WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Згодом, після об'єднання родів Розумовських і Рєпніних, у збірці з'явилися і портрети Рєпніних, зокрема виконані Дмитром Левицьким та Володимиром Боровиковським.
Палацові комплекси в Україні на 90% загинули разом із художніми творами, недослідженими й неопублікованими, що можна класифікувати як культурну катастрофу. Збережені рештки окремих галерей, які перебувають у музеях, є сумним нагадуванням про минулу велич. Нащадки українських родів, розкидані по світу, теж зберегли небагато давніх портретів. Лише деяким галереям пощастило бути описаними у палацових реєстрах, які постійно перебувають у полі зору дослідників, особливо у зв'язку з нинішнім відродженням окремих замків у Галичині.
Портрети духовних діячів як офіційних представників церкви походять майже виключно з церковних установ. На західних землях такими були резиденція католицьких архієпископів і каноніків при львівському кафедральному костелі, приміщення греко-католицької митрополичої консисторії при кафедральному Соборі св. Юра у Львові. Збірки портретів складалися також у будинках єпископів (перемишльських в Перемишлі чи вірменських у Львові) та у приміщеннях архімандритів крупніших монастирів.
У Києві і на сході головною була резиденція православних митрополитів при Софійському монастирі (другий будинок митрополитів діяв у Києво-Печерській лаврі). Одна з найбільших портретних збірок існувала в будинку архімандритів Києво-Печерської лаври, а також, вірогідно, в архієрейських домах Чернігова і Переяслава. Галереї виникали при учбових закладах (наприклад досить вагома збірка портретів була в конгрегаційній залі Києво-Могилянської академії).
Портрети церковних діячів були присутні і безпосередньо в інтер'єрах більшості крупних костелів, соборів і церков (особливою популярністю на заході користувалися портрети уніатських владик Афанасія і Льва Шептицьких, на сході - православних митрополитів Петра Могили, Димитрія Ростовського). Разом із портретами донаторів і ктиторів портрети церковників надавали окремим храмам вигляду портретних галерей, найбільшою з яких в Україні був Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Дві відмінні традиції портретування західних і східних земель, як в жодній іншій категорії портретів, проявилися в портретах духівництва, що знайшло відображення, перш за все, в їх композиції. У портретах католицького, а з середини ХVІІІ ст. - і уніатського духовенства діє європейська традиція, за якою постаті портретованих зображені майже виключно по-колінно чи по пояс у кріслах, що незвично для портретів православних ієрархів. Відомий лише один портрет на повен зріст Афанасія Шептицького, що входив до складу галереї архімандритів у Жидичинському монастирі - очевидно, галерея становила рідкісний приклад ростових портретів уніатських ієрархів.
Представлені на виставці портрети греко католицьких діячів (митрополитів Льва Шептицького, Юрія Винницького, Антонія Ангеловича, єпископів Петра Білянського, Йосифа Шумлянського, архипресвітера Михайла Примовича) походять у своїй більшості з митрополичої консисторії при Соборі св. Юра у Львові. Чотири з них виконав один з найвідоміших львівських художників кінця ХVІІІ ст. Лука Долинський, що навчався у віденській Академії мистецтв за протекцією митрополита Льва Шептицького, а згодом працював над створенням ікон для Собору св. Юра. Відомі імена авторів і деяких інших львівських портретів - Адам Маніокі, Гіацинт Олексінський.
Контрастом до цих зображень сприймаються портрети, створені у Києві, - вони вражають своїм розмахом і монументальністю. Портретів духівництва, виконаних на схід від Києва, майже не збереглося (один з них, Іоасафа Горленка з Катеринославської губернії, є поясним, що для Сходу було рідкісним явищем). Київська ж група портретів складається виключно з творів парадного типу на повен зріст, створених у ХVІІІ ст. Портрети ХVІІ ст. не збереглись, однак деякі з них - Петра Могили, Єлисея Плетенецького, Інокентія Гізеля, Йосипа Тризни - ми можемо, очевидно, бачити у копіях ХVІІІ ст. Вони виконані як повторення більш ранніх, можливо, прижиттєвих, і несуть у, собі їх колористичні і композиційні прийоми характерні тим, що їхній живопис скупий на кольори, іноді майже монохромний. Вони були створені за усталеною композицією, яка в київських портретах має, без сумніву, давнє підґрунтя. Напевне, в її основі лежать твори, що виникли в часи Петра Могили, хоча важко сказати, якою саме була композиція портретів патріархів у митрополичих покоях у Києві, що їх описав сірійський мандрівник Павло Алепський в середині ХVІІ ст. Можна гадати, що вони були близькими до портретів на повен зріст з настінних монументальних розписів. Особлива урочистість таких портретів духовенства у ХVІІІ ст. викликана повторенням схеми настінних розписів - можна говорити про певну заміну фрескових портретів в інтер'єрах храмів парадними портретами на полотні.
Не європейська, а давньоруська православна традиція монументальних розписів зберігається в цих портретах, і саме тому вона утримується незмінною аж до початку ХІХ ст. (в той час як у портретах львівського, особливо католицького, кліру європейська композиція почала вживатися з перших років ХVІІ ст.). На сході її хранителями були малярні при монастирях, орієнтовані на давні зразки іконопису, зокрема, най більша з них - малярня Києво-Печерської лаври. Можна припускати, що окремі портрети митрополитів були виконанітакож в майстерні Києво-Софійського монастиря. Їх автори, за правилами малярень, зберігають анонімність.
Найбільш консервативною композиція була у портретах саме церковників (у зображеннях світських осіб вона гнучкіша у використанні деталей антуражу, поз і жестів портретованих, у введенні пейзажних мотивів, іноді сцен битв). Так само підсилена у портретах ієрархів абстрагованість, умовність трактування образу людини, її відстороненість від реального світу, яка в зображеннях осіб церковних виправдана їх духовним служінням. На відміну від ХVІІ ст., у ХVІІІ ст. до самого його кінця утримується розквіт декоративної манери живопису.
Київська школа живопису в українському малярстві відігравала провідну роль. Саме в київських і лівобережних парадних портретах - як козацьких, так і духовенства - у найбільшій повноті втілився дух давнього українського портрета.
Портретна мініатюра на виставці представлена лише збіркою Національного художнього музею України. Вона демонструє багатство мініатюрних технік і типів, а також різноманітність мистецьких шкіл. Більшу її частину складають роботи невстановлених авторів, почерк яких демонструє європейську виучку, однак є і твори українських майстрів. Загалом в рамках періоду ХVІ - ХVІІІ ст. мініатюра була розвиненим, але елітарним видом живопису.
Значне місце в розвитку українського портрета займала гравюра. На виставці є окремий розділ, що демонструє її досягнення, в т.ч. роботи Олександра і Леонтія Тарасевичів, Івана Мигури, Данила Галяховського, Григорія Левицького, Івана Филиповича. З творів закордонних майстрів - прижиттєвий портрет 1651 р. Богдана Хмельницького, виконаний Вільгельмом Гондіусом, портрети Юрія Хмельницького роботи Джованні Бонацини, Івана Мазепи 1706 р. роботи Мартіна Бернігерота, та інші.
Підготував до друку Олексій Семенюченко, молодший науковий співробітник відділу культури НДІУ.
Loading...

 
 

Цікаве