WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат

Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат

"История местничества в Московском государстве в XV - XVII вв." (1888). Це явище суспільно-політичного життя вперше розглянуто в еволюції, у контексті конкретно-історичних умов, на широкій археографічній базі, хронологічно правильно, причому велика увага приділена періоду Київської Русі.
Після звільнення О.Маркевича кафедру російської історії Новоросійського університету протягом 30-ти років (1888 - 1919)очолював І.Линниченко. Вчений прочитав багато загальних і спеціальних курсів, що торкались української проблематики. Він був постійним учасником археологічних з'їздів та міжнародних конгресів. Кілька сотень його наукових праць хронологічно охоплюють період від часів Київської Русі до XIX - XX століть. Магістерська дисертація "Русь й Польша до конца XII в." (1884), докторська дисертація "Черты из истории сословий на Юго-Западной Руси в XIV - XV вв." (1894) - серйозні фундаментальні праці. Особливу увагу приділяв І.Линниченко суспільно-політичному житті середньовічної доби в історії України ("Вече в Киевской области"(1891), "Юридические формы шляхетского землевладения и судьбы древне-русского боярства Юго-Западной Руси" (1892)).
Розвитку українознавчих студій сприяли такі підрозділи університету, як музей образотворчого мистецтва, нумізматичний кабінет, історико-філологічний кабінет при історико-філологічному факультеті, бібліотека, основу якої склали фонди Рішельєвського ліцею, а на кінець XIX ст. чисельність її одиниць зросла у чотири рази: зокрема, до бібліотечного фонду надійшли зібрання книг та рукописів зі слов'янської філології професора В.Григоровича, книги історика права Р.Губе з рідкісними рукописами XVI - XVII ст., окрасою бібліотеки стали унікальні фонди колекції Воронова та Строганова [28, 28].
Таким чином, передові позиції у розвитку українознавчої наукової думки XIX ст. займала підросійська Україна. Українознавчі студії зосередились у Харківському, Київському та Одеському університетах. Можливість працювати в офіційних російських наукових установах українські вчені використовували для розвитку досліджень українського буття. Розпочинався новий науковий етап українознавчих студій. Фаза описовості залишилася в минулому. Нові дослідження вирізнялися комплексним характером, а розвідки базувалися на основі історичних, етнографічних та фольклорних джерел. Опрацювання джерельного матеріалу дало можливість поставити багато проблем, що раніше не були в центрі уваги українознавства. Найголовнішим виявилось те, що українознавчі студії прагнули визначити місце українства у світовому просторі. Вперше в епіцентрі наукових досліджень опинився український народ. Важливим для українознавства, для українського народу загалом, стало утвердження розуміння етнічної цілісності усіх його верств, єдності його етнічної території. Поворотним для розвитку науки та національної свідомості українців виявилося наукове обґрунтування самобутності українського народу, його особливостей та відмінностей від інших з метою довести право на повноцінний соціально-політичний та економічний розвиток. Новітня концепція окремішності українців з їх власною багатовіковою історією вперше з'явилася в середовищі інтелектуалів Харківського та Київського університетів. Характерною рисою пореформеної науки стала широка просвітницька діяльність української інтелігенції, розширення кола видань, популяризація знань шляхом організації публічних лекцій. До заслуг перших українських університетів слід віднести й організацію бібліотек та музеїв, що стали вогнищами збереження рідкісних книг.
Література:
1. Багалий Д. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования. (1805 - 1905). Харьков, 1906. - 329 с.; Онопрієнко В. Історія науки на Україні (ХІХ - ХХ ст.). К., 1998; Історія Одеського університету. - Одеса, 1959. - 420 с.; Історія Київського університету. - К.,1966.; Сірополко С. Історіяосвіти в Україні. - К., 2004 та ін.
2. Лисяк-Рудницький І. Каразин і початки національного відродження. Лисяк-Рудницький І.Історичні есе. Т. І. К., 1994 - С. 203.
3. Сірополко С. Історія освіти в Україні. - К, 2004.
4. Анастасевич В. Записка о В. Н. Каразине // Чтения Общества Истории й ДревностейРоссийских. М., 1861. - июль - сентябрь.
5. Шип Н. А. Интеллигенция на Украине (XIXвек). Историко-социологический почерк. К.,1991.- С. 170.
6. Семевский В. Й. Николай Іванович Костомаров (1817 - 1885) // Русская старина - 1886 - Т. ХІ С. 182. Цит. за Астахов В. Й. Курс лекций по русской историографии. Ч. 2. - Харьков, 1962. - С. 78.
7. Заїкін В. Харківський університет. Йогороля в історії культурного й громадського життя на Україні // Березіль. - 1994. - №9 - 10. - С. 155 - 162.
8. Багалий Д. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования. (1805 - 1905). Харьков, 1906. - 329 с.
9. Грушевський М. "Малоросійські пісні" Михайла Максимовича і їх роль в розвитку українознавства. // Народна творчість та етнографія. - 1996. - № 5 - 6. - С.30.
10. Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. Київ: Кембридж, 1991. - С. 8.
11. Джерелознавство історії України.- К.,1998. - С. 184.
12. Максимович М. Нечто о земле Киевской. - Украинец. - 1864. - №1. - С.5.
13. Мельник Л.Г, М.О.Максимович - творець першої наукової історії козацтва // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. Київ, 1997. Вип. II. С. 58.
14. Максимович М. Собр. соч. Киев, 1880. - Т. І. - С. 336, 337.
15. Астахов В. Й. Курс лекций по русской историографии. Ч. II. М., 1962. - 270 с.
16. Замлинський В., Левенець Ю. Микола Костомаров: "Наша Південна Русь має скласти окреме, громадянське ціле..." // Віче. - 1994. - №12.- С. 126.
17. Цит. за Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського. Грушевський М. Історія України-Руси.Т. І. - К., 1991. - С.ХLIІ.
18. Костомаров Н. Й. Исторические произведения. Автобиография. - К., 1990. - С. 474 - 475.
19. Грушевський М. Розвиток українських досліджень у XIX столітті і вияви в них основних питань українознавства. // Український історик - Т. 27. - Числа 1 - 4(104 - 107). - 1990.
20. Костомаров Н.Й. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Кн. II.,М., 1991.
1. 21.Максимович М. А. Собр. соч. - Т. 1. - К., 1876. - С. 399.
21. Попович М. Нарис історії культури України. - К.,2000. - С. 342.
22. Костомаров М. Й. "Оботношении русскойистории к географии й зтнографии. Цит. за ЕУ. - Т. 3 - С. 1149.
23. О. Потебня. Відповідь П.О.Лавровському // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - №12. - С. 97.
24. Цит. за Карпенко Ю.О. Потебня - зачинатель українського народознавства. // Філософська і соціологічна думка. - 1995. - №1 - 2 - С. 28.
25. Цит. за "Національна соромливість. Мовний аспект". Енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996. - С. 769.
26. Халанский М. Матеріали для біографії А.А.Потебни. // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Харьков, 1908. Т.14. - С. 10, 17 - 18.
27. Історія Одеського університету. - Одеса,1959. - С. 317 - 339.
28. Зайцева 3. Приват-доцентство і проблеми українознавства в університетських курсах на зламі ХІХ - ХХ ст. Четвертий конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Історія. Ч.2. XX ст. - Одеса, Київ, Львів, 1999 - С. 158 - 159.
29. Попова Т. Алексей Маркевич. Історіографічні дослідження в Україні. Визначні постаті української історіографії. Вип. 12. К., 2003. - С. 121.
Loading...

 
 

Цікаве