WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український театр у Криму на зламі ХІХ - ХХ ст. - Реферат

Український театр у Криму на зламі ХІХ - ХХ ст. - Реферат

філармоніях. Згодом на базі трупи був заснований український аматорський драмхортеатр, який припинив свою діяльність за кордоном наприкінці Другої світової війни.
Ще на початку XIX ст. виникненню українського професійного музично-драматичного стаціонарного театру сприяло українське середовище з багатою традиційною народною культурою. Засновником театру був український актор і антрепренер Данило Данилович Журахівський, який уважався одним з видатних акторів 1-ї половини названого століття. У 1842 р. він будує в Севастополі перше камінне приміщення для театру. Українсько-російська трупа виступала з надзвичайним успіхом не лише на його сцені, а й гастролювала на півдні України, зокрема в таких містах, як Миколаїв, Одеса, Сімферополь, Херсон та ін. Виступала і в Севастополі під час Кримської війни 1853 - 1856 рр. перед захисниками Чорноморської твердині. Про високий мистецький рівень акторського колективу свідчить і той факт, що у його виставах брали участь Й.Петров (українець, видатний бас, що народився в Єлизаветграді, один з фундаторів російської вокальної школи); основоположник сценічного реалізму в російському та українському театрі М.Щепкін та знаменитий український актор І.Дрейсіг.
Громадсько-мистецький аматорський рух міста Севастополя координувало Товариство імені Тараса Шевченка. Воно організовувало літературні вечори пам'яті Т.Шевченка, відправляло панахиди в роковини його смерті.
У період відродження української державності (1917 - 1920) артистичне життя в місті значною мірою пожвавлюється. Створюється український клуб(нині художній музей), при якому зосереджується громадське життя, зокрема хормейстер Г.Й.Заголо (1898 - 1973) організовує змішаний акапельний хор із 120 осіб, у якому заспівує Оксана Бородавкіна - майбутня народна артистка СРСР Оксана Андріївна Петрусенко (1900 - 1940), першим учителем по вокалу якої був Григорій Йосипович.
О.Нирко підкреслює, що на той час у місті з'являється чимало драматичних колективів, серед яких гурток аматорів українського драматичного мистецтва А.Журбенка, українська трупа при залізничній станції під орудою М.Дяченка, який ставив, зокрема, "Назара Стодолю" Т.Шевченка, де хор Г.Заголо виконував "Вечорниці" П.Ніщинського, "Запорожця за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Наталку Полтавку" М.Лисенка, в яких юна О.Петрусенко співала партії Одарки і Наталки. Вистави проходили при переповнених залах, а преса констатувала, що "...українцям у Севастополі щастя не зраджує", "севастопольська театральна публіка дуже любить український театр і добре його знає". Автор зазначає, що таке явище не було випадковістю. Севастополь аж до Другої світової війни був найбільш українським містом у Криму, а його жителями - переважно українці.
У Сімферополі в кінці XIX ст. діяв український драмгурток, заснований Пшеборовським та професійним актором М.Щербиною. Найвизначнішим у місті був аматорський театр при міському Будинку культури, де ставили "Катерину" М.Аркаса, "Пошились у дурні" М.Кропивницького, "Казку старого млина", "Про що тирса говорила" С.Черкасенка. Музично-драматичний гурток аматорів працював у Феодосії, у Керчі діяла дитяча оперна студія, яка гастролювала по Криму, зокрема з дитячою оперою М.Лисенка "Коза-Дереза". Велику рольу розвитку хорового мистецтва у Сімферополі відіграв ялтинський український хормейстер і педагог Я.Сакун. Деякий час він працював у Керчі (1923 - 1934), потім знову повернувся до Ялти.
Аматорські колективи вели активне громадське життя. Значна частина вистав була благодійною - з метою допомогти інвалідам війни, "...на користь 450 осіб татар", "на користь тих, що постраждали від неврожаю", щоб допомогти "малозабезпеченим учням", "на користь армії та флоту."
Про роботу українських гуртків художньої самодіяльності в Ялті та про їхнє плекання своєї культури для задоволення художньо-естетичних потреб української людності, що заселяла тодішній Крим, перші свідчення дають академік А.Кримський та М.Левченко у книзі "Нові знадоби до життєпису Степана Руданського", виданій Всеукраїнською академією наук у Києві у 1926 р., де говориться, що С.Руданський "допомагав українським гурткам" (йдеться про 1863 р.).
У селищі Масандра, що поблизу Ялти, працював хор, де співали українські народні пісні, хорові твори українських композиторів, а також драматичний колектив, що ставив п'єси української класики. О.Нирко пише, що масандрівська громада була досить згуртованою і активною. Про це свідчить факт, зафіксований на світлині (з архіву автора) одного з найактивніших учасників гурту С.Радзивіла. Після Лютневої революції 1917 р. громада йшла по вулиці Пушкінській з жовто-блакитним стягом і транспарантом з написом: "Хай живе вільна Україна вкупі з вільною Росією!" В іншому приміському селищі Лівадія працював український драмхоргурток М.Купченка. Загалом у 20-ті роки XX ст. хорова культура Криму сягала високих вершин, а українське синкретичне мистецтво на початку XX ст. у середовищі кримських українців мало могутній потенціал. За сприятливіших умов воно розвинулося б у визначну художньо-мистецьку силу, у стабільний розвиток українського театрального мистецтва. Але все ж історична правда, яку дослідив Олексій Нирко в Криму, є значним внеском в українську культуру і за це низький уклін йому і наша вічна шана.
Література:
1. О.Нирко "Ялтинська "Українська трупа". - Ялта, 2004.
2. О. Г.Кисіль. "Український театр. Дослідження". - К., 1968.
Loading...

 
 

Цікаве