WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат

Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат

стремлений Хмельницкого и слушали его сонета." [20]. Неоднозначну оцінку отримали напрацювання Миколи Івановича у вченої спільноти. Досить високо було оцінено форму художнього викладу. М.Максимович протягом 1859 - 60-х років опублікував серію критичних статей "Листи про Б.Хмельницького" щодо деякого довільного трактування джерельної інформації, хоча із захопленням відзначав: "Ніхто з тих, хто писав про Богдана, не захвачував під свою руку такої кількості джерел, і особливо польських, як М.Костомаров; а тому в теперішній праці його історія про Богдана Хмельницького одержала новий доробок і для вченого кола спеціалістів..." [21]. Погоджується із такими висновками М.Грушевський, зауважуючи щодо монографій М.Костомарова: "З боку ґрунтовності і художньої форми важко було бажати собі чогось ліпшого, і цим пояснюється чому за весь цей час ми не зустрічаємося з паралельними працями в цій галузі." [79, 34]. Головний недолік М.Грушевський вбачає у поверхнево-розповідному характері монографій без виділення керівних течій та ідей у суспільному житті. Роль народу, що самим автором вважалася за основне, губилась у величезному багатстві фактів.
Цикл праць з історії України, що хронологічно охоплюють великий період від найдавніших часів до XVIII ст., дають підстави вважати М.Костомарова одним із перших українських істориків. У багатотомному виданні "Исторические монографии и исследования" вміщено 11 монографій з історії України. Саме ці монографії складають основу наукового доробку вченого. Решту творчої спадщини репрезентують науково-популярні книги, що стали складовими "Русской истории в жизнеописании её главнейших деятелей", твори історичної публіцистики, що мають певне поєднання історичного дослідження із деякою компілятивністю в якісній формі розповіді.
Довершеної форми політичні та наукові погляди набули у статті "Завдання українофільства". Автор стверджує, що вільнолюбний український народ ніколи не прагнув до завоювання чужих народів, завжди лише захищав свою честь. Кріпосне право, самодержавство існувало на території України, лише через іноземні уряди.
Хоча із плином часу вчений відійшов від ідей, висловлених у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства, навіть виправдовував внутрішню політику Російської імперії, у наукових його дискурсах бачимо позитивне ставлення до історії України та її народу в особі Київської Русі, Галицько-Волинської, Козацької держави. М.Костомарова можна вважати родоначальником визначення поняття "українознавства". Вчений не говорить прямо, що під цим поняттям варто розуміти синтетичне знання про Україну та її народ, але це прослідковується в його підході до вивчення буття народу. Він вважав, що життя народу поділяється на фізіологічне (місцевість, клімат, етнічні особливості, здоров'я, тілесний склад, здібності, зовнішній вигляд); політичне( держава, сусіди, захист, сила та слабкість держави); суспільне (церква, громадянство, промисли, дім, суспільний побут); духовне (ставлення народного духу до верховної істоти, людини і природи: релігія, народні поняття, виховання, освіта, література народна і писемна) [22, 343].
Вчений вважав, що етнограф має бути сучасним істориком, а історик у своїх студіях викладати етнографію [23]. З таких міркувань підходив М.Костомаров до етнографічних робіт. Серед їх числа: розвідка "Об историческом значений южнорусского народного песенного творчества", котра простежує шлях народної поезії, за народними джерелами розкриває параметри і цінності духовного життя українського народу, "История казачества в южнорусских народных песнях", "Народные песни, собранные в западной части Волынской губернии в 1844 году," "Славянская мифология", "Запорожская песня", "Несколько слов о славяно-русской мифологии и языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею", "Историческая поэзия и новые ее материалы", "З приводу "Малорусских народных преданий и рассказов М.Драгоманова". Це далеко не повний перелік етнографічного доробку М.Костомарова. Микола Іванович був редактором 3, 4, 5-го томів "Трудов" етнографічно-статистичної експедиції П.Чубинського.
Створення університетів стало новим якісним кроком у справі об'єднання зусиль істориків, археографів, археологів, хоча такого поділу на окремі галузі тоді не існувало. Із плином часу розширилося число вчених, які займалися науковими дослідженнями краю. Поряд із М.Максимовичем у Київському університеті ці питання намагалися вирішувати В.Цих, К.Неволін, М.Іванішев. У 2-й половині XIX ст. нарощується потенціал у розвитку українознавчих досліджень, розширюється тематика, публікуються і використовуються нові джерела. Про зростання університетської активності у Києві свідчить видання з вересня 1861 р. щомісячника "Университетских известий", де поряд із офіційними матеріалами друкувалися наукові праці професорів та викладачів. Понад 40 років головним редактором "Университетских известий" був професор російської історії В.Іконников. Він 1891 р. здійснив першу спробу історіографічного аналізудосягнень історичної науки у 2-й половині XIX ст. З'являються праці М.Дашкевича: "Князювання Данила Галицького по руських та іноземних джерелах" (1873), "Переговори пап з Данилом Галицьким про унію Південно-Західної Русі з католицтвом" (1884), "Боротьба культур і народностей в литовсько-руській державі в період династичної унії Литви з Польщею" (1884).
Пожвавлення науково-просвітницької діяльності пов'язане з новим університетським статутом 1863 р., який відновив університетську автономію. Ректор та декани стали виборні. Наукова ступінь остаточно призначалася професорською радою. Факультети отримали право цензури праць науковців, опублікованих у власній друкарні. Обмежувався загальний догляд куратора шкільної округи за діяльністю університету. Ці привілеї для вищих учбових закладів існували до 80-х років (ситуація ускладнилась указами 1863 та 1876 рр. та реформами 80 - 90-х рр.). У 1874 р. у Харківському університеті почав виходити науковий періодичний орган "Записки Харьковского Императорского университета". Незважаючи на утиски російської адміністрації, традиції вивчення національної культури, започатковані у Харкові В.Каразіним, І.Рижським і М.Костомаровим, набувають нового звучання і забарвлення у науковій спадщині О.Потебні.
О.Потебня був одним із найвизначніших учених 2-ої половини XIX ст. Різнобічний вчений-славіст, мовознавець, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог - а також громадський діяч і просто непересічна людина, він своєю науковою діяльністю утвердив Харків як один з провідних центрів слов'янського мовознавства.
Досить цінними для українознавства стали праці вченого: "Мьюль и язык", "О звуковых особенностях русских наречий", "Заметки о малорусском наречий", "К истории звуков русского языка", "Этимологические и другие заметки", "Слово о полку Ігореве. Текст и примечания", рецензія на монографію "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" Я.Головацького. Остання розвідка містила принципи класифікації пісень, а також багато цінних роздумів над національними, філософськими аспектами розвитку мови та мовлення. Ще одна розвідка на межі різних галузей наук - посмертна публікація "Язык и народность"( 1895). Варто відзначити вихід двох томів монографічного дослідження у 1883 - 1887 рр. "Объяснения малорусских и сродных народных песен". Цей дискурс презентує великі заслуги О.Потебні у галузі етнографічних досліджень. Остання праця в цьому напрямі - "Малорусские домашние лечебники ХУІІІ в.", 1890. (великий пласт
Loading...

 
 

Цікаве