WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат

Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат

крильцях квітки; тут біль обривається пелюсткою.
Майже все, що дороге серцю С.Павленка, мимоволі передано через квіти. Він сам зізнається у своєму творі, що добре пам'ятає солоухівське: "Имеющий в руках цветы, плохого сотворить не может".
Перечитуючи тексти автора, бачимо, що деякі квіти "розцвітають" на їх сторінках часто, інші - рідше, а найчастіше - вишня. Цікаво, чим же так полюбилася вона автору? Ще з української міфології знаємо, що "вишня - символ взаємної любові, весни, краси, мужності. У народній творчості вишня порівнюється з красою убогої дівчини, її молодістю, це дерево зустрічі з коханим. Ще у найдревніших щедрівках, у яких мовиться про будову Всесвіту, стрічаємо вишневий цвіт"[2, 133]. Він є у безлічі народних пісень, про вишневий садок мовить Т.Шевченко, "вишеньки-черешеньки" ваблять дітей і в поезії Лесі Українки. Для С.Павленка образ вишні має глибокий затаєний зміст. Через нього автор передає найрізноманітніші людські почуття і поривання. Плин часу, наприклад, чудовоподано у трьох невеличких рядках:
Підсніжник розцвів і одцвів -
Не встиг я й спасибі сказати.
...А вже одцвітає вишня [3, 57].
Як бачимо, цвіт двох рослин передає відтинок людського життя і чим довші періоди між цвітінням - тим більше часу спливає. Автор, зрештою, не шкодує за ним, бо головним вважає сказати "спасибі" й підсніжнику, й вишні. Адже людина завжди має бути вдячна природі, у цьому - її найвища мудрість.
Напевно, рослина дуже тонко відчуває добре ставлення до себе і тому віддячує сторицею. До поета вишенька так прикипіла душею, що не хотіла розуміти ні "Ґуд бай", ні "чао", ні навіть "бувай", а прагла ніколи не розлучатись. Автор не зміг встояти перед вірністю тендітного дерева і пообіцяв довічну дружбу: "Ти у мені, я - у тобі // допоки вік живімо" [3, 80].
Кохання - також у вишневому цвіті:
Біле плаття одягнула вишня.
Біле плаття одягнула ти.
І навмисне стала біля вишні -
Хай коханий спробує знайти! [З, 64].
Ці два ніжних образи: коханої дівчини та білої вишні в серці героя сплітаються воєдино.
Щодо дитячих поезій, то і тут Степан Онисимович є неперевершеним. Скільки іскристої ніжності в них! Тримаючи на руках донечку, тато лагідно називає її "привітною вишенькою". А як же тішаться діти, дізнавшись із вірша про існування незвичайної вишеньки:
На вишеньці тендітній
Вареники привітні
Розцвіли у травні.
Дуже-дуже славні [3, 79].
У цьому фантастичному цвітінні - дитяче світосприйняття, віра в дива, у здійснення найсокровенніших мрій. Дуже важливо не розгубити вміння бачити ці дива, і в дорослому віці розуміти тонкий дитячий світ, чи краще - "цвіт", як вважав С.Павленко.
Припали до душі автору й волошки, що в давнину вважалися символом хлоп'ячої краси і доброти, (згадаймо "волошкові" очі Пилипка з оповідання Андрія Головка), дівочої скромності та ніжності. "Ця квіточка - вірна супутниця житнього поля, адже занесена до нас разом із житом, батьківщиною якого вважається західна частина Азії. Та вона чудово прижилась на теренах України, глибоко шанується в народі, її використовують у різноманітних хліборобських обрядах"[4, 169]. Адже українці здавна - землероби, тому якраз із цим тісно пов'язане їхнє світосприйняття: через волошку ніби можна звертатися до вищих сил для отримання гарного врожаю.
Та часи змінюються, втрачається зв'язок із землею, тож іншої символіки набирають і квіти. Але й зараз щасливим можна назвати того, хто вміє "на снігу серед зими побачити розквітлі волошки"[3, 169], як в оповіданні С.Павленка "Волошки на снігу", де розповідається про хлопчину, симпатичного, розумного, з яким, проте, вчитель мав дещо натягнуті стосунки, і це його турбувало. На щастя, ситуацію розрядив. "букетик польових волошок і маків, нарваних дорогою десь на межі"[3, 162]. Учитель помітив, як хлопець дарував його мамі, і для нього відкрилася "справжня душа підлітка. Любляча душа, багата, поетична". "Розквітлі волошки" - внутрішній світ хлопця, треба лише зуміти побачити цей цвіт у душі. В оповіданні "Волошка" одна-єдина квіточка стала причиною цілої душевної драми героя. Тендітна волошка, що росла при асфальті, символізує сенс життя.
Автор за допомогою алегорії твердить: уміймо цінувати те, що маємо, треба прислухатись до власного серця, щоб зірвана в ньому волошка не відкрила там піщану пустелю.
Зупинімось коротко на іншій облюбованій автором рослині - фіалці. Існує декілька легенд про її походження. "Шанували її і в Римі, і в Німеччині, і у Франції. У греків, наприклад, фіалка - улюблена квітка, символ пробудження природи". У деяких народів вона вважалася квіткою смутку і смерті, нею прибирали смертне ложе й могили молодих, передчасно померлих дівчат[4, 43]. В Україні ще з міфологічних часів фіалка була квіткою радості та дівочої вроди. Щось близьке відчув і С.Павленко у цій скромній синьоокій квітці:
Галузкою котиків
Мені усміхається квітень.
Пучечком фіалок
Всміхаюсь йому
в оддарунок [3, 72].
В іншому творі автор звертається до теми щастя: "Щастя - угледіти синю фіалку навіть над білою сніговою пустелею" [3, 142]. Людина, яка зуміла це побачити, - живе не марно, вона вміє відчувати добро, вміє нести його у світ, бачити сенс перебування на цій землі. Адже щастя - поняття дуже делікатне, хистке, надто ж - коли душа прагне чогось вишуканого, незвичайного. У поезії "Щастя, як би його змалювати мені"[3, 55] воно - поєднання трьох білих речей: снігу, білого томика і. білого цикламена на вікні. Цикламен - квітка екзотична й тендітна. Такою бачиться нам і творча натура автора.
Водночас С.Павленко зі смутком дивиться на тих, хто марно задивляється у небо, шукаючи синього птаха і не помічаючи, що:
Щастя ж твоє недалечке жило під вікном у ромашці.
З неба ждучи стільки років, його на землі ти прогледів [3, 42].
Напевно, нам варто ще вчитися бачити своє щастя. А, може, для цього потрібно просто відчути себе калиновим кущем, як у вірші:
Я - калиновий
Loading...

 
 

Цікаве