WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

портретним малярством, є завданням нездійсненним.
У ХVIІІ ст. зросла динаміка впливу європейських шкіл на український живопис. Підтвердженням є кількість імен чужоземних майстрів, що писали портрети діячів з України. Представлені художники - шотландець Сильвестр Августин де Міріс (вчився у Франції), угорець Адам Маніоки (вчився в Німеччині), італійка Марія Джованна Баттіста Клементі (Клементина), італієць Марчело Бачареллі, німці Генріх Хойзер, Філіп Якоб (?) Беккер, Йозеф Пічман, австрієць Йоган Лампі виступають конкретними носіями впливів окремих країн, а точніше - Академій мистецтв. Число Академій на цей час в Європі примножило ся: крім римської, паризької і віденської, що діяли в ХVIІ ст., на початку ХVIІІ ст. розгортають діяльність берлінська, дрезденська і венеціанська Академії. У другій половині століття створюється Петербурзька академія мистецтв, яка стала головним поширювачем академічних принципів портретування у Східній Україні.
Портрети "іноземного пензля" замовляють, як і в ХVIІ ст., лише представники вищих верств, вони виконуються в Європі, дуже рідко в Україні. Приїзди в українські землі майстрів-чужинців залишаються винятковими: є припущення про перебування перед серединою століття в Гали чині Сильвестра Августина де Міріса, а в 1790-і р. - на Поділлі Йогана Лампі старшого. В самому кінці ХVIІІ ст. у Львові розпочали роботу Йозеф Пічман та інші австрійські художники. На Лівобережжі приклади виконання портретів приїжджими іноземцями у ХVIІІ ст. відсутні.
Пожвавлення мистецького життя позначило ся на стилістичних особливостях портретного живопису - в ньому все наполегливіше починають зустрічатися риси європейського стилю бароко. Та в цілому провідну роль продовжував відігравати портрет сарматського типу з його площинним трактуванням форм, локальними кольорами та лінеарністю. Як повноцінне і життєздатне явище він існував паралельно не лише з відмираючим бароковим, а й з новонароджуваним класицистичним портретом, успішно конкуруючи з ними за попитом, у багатьох випадках набуваючи симбіозу площинності з елементами європейського живопису.
В Україні з середини ХVIІІ ст. портрети, виконані за стандартами академій, стали явищем до певної міри звичним, але ще не переважаю чим. Вони з'являлися в середовищі знаті. По треби інших замовників задовольняли безіменні цехові майстри і численні художники, що про ходили через навчання в малярнях. Провідна роль в організації художнього життя на Лівобережжі протягом століття належить іконописній майстерні Києво-Печерської лаври, яка, перенісши у 1763 р. реорганізацію, налагодила організований учбовий процес. Документи 1761 р. вказують на наявність в ній портретів, зокрема, імператорів. Саме в лаврській малярні були створені, за привезеними з Росії взірцями, портрети Єлизавети Петрівни, Катерини ІІ, великого князя Петра Федоровича. У другій половині ХVIІІ ст. виник багатолюдний київський іконописний цех, підпорядкований подільському магістрату. Логічним, з огляду на корпоративний характер роботи цехових майстрів, буде припущення про виконання ними не лише ікон, але й портретів. На Лівобережжі найбагатшим на художників був Стародуб, можливо, малярі входили тут до якогось із цехів. Майже до кінця століття діяв львівський цех, відіграючи роль не лише організаційної структури львівських митців, а й певного орієнтиру для художників інших міст Правобережжя.
Цехи і малярні залишалися основними "виробниками портретної продукції" протягом століття. Саме в їхньому середовищі виникли такі видатні пам'ятки українського живопису, як портрети гетьмана Богдана Хмельницького (виконаний за відомою гравюрою гданського майстра Вільгельма Гондіуса), гетьмана Івана Мазепи, невідомих представників родини Забіл, Петра Скоропадського, представників волинської шляхти Йозефа Вільчопольського, Софії Ради вил, київських міщан Івана Гудими і Петра Балабухи, роздольських міщан Жемелків.
Кінець ХVІІІ ст. став заключним етапом у роз витку давнього українського портрета. Відбувалися зміни в організаційних формах художнього життя як наслідок більш глибоких змін у самому українському суспільстві. Ліквідація гетьманства у 1764 р., руйнація Запорозької Січі у 1775 р. неухильно вели до втрати автономії Лівобережної України у складі Російської імперії, за вершившись ліквідацією козацького полкового адміністративного поділу. Розпад Речі Посполитої викликав у 1772 р. входження Галичини до складу Австро-Угорщини, а в 1793 р. - Волині і Поділля до складу Російської імперії.
У двох останніх десятиліттях ХVІІІ ст. в художньому процесі майже синхронно на обох українських територіях настав перелом, суттю якого став перехід провідної ролі від цехів і монастирських майстерень до академій мистецтв. Його передумови готувалися раніше - діяльність європейських і російської академій все активніше впливала на мистецьке життя в Україні. У 1768 р. відкрито рисувальний клас і клас живопису та архітектури при Харківському колегіумі. Їх можна вважати першою державною художньою школою в Україні, навчання в якій велося за академічною програмою. Організатором і керівником класів був Іван Саблуков, українець із плеяди перших випускників петербурзької Академії (разом з Антоном Лосенком і Кирилом Головачевським), один з перших вітчизняних академіків живопису. Творчість Саблукова як портретиста, достатньо високо оцінена сучасниками, відома лише за архівними даними - підписних портретів не збереглося, деякі, можливо, дійшли до нашого часу як аноніми. Водночас із ним у 1760-х р. академіком і викладачем портретного класу Петербурзької Академії став також уродженець міста Коропа на Чернігівщині Кирило Головачевський, з портретної спадщини якого відомі портрети російських акторів.
В цілому на Сході вплив Петербурзької Академії поширювався поступово, не викликаючи раптових кардинальних змін у діяльності малярень. Тут спостерігається повільне еволюційне перетікання від старих організаційних структур і стильових категорій до нових.
В Галичині найвпливовішими традиційно залишалися Римська та Віденська Академії мистецтв. Проникнення академічних засад при звело до заперечення права львівського цеху на керівництво художнім процесом. Протистояння між художниками, які сповідували академічні засади, та авторитарністю малярського цеху закінчилося припиненням діяльності другого у 1780 році. Цей рік можна визнати умовною,але цілком реальною датою перелому в переході на нову систему організації художнього життя у Львові, а з ним і в Галичині.
Академії мистецтв поступово підпорядковували своєму впливу всі мистецькі напрямки. Провідним художнім стилем у другій половині ХVІІІ ст. в Європі, а слідом і в Росії став класицизм, який довгий час співіснував з образотворчою системою пізнього бароко.
У Львові він впроваджувався у життя завдяки діяльності випускників європейських закладів, у тому числі вихідців з Галичини, кількість яких у другій половині ХVІІІ ст. збільшилася. Вони займалися, передовсім, релігійним малярством, окремі з них водночас проявляли себе і як здібні портретисти.
Церковному малярству віддав дань і Остап Білявський, але найбільше визнання він отримав саме як портретист. Розуміння класицизму, винесене ним з Римської Академії св. Луки у 1760-і р., зіткнувшись із традиціями львівського портретного живопису, принесло в його творчість значну
Loading...

 
 

Цікаве