WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

трансформацію. Виконуючи замовлення міщан, зокрема членів українського Ставропігійського братства (Криштофа Дейми, Миколи Любинецького, Івана Бачинського) він, очевидно, свідомо орієнтувався на традиційний портрет цехових майстрів, керуючись як побажання ми замовників, так і власним захопленням його образотворчою структурою. Про те, що традиції цехового портрету продовжували жити у Львові до початку ХІХ ст., свідчить портрет Онуфрія Янковського, виконаний невідомим майстром у 1801 р.
У 1780і роки у Львові зробив свій внесок у розвиток портрета Йозеф Хойницький, а на переломі ХVІІІ і ХІХ ст. найвідомішим львівським портретистом був Йозеф Пічман, у творчості якого виразно втілилися риси австрійського класицизму.
В Росії спільні зусилля Петербурзької Академії мистецтв і майстрів-чужинців призвели до утвердження класицизму в російському варіанті (катерининський класицизм). Його представниками в жанрі портрета стали Дмитро Левицький, син відомого київського гравера Григорія Левицького, та уродженець Миргорода, потомственний іконописець Володимир Боровиковський.
Левицький працював у Петербурзі з 1758 р. спочатку як учень Олексія Антропова, згодом - професора Жана Луї Лагрене, клас якого відвідував у Академії мистецтв, хоча формально її вихованцем не був. З 1770 р. став академіком. Сімнадцять років очолював портретний клас в Академії, своєю творчою і педагогічною діяльністю вивів портретний живопис в Росії на найвищий європейський рівень.
Однією з важливих сторінок творчості Левицького були портрети членів його родини, зокрема портрет, що пов'язував його з сім'єю і українським корінням, - портрет брата, Прокопа Левицького, випускника Київської духовної академії, священика в селі Маячці на Полтавщині. Зберігається у Третяковській галереї.
В будинку Левицьких на Україні ще у ХІХ ст. зберігалися портрети, які виконував Дмитро Григорович під час своїх приїздів з Петербурга. У нього навчалися вихідці з України: у приватній школі.
- Володимир Боровиковський, в академічному класі - Семен Маяцький і Лаврентій Калиновський, учні Івана Саблукова по Харківському колегіуму. В останні десятиріччя ХVІІІ ст., повернувшись до Харкова, вони викладали в колегіумі.
Дмитро Левицький виконав безліч портретів придворних діячів Катерини ІІ, якнайтісніше пов'язаних з Україною. Один з найраніших серед них - портрет наставника Кирила Розумовського, почесного члена Петербурзької Академії Григорія Теплова. Портрет не зберігся, на виставці представлена його копія, яку виконав у 1772 р. художник Яків Єкимович, маловідомий учень Левицького. Безліч інших портретів земляків, створених художником - фельдмаршала Кирила Розумовського, міністра Петра Завадовського, сенатора Іллі Безбородька тепер публікуються як такі, чиє місцезнаходження невідоме. З Яготина, маєтку Розумовських-Рєпніних, походить портрет фельдмаршала М.В.Рєпніна, виконаний Левицьким у 1792 р.
Дмитро Левицький написав і автопортрет, який є рідкісним для цього періоду випадком звернення художника до власного образу. Авто портрет, в цілому в рамках ХVІ - ХVІІІ ст., є винятком. Образ Дмитра Левицького відтворив також на мініатюрному портреті 1796 р. його земляк і учень Володимир Боровиковський.
В.Боровиковський - виходець із сім'ї миргородських іконописців - портретну діяльність почав на Україні, виконуючи замовлення чернігівських, глухівських, полтавських дворян, потомків старшинських родів (полтавського предводителя дворянства, відомого поета Василя Капніста, малоросійського губернатора А.Милорадовича та ін.). Єдиним вцілілим зразком його портретного малярства українського періоду є портрет кінця 1770-х р. козака, пан-маршалка Новомосковського повіту, згодом полтавського бургомістра Павла Руденка, який зображений на тлі збудованих його коштом Спаської церкви та пам'ятника на честь Полтавської битви.
Після навчання у Дмитра Левицького Боровиковський був учнем Йоганна Лампі старшого. Видатний віденський портретист Йоганн Баптист Лампі з'явився у Петербурзі у 1792 р., залишивши службу у Станіслава Августа Понятовського у Варшаві, де працював у 1788 - 1790 рр.
Саме тоді, очевидно, виникли його контакти з родиною Станіслава Фелікса Потоцького, власника маєтків на Поділлі, які тривали, за легендою, близько тридцяти років. Легендарними залишаються перекази про створення ним ескізів розписів залів палацу Потоцького у Тульчині на тему грецької міфології. Реальним фактом зв'язків художника з родиною Потоцького є її групові портрети, а також портрет із зображенням самого Лампі в колі Юзефи Потоцької та архітектора тульчинського палацу Лакруа. Можна припустити, що спілкування Лампі з Потоцькими розпочалося під час його перебування у Варшаві і продовжилося у петербурзький період, коли Лампі виконав портрет другої дружини Станіслава Потоцького, знаменитої "гречанки Софії" для маєтку в Умані.
Лампі портретував багатьох представників польської знаті, в тому числі й тих, що поколіннями проживали в Україні.
Боровиковський у петербурзький період творчості теж не раз виконував замовлення земляків, зокрема відомий портрет дружини Іллі Безбородька Ганни, уродженої Ширай, з доньками. В Яготині знаходився написаний Боровиковським портрет М.Г.Рєпніна, згодом генерал губернатора Малоросії. Відомим фактом стало виконання Боровиковським ікон для церкви в селі Романівка на Чернігівщині в останній пері од життя художника.
Поряд із блискучими творами портретистів із світовим ім'ям - Левицького, Боровиковського, Лампі - більшість портретів, виконаних українськими художниками в кінці ХVІІІ ст., були анонімними. На межі ХVІІІ і ХІХ ст. академічні принципи стали панівними як у стильо-творчому процесі, так і в організаційному. Давня організація мистецького життя вже не задовольняла художників, а продукт її діяльності - замовників. Однак вона послужила ґрунтом, на якому чимало талановитих її вихованців зросли в ту епоху до академіків живопису. П'ятеро з них - Юрій Семигіновський, Іван Саблуков, Кирило Головачевський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський -розвивали портретну справу, піднімаючи її до вершин.
У парадному портреті, прямим призначенням якого було втілення величі людини, відображалися її кращі суспільні чесноти: військова звитяга, усвідомлення високого соціального статусу, часто - набожність і добродійність.
Вони створювалися за певною композиційною схемою, яка з успіхом використовувалася у попередньому столітті. Для репрезентації значимості портретованого застосовували теж достатньо традиційний набір антуражу - столик із розп'яттям чи молитовником на ньому, герб, важку завісу, іноді - колону. Святковий одяг, ордени і медалі, зброя доповнювали набір обов'язкових складових репрезентативного портрета.
Виконані великими кольоровими площинами, постаті на портретах здаються втіленням вічності. Такими є козацькі "контерфекти" (усталена староукраїнська і старопольська назва портрета). В них образ людини трактується умовно, відсторонено від життєвої дріб'язковості і реалій (Михайла Миклашевського, Данила Єфремова, Юхима Дарагана). Застигле "предстояніє" портретованих надає творам неперевершеної монументальності. Великі кольорові площини, багато вкриті орнаментом, дивним чином сполучаються із серйозністю облич портретованих, їх особливою зосередженістю і внутрішньою силою. Іконописні прийоми у
Loading...

 
 

Цікаве