WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат

Університети як осередки українознавчих досліджень - Реферат


Реферат на тему:
Університети як осередки українознавчих досліджень
У вітчизняній науці є багато тем, інтерес до яких не згасає на протязі багатьох років. До таких належить інтелектуальна думка XIX ст. Саме в цей період зароджується національна наука, оформляються методологічні підходи до наукових студій, на арену виходять інтелектуали, чия творчість визначила цілі напрями в розвитку українознавства, яке в той час було тісно пов'язане із національним відродженням України, що, у свою чергу, відбувалося в контексті подій слов'янської історії та віддзеркалювало основні тенденції європейської наукової думки. Українознавство було основою кристалізації нації, її ментального одужання та духовного зростання. Воно сприяло утвердженню національної свідомості та слугувало прокладанню шляху для порятунку від фізичного, духовного, економічного, політичного занепаду в умовах "напівлюдського" існування в Російській та Австрійській імперіях. Шлях розвитку українознавчої думки - це шлях накопичення та консолідації етнічних, психінних, духовних сил, матеріальних засобів та створення потенційних можливостей для майбутніх творчих дій у векторі виборювання політичної самостійності.
Варто підкреслити, що, незважаючи на великий інтерес до інтелектуальної думки XIX ст., в українознавстві залишається ще багато неопрацьованих тем. Не досліджено роль Харківського, Київського, Одеського університетів у становленні українознавства, їх вирішального впливу на трансформацію української інтелектуальної думки XIX - XX ст.. На сьогоднішній день чи не єдиними розвідками, що торкаються історії університетського життя, є публікації Д.Багалія, Т.Щербань, В.Онопрієнка та колективних видань радянського періоду [1].
Пропонована стаття є спробою дослідити українознавчу місію Харківського, Київського, Одеського університетів у XIX ст.
З огляду на поставлену проблему, слід зазначити, що особливістю українознавства XIX ст. стала його доступність, відкритість до передових напрямів суспільно-політичної думки російського та європейського громадянства. При цьому зберігалась національна формула, творчо застосовувалося все прогресивне. Великі українознавці були і великими двигунами громадської, політичної свідомості, давали напрям для прийняття політичних рішень.
Українознавство пережило складні етапи у напрямку інституційного та концептуального оформлення. Найперше, що необхідно було зробити, це відокремитись від існуючих, усталених поглядів російської та польської інтелектуальної еліти на минуле, сучасне та майбутнє українського народу. Другим важливим завданням стало створення власної парадигми, яка відповідала б основним традиціям, тенденціям розвитку національного буття та перебувала на гідному рівні у світовій науці.
Українська інтелектуальна думка початку XIX ст. відчула на собі великий вплив європейського романтизму. Романтики вбачали у конкретній історії сутність минулого, основний акцент ставили на поняття "народ-нація" як історично сформовану єдність, що постає під впливом природного середовища та соціальних умов. В Україні ці теоретичні постулати знайшли продовження, пройшовши крізь призму народницьких ідей і проявилися у посиленому інтересі до національної самобутності, вітчизняної історії, утвердженні вільної особистості.
Трансформаторами передових ідей тогочасної Європи, зокрема, німецької філософської думки, що концентрувала свою увагу на вивченні розвитку окремих народів, їх національних особливостей, стали університети. Знайомство із німецькою класичною філософією у Наддніпрянській Україні пов'язане із Харківським університетом. Репрезентантами цих ідей стали такі філософи історії, як Й.Шад, І.Кроненберг, М.Лунін, В.Цих. Основні постулати німецької класичної філософії знайшли творче застосування на українському інтелектуальному ґрунті, чого, очевидно, не чекали в Російській імперії.
ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, заснований у 1805 р., став першим новітнім вищим навчальним і науковим закладом у Наддніпрянській Україні. Наявність університету перетворила до того часу мале провінційне місто у значний центр, з якого почалося національне відродження [2]. Ця ініціатива належала відомому українському вченому та громадському діячеві В.Каразіну, котрий виступав з ідеями реформування освіти в Російській імперії, вказував на колоніальне становище України. Йому належить ціла низка винаходів у галузі сільського господарства. Але про його смерть не було навіть згадано на офіційному рівні. [З, 237] 3 огляду на це, один з його біографів - В.Анастасевич правдиво зауважував, що В.Каразін, "як метелик, занадто наблизився до полум'я та обпалив собі крила, занадто довірився царському двору, забувши, що там не все можна говорити, що є в душі" [4]. В.Каразін планував створити ціле університетське містечко, але реально для функціонування такої установи не було матеріальних коштів. Тому Харківський університет, створений на пожертви громадян, мав лише чотири факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний та медичний. Університетський статут давав широкі права і накладав обов'язки як на найавторитетнішу освітню установу великого учбового округу. Таке становище зберігалося до 1835 р. Протягом 1-ої третини XIX ст. Харківський університет здійснював контроль за роботою шкіл, брав участь у написанні підручників, складанні шкільних програм.
Першим ректором цієї найвищої установи в Україні став професор І.Римський - викладач російської літератури. Саме його пропозиція щодо видання одного з літописів, яка стосувався стародавніх прав Слобідського краю і "писаний мовою, яка давніше тут уживалася, а в останніх роках сильно змінюється і з великими кроками наближується до великоросійської", подана до Імператорської академії наук [3, 238], дала поштовх до українознавчих студій харківських інтелектуалів.
Першими викладачами університету були вітчизняні та іноземні науковці, (на 1804 р. із 19 професорів 6 - вітчизняні, 13 - іноземці, на 1810 р. відповідно з 24 - 17 та 7) [5]. В їх середовищі було сильне відчуття спільної відповідальності за справу науки та просвіти. Вони жили почуттям спільної приналежності до живого суспільного організму - університету, що був не механічною сумою факультетів, а органічною єдністю комплексу наук [6, 109]. Російський вчений В.Семевський констатував присутність українофільських та панславістьких симпатій у новоутвореному вузі [6, 78].
За статутом Харківського університету, історія викладалася у двох блоках: всесвітня та вітчизняна, кафедри яких входили до складу словесного факультету. Дослідження спрямовувались у русло історії, статистики, географії та знаходження діалектичного взаємозв'язку між вітчизняною та всесвітньою історіями.
Важливе значення для розвитку науки мала організована при університеті у 1805 р. друкарня, яка за перші 10 років свого існування видала майже половину всієї друкованої продукції царської Росії. Науковим розвідкам сприяла наявність ліберального цензурного статуту1804 р. згідно якого книги цензурувалися в університетських центрах місцевими комітетами. З університетом пов'язане заснування не лише друкарні, але й книгарні, наукових осередків, літературних гуртків. У 1812 р. за ініціативи В.Каразіна утворено перше в Україні Товариство наук, яке 1817 р. випустило один том своїх народознавчих праць.
Харківське громадянство завдячує університету появою перших періодичних видань, навколо яких гуртувалися вітчизняні інтелектуали. Серед їх числа - "Харьковский
Loading...

 
 

Цікаве