WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат

Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка - Реферат


Реферат на тему:
Філософія символів: образ квітки у творчому спадку Степана Павленка
Образи рослин, зокрема квітів, для українського народу здавна несли в собі глибоке символічно-смислове значення. Ще в дохристиянські часи вони стали об'єктом поклоніння, обов'язковими учасниками різноманітних священнодійств, віщувань, ворожінь, сприяли, світосприйняттю. У космогонічному розумінні світу для древніх українців важливими були такі рослинні образи, що містили в собі цвіт: світове дерево, вінок, дідух, клечання, іменинний сніп, перевесло тощо.
З розвитком цивілізації людство втратило тісний зв'язок з природою, впровадження християнства на Русі ще більше сприяло цьому процесу. Але ми маємо безліч переконливих прикладів того, що ці зв'язки для ментальності нашого народу настільки глибокі, що органічно ввійшли у всі сфери життєдіяльності. Квіти, що палахкотять на українських рушниках, здавна є нашою гордістю, а стилізовані зображення рослин невід'ємні в гончарській справі, у писанкарстві. Тож не дивно, що однією зі сфер їх образного використання виявилася література.
Підтвердженням тому є народна творчість - легенди, пісні, казки, приказки, загадки, прислів'я, примовки, замовляння, колискові пісні. Народ ототожнював своє буття, перебування у цьому і потойбічному світі, свої найвищі духовні та моральні цінності зі світом живої природи, світом рослин і квітів зокрема.
Неможливо, певно, знайти письменника, у творчості якого була б відсутня рослинність. Хоча, мабуть, далеко не кожен використовував її зумисне, частіше це відбувалося на рівні підсвідомості, адже образи квітів є виразником глибокої одвічної мудрості та філософії українців.
"Наш народ ніколи не був байдужий до квітів. Свідчення цьому - їхні поетичні назви, безліч легенд, переказів, пісень про них. Часом навіть не знаєш, що чарівніше: сама квітка, її назва чи, може, легенда про неї? Споконвіку народ пов'язував з квітами все, що на землі є найчистішого і найсвітлішого, в них жила його непереможна туга за вільним і гармонійним життям"[7, 65]. Ці рядки взято зі статті Степана Павленка "Погляд здивований квітки". Автор досліджував тему квітів в українській літературі. Він умів, читаючи твір, вирізнити, здавалось би, і таку дрібну деталь, як рослинку. І обґрунтувавши, що саме вона є невід'ємною часткою твору, що без неї він би втратив свою неповторність, стверджував: "Пишні і скромні, яскраві й непримітні, цвітуть, буяють, палахкотять вони на сторінках книжок безліччю кольорів і відтінків - так само, певне, як і в житті. І нехай, вводячи квіти у твір, може, й не ставив перед собою якоїсь певної мети, нехай ці квіти з'явилися у творі наче б самі собою і там, де їх менш за все варто було сподіватися, без них, здається, той чи той твір у всьому втрачав би."[7, 65].
Ім'я Степана Онисимовича Павленка знайоме, на жаль, не всім, тому варто зупинитися на його біографії. Постать цього автора в українській літературі є досить вагомою, попри те, що він не мав змоги нести свої твори до широкого кола читачів. Він був надзвичайно талановитою, інтелігентною, високоерудованою та духовно багатою людиною, яка чимало досягла завдяки титанічній праці, великому досвіду, щирій любові та вмінню захоплюватися цим світом, його красою.
Народився С.Павленко 1949 р. в с.Легелзине Уманського р-ну в сім'ї, далекій від літератури, але змалку полюбив Слово, бігав за кілька кілометрів до бібліотеки за збірочкою віршів, єдиний у селі передплачував "Літературну Україну". Відтоді мова й література стали його найбільшою любов'ю. Закінчив з медаллю школу, далі - з відзнакою філфак Черкаського педагогічного інституту. Успішно здав екзамени до аспірантури, але забрав документи, дізнавшись, що таку ж кількість балів набрала дівчина, яка вступала з ним, але мала нижчий середній бал диплома. Поступився їй місцем, адже він - мужчина, ще встигне. Відтоді працював сільським учителем української мови й літератури на Львівщині, далі - на Черкащині. Дуже любив свою роботу, постійно трудився над словом. Його методичні, літературознавчі, публіцистичні статті, художні твори, переклади часто з'являлися на сторінках періодики. Про видання власної збірки думати було ніколи, адже робота сільського вчителя, який має безліч справ ще й удома, не сприяла тому. До того ж, постійно вболівав за талановитих учнів, колег, яким прагнув допомогти хоч чимось, аби їхні твори побачили світ. Отож сталося так, що збірочка С.Павленка побачила світ уже після його смерті. До неї увійшло краще з літературного доробку автора і було високо оцінено такими майстрами слова, як А.Погрібний, М.Коцюбинська, С.Єрмоленко, С.Зінчук, М.Сом, П.Поліщук, І.Складаний, І.Калинець, В.Боровий, М.Карпенко та ін.
Книга містить вірші, які ще чекають на свого справжнього дослідника. Тут кожен твір, кожна замальовка може сколихнути душу, викликати емоції, почуття, незвідані раніше хвилювання, буквально перевернути звичне донедавна світосприйняття. Творчість С.Павленка може стати темою реферату, курсової, дипломної, навіть кандидатської чи докторської роботи. Спробуємо розглянути один аспект - філософію символіки квітів, що ними так рясніє творчість автора, які слугують йому зв'язком з прадавньою українською ментальністю, через які він відкриває нам свою ніжну, але разом з тим непохитну і мужню душу.
Творчість Степана Онисимовича різноманітна. Будучи поетом, прозаїком, перекладачем, він "вплітав" у свій доробок цвіт чорнобривців, маків, волошок, пролісків. Його вірші, оповідання, оригінальні мікробайки, гострі сатири, хитромудрі мовні загадки, "приблудні думки" були справді духмяні, ущерть наповнені рослинним світом. Читаючи тексти, опиняємося разом з автором то у "пролісковій висі", то під "вербовим шатром" чи "вишневим небом", то блукаємо "яблуневим селом", милуючись "блакитнонебими квітами" очей коханої. Зі слів його можна витворити ікебану, можна вплести їх у вінок, тут сміх може розсипатися зернятками, а сльоза - впасти, мов яблуко з яблуні чи бриніти на
Loading...

 
 

Цікаве