WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український театр у Криму на зламі ХІХ - ХХ ст. - Реферат

Український театр у Криму на зламі ХІХ - ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Український театр у Криму на зламі ХІХ - ХХ ст.
У 2004 р. під егідою Міністерства освіти і науки України, Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, Кримського державного гуманітарного інституту в прекрасному курортному місті Ялта з'явилася на світ невеличка книжечка "Ялтинська "Українська трупа". Історичний нарис" Олексія Нирка - дисидента, бандуриста, дослідника історії кобзарства, театру, автора багатьох книжок, низки статей і розвідок про українців у Криму та на Кубані. Для багатьох з нас ця книжечка стала просто відкриттям. Виявляється, що в 2-й половині XIX ст. і особливо на зламі ХІХ - ХХ ст. у Криму бурхливо розвивався і функціонував український художній аматорський рух, зокрема драматичне театральне мистецтво, і що у такому тепер зросійщеному Криму плідно працювали українські професійні театри як у Ялті, так і в Севастополі.
Треба сказати, що професійні трупи почали з'являтися на Україні з кінця XVIII ст. Як зазначає театрознавець О. Кисіль, "чисто українських труп не було, були тільки польські або російські..., але вони здебільшого організовувалися на Україні, і в складі їх бувало багато українців. Ставили частенько й українські п'єси"[2]. З таких труп на початку XIX ст. відомі: російські трупи Калиновського (грала в Харкові в 1813 р.), Штейна (грала у Полтаві 1818 - 1819 рр.), М.Щепкіна (була в Києві у 1821 р.), польсько-українська група Ленкавського (грала в Києві у 1823 р.). З кінця XVIII ст. по Україні в різних містах починають організовуватися і аматорські вистави. Знайомство з театром і зацікавлення ним спонукало той чи інший гурток у різних містах, де не було професійної трупи акторів, власними силами готувати вистави. Так, наприклад, аматорські вистави організовували студенти ліцею у Ніжині, в яких брав участь М.Гоголь, у 20-х роках - у Полтаві, де брав участь І. Котляревський і т. ін.
Як відомо, з XIX ст. на Наддніпрянській Україні "починається національне відродження, що прибрало форм переважно культурних і виявилося передусім в утворенні літератури живою народною українською мовою" [2]. У багатьох містах України число аматорських вистав особливо зростає в кінці 50-х і на початку 60-х років. Організаторами їх виступають часто колишні Кирило-Мефодіївські братчики - Пильчиков, О.Маткович, українські письменники - П.Ніщинський (перекладач Гомера), М.Кропивницький, Тобілевич та інші.
Як зазначає О.Кисіль [2], у Києві, де на той час оживало українське громадянське життя, 1872 р. об'єднався гурток аматорів біля родини Ліндфорсів, на чолі якого стали М.Старицький та М.Лисенко. Активну участь у ньому брали П. Чубинський - відомий етнограф, О.Русов - пізніше професор і громадський діяч, історик О.Левицький, Марковський, з жінок - сестри М. і С.Ліндфорс (з них С.Ліндфорс - потім дружина Русова), Липська та ін. Перші вистави відбулися в домі Ліндфорсів, а потім у міському театрі. Для них М.Старицький написав водевіль "Як ковбаса та чарка" та лібрето оперети "Різдвяна ніч", а Лисенко до цих творів - музику. Успіх у публіки заохотив аматорів працювати далі, а Старицького й Лисенка - взятися за збільшення українського репертуару. Але несподівано 1876 р. вистави українською мовою було заборонено і праця гуртка припинилася, "хоча ці аматорські вистави мали особливе значення, бо це була перша спроба створити справжній український театр з національним репертуаром, а українська мова перестає бути мовою для "хатнього вжитку" і робиться знаряддям культурного розвитку цілого українського народу" (О.Кисіль).
Протягом 1-ї половини XIX ст. відродився театр у Херсоні та Галичині, хоча доля галицького театру була досить складною, враховуючи близькі відносини з Польщею та Австрією. Про український театр саме у Криму в книжці О.Кисіля "Український театр. Дослідження" не згадується, тому праця О.Нирка несе нам, читачам, дуже важливу інформацію.
Багаті архівні матеріали, інформації у тогочасній пресі, спогади, зокрема про особисті зустрічі з очевидцями й учасниками театральних труп, які, як свідчить доцент Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка О.Німилович, понад тридцять років О.Нирко збирав, щоб "створити досить цілісну картину тогочасного театрального процесу" в Криму. Вперше про існування "Ялтинської "Української трупи" (таку назву фіксували сучасники й тогочасні документи) дослідник довідався від легендарного актора, бандуриста, режисера, педагога Володимира Шаленого-Шуера, з яким був особисто знайомий.
Ялтинський музично-драматичний професійний театр був створений у 1922 р. П.Делявським та його соратниками. Постійне місце мав у приміщенні Народного дому (нині кінотеатр "Спартак"). Театр мав своїх режисерів, відповідний склад акторів, змішаний хор, танцювальну групу, малий симфонічний оркестр, технічний персонал. Погодьтеся, не кожний сучасний театр має такі можливості. А трупа давала вистави у міському театрі, курзалі, профспілкових клубах, оздоровницях Південного Криму (Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Кореїз, Місхор, Сімеїз та ін.). їх гостинно приймали в Нікітському ботанічному саду та в Північній Таврії (Запорізька обл.). Щоправда, як стверджує О.Нирко, театр не одержав підтримки від місцевої влади й уряду Автономної Республіки Крим Російської Федерації щодо надання трупі державного статусу, тож у 1927 р. вона самоліквідувалася, а актори продовжували працювати в інших професійних державних українських театрах, кіностудіях,
Loading...

 
 

Цікаве