WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → У серці – рідна Україна - Реферат

У серці – рідна Україна - Реферат

Рочка з Чернігівщини (останній - учень славного Євгена Адамцевича), а також про відомого краєзнавця, українознавця Феодосія Івановича Сахно з Роменщини та багатьох інших.
Надзвичайно високо підносить А.Мокренко значення української народної пісні в умовах сучасних геополітичних, суспільних та культурних відносин в Україні. У репертуарі співака й донині сотні українських народних пісень, романсів для баритона, пісні інших народів світу, твори сучасних українських композиторів. На думку співака, "щоб осягнути душу іншого народу, треба поринути в його творчість, передусім, у народну пісню. "Народна пісня - моя мистецька мати" - так визначає митець своє ставлення до цього жанру. Ось чому в репертуарі А.Мокренка, особливо під час його виступів за кордоном, почесне місце займає українська народна пісня, бо "її категорії вічні, і вона завжди найзрозуміліша у своїй простій геніальності". Особливо полюбляє він виконувати "Ой, у полі червона калина", "Ще не вмерла Україна", думу гетьмана Мазепи "Всі покою щиро прагнуть" (яка стала народною піснею) та багато інших.
Не випадково в хатньому затишку А.Мокренка на стіні прилаштована бандура, красива і мудра, як дума народна. Вона не є експонатом у хаті співака, а стала духовним центром дому та його родини, де зійшлося рідне коріння і шляхи з усієї України, як пісенні струни. Бандуру Анатолій Юрійович привіз із Шевченківського краю як подарунок за пісню.
А.Мокренко завжди наголошує: "Без мови немає народу. Ставлення до мови - це ставлення до народу". Він підкреслює важливість української мови, оскільки мелодика пісні та ритміка мови органічно пов'язані. У своїх виступах та статтях митець постійно закликає: "Не дозволимо ж собі самозруйнуватися, захистимо гідність нашої Матері-мови, що творила наш народ у вічній боротьбі з посяганнями на його самобутню душу". Він підкреслює особливість української мови, у якій "є дивна таїна мелодії самої мови, а інтуїтивні її осягнення - то прилучення до високих одкровень. Чому музика, скажімо, англійської, французької, німецької чи української мови різна ? Тому, що різна й мелодія душі народної, а в ній - закодована доля народу, його історія". Ось чому А.Мокренко переконаний: "Не взявши до серця пісню свого народу, не можна стати патріотом", тому постійно наголошує, що "пісні були і мечем, і житом, і сльозою, і сміхом, і ласкою. Вони завжди були життям, що відлунює в наших душах і через них поспішає до майбутніх поколінь, щоб і вони були вічні".
Серйозні роздуми митця про національну культуру, естетичну освіту, естетичне виховання та їх значення в умовах сучасної Української держави. "Мистецтво - то культура духу", - стверджує А.Мокренко, маючи на увазі важливий аспект цієї справи - збагачення духовного життя людини через прилучення до художніх скарбів. На його думку, вся естетично-виховна робота повинна розпочинатися з пісні (української народної та масової). Як відомо, Анатолій Юрійович неодноразово брав участь у роботі міжвідомчої республіканської координаційної ради з естетичного виховання учнів, багато у чому сприяв впровадженню естетичних програм у навчальний процес. "Я переконаний, - писав А.Мокренко, - культура, творчість в кінцевому підсумку - це інструмент розумної рівноваги між природою та цивілізацією. Співочий людський голос передає торжество творчості - це і є голос цариці-природи, поєднаний з розумом":
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
Ось де, люде, наша слава -
Слава України!
Митець підкреслює також важливість та дієвість художньої самодіяльності як виховного та організуючого фактора. Саме її він називає "живою творчістю, яка оновлює й наповнює людську душу, вишукує в ній усе прекрасне й розвиває її". Людина, яка надовго пов'язала своє життя з художньою самодіяльністю, - щаслива людина. Як відомо, Анатолій Юрійович брав активну участь у самодіяльності з дитячих років і зараз вважає серед пріоритетних заходів у сфері розвитку культури діяльність аматорських хорів та самодіяльних оркестрів при районних, сільських та міських школах. Часто згадує він рідне село Терни на Сумщині і той час, коли школярем брав участь одразу у трьох хорах: шкільному, заводському та районному (за 25 кілометрів від села !). Пізніше співав у студентському хорі під час навчання у Київському політехнічному інституті. Саме в таких колективах і формувалися творчі особистості, серед яких: Народний артист України Анатолій Мокренко, заслужені артисти України Віктор Мокренко (соліст хору імені Г.Верьовки) та Олександр Чепурний (соліст Львівської опери, згодом відомий естрадний співак) та багато ін.
Говорячи про бурхливий розвиток НТР та засобів масової інформації в Україні (передусім, радіо, телебачення, кіномистецтва, індустрії аудіо та відеокасет тощо), Анатолій Юрійович постійно звертає увагу на вплив антикультури на всі сфери суспільно-політичного і культурно-громадського життя в Україні, що є надзвичайно руйнівним для української молоді. Протистояти цьому впливу має, передусім, школа. Вона має бути осередком культури, чому сприятиме і плекання національного, культивування сольного та хорового співу. Як стверджував видатний педагог К.Ушинський, "заспіває школа - заспіває народ". Крім того, цей рух повинна підтримати й українська родина.
Що стосується української естрадної пісні, то А.Мокренко характеризує її, як явище духовне та культурне. Він вважає, що естрадна пісня "покликана робити людей кращими, їхні думки вищими, а діяння гуманними. Ми за таку пісню, яка єднає нас, яка кличе любити, мріяти, будувати новий світ і перемагати все, що заважає нам". Твори естрадного мистецтва відображають, перш за все, світогляд як їх авторів, так і виконавців. Українське суспільство дійсно потребує сучасного масового мистецтва, зокрема й української естрадної пісні, але обов'язково високого професійного та духовного рівня. Говорячи про популярність як ознаку сучасності, він звертає увагу на власні громадянські, естетичні та професійні критерії щодо цього питання. Доцільно підкреслити, що під час перебування А.Мокренка на посаді директора Національної опери імені Тараса Шевченка, він виступав дійсним охоронцем класичних традицій оперного мистецтва в Україні (зокрема, не допускав виступів рок-музикантів на сцені Оперного театру з використанням звукопосилюючої апаратури тощо). Отже, естрадне мистецтво, якпідкреслює А.Мокренко, повинно стати фактором виховання людей, а особливо це стосується молоді. Не випадково у його репертуарі значне місце посідають пісні про суворий та героїчний період в історії українського народу - період Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. У роки війни він бачив багато горя, і протягом життя згадує і осмислює свої враження дитинства… Дорогі вони і пам'ятні, як подих рідного поля. Ніколи не перейти того поля, вічно буде воно родити від першого засіву. А через роки й роки А.Мокренко заспівав українську думу "Кров людська - не водиця" Платона Майбороди. І була вона його думою про все, що бачив і пережив у воєнні, і повоєнні роки. Цей твір залишається у репертуарі співака й сьогодні, оскільки дума "виросла з нашої історії, як дерево із землі". Особливо дорогими для митця стали виступи під час Декади української літератури та мистецтва в Росії та Узбекистані (60-ті рр. XX ст.), яку Анатолій Юрійович називає "Декадою величезних духовних одкровень, Декадою братерського єднання", де були радість зустрічей і сльози болю через втрату дорогих людей... Знову і знов співав він цю думу…
Митець проводить велику культурно-громадську роботу. В 70-х роках XX ст. упродовж кількох років він очолював Київське міжобласне відділення Українського театрального товариства, став одним із фундаторів
Loading...

 
 

Цікаве