство здатне в собі вмістити вчительське серце! Але автора огортає смуток через те, що він знає далеко не всі рослини, як може не знати і деяких учнів, котрим приділяв замало уваги, бо на першому плані часто видніються чи будяки, чи жалка кропива (вдале порівняння зі всілякими бешкетниками, язиканями та прогульниками, як же без них?). Та вчитель спрагло хоче пізнати кожну дитячу душу: "І все-таки: як називають оцю лагідну квіточку? І цю? І ось цю?" [З, 123]. Адже кожна дитина - неповторна по-своєму, і пізнаючи її, відкриваєш для себе новий, дивовижний світ.
Коли ж мовиться про ниці почуття - перед читачем з'являються осот, будяки, омела. Не потрібно уточнення чи пояснення, коли читаєш:
Вмерти не страшно,
Страшно умерти
І прорости з могили
Не вишнею, не барвінком,
а будяками [3, 17].
Автор підводить до думки про те, що можна оцінити життя по тому, яка рослина ростиме на твоїй могилі. "Засівати", отже, треба ще за життя, і не лінуватись це робити. Доповненням може стати рослинність у гумористичному надмогильному напису:
Той став по смерті вишнею чи явором,
Той рутою чи полином гірким
А цей у небо вигнався параграфом,
Переглушивши навіть будяки [3, 235].
Отже, варто прагнути бути ще за життя барвінком, вишнею, рутою-м'ятою, аби з нашого цвіту у світі примножилось добра, краси, любові. С.Павленку це вдалося, його твори пишно розцвіли на сторінках чудовим цвітом, кожен з яких ніби випромінює дивовижний аромат.
Дана робота містить роздуми лише над незначною часткою творчого доробку автора, де мовиться про образи квітів. Але ж відомо, що вони, з одного боку, є найвищою точкою життя рослини чи людини, з іншого ж - це зародження нового життя, отже - нового початку, який прагне по-своєму пізнавати світ.
Література:
1. Павленко Степан. Погляд здивований квітки (Про квіти в художньому творі) //Українська мова і література в школі. - 1985. - № 7. - С. 65 - 67.
2. Войтович Валерій. Українська міфологія. - К.: Либідь, 2002. - 664с.
3. Павленко Степан. Вічність така коротка: Поезія. Проза. Сатира. Переклади. - Умань: АЛМІ, 2004. - 304с.
4. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах і переказах/ Пер. з рос. П.Ф. Кравчука. - К.: Фірма "Довіра", 1992. - 207с.
Loading...

 
 

Цікаве