WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

чи не єдиним місцем Львова, де побутували натрунні портрети, новітні дослідження свідчать, що значна їх кількість була в інших львівських храмах.
Аналіз натрунних портретів свідчить, що вони часто створювалися, як не дивно, наперед, за життя людини (портрети подружжя Чайковських). Як і інші типи надгробних зображень, вони могли виконуватися з мертвого обличчя, по па м'яті чи з прижиттєвого портрета.
Право на поховання в церкві чи поруч із нею мали лише її благодійники - донатори, тому до вказаних вище назв надгробного портрета вживається узагальнююча назва - донаторські. Донаторським називається також прижиттєвий портрет у складі ікони, переданої в церкву як благодійний дарунок із метою прославити певного святого (до певної міри і себе).
Окремий тип ікон становлять "Покрови", в яких функція портретів часто, але не завжди, буває донаторською. Перебування під захистом Богородиці груп людей різних соціальних станів втілює ідею небесного покровительства не окремій особі, а народу і державі. Лише в окремих з них зустрічаються індивідуальні портретні характери, зокрема в "Покровах", створених у козацькому середовищі - "Покрова" з Сулимівки, "Покрова" з Новгород-Сіверського, "Покрова з портретом Богдана Хмельницького".
Використання портрета для виконання релігійної ролі, якої він позбавлявся поступово, спостерігається до кінця ХVІІІ ст. Водночас він існував і як цілком світський вид живопису, і саме в цій двоякості - характерні риси розвитку портретного мистецтва ХVІ - ХVІІІ ст.
Світський портрет на українських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних варіантах - погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття утримувалися як усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису. Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що відзначалися багатою аранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і суворістю художньої мови. Найраніше світський портрет в Україні поширився у середовищі магнатів, переважна більшість з яких були нащадками давньоруських православних княжих родів - як знамениті Острозькі, захисники православ'я, некороновані королі. Саме на початку ХVІІ ст. князівський прошарок досяг найбільшої чисельності, в цей же час почався і швидкий процес його згасання. В цілому портрет цього часу був явищем більш елі тарним, ніж у наступні періоди.
На українських землях склалися окремі типи портретів - міщанства, духовенства, шляхти, козацтва, що відповідало соціальному поділу суспільства. Вони мають багато спільних рис, які найвиразніше втілені у портреті шляхти, так званому "сарматському портреті" (шляхта в Речі Посполитій, в т.ч. православна, вважала себе нащадком стародавніх сарматів, західні землі України включалися до території міфічної Сарматії). Підкреслене почуття гідності, власної значимості передано у "сарматському" портреті за допомогою достатньо простих, але надзвичайно виразних засобів - зображенні людського тіла й антуражу у вигляді площинних форм, підкреслених лінією, відсутності глибини і перспективи в передачі інтер'єру, включенні до складу композиції гербів і пояснювальних, переважно біографічних, написів.
Найорганізованіших форм у ХVІІ ст. художнє життя набуло у Львові, де у 1595 р. виник окремий цех малярів (в інших містах України малярі входили до складу різноманітних ремісничих цехів). Представлені на виставці твори переважно виконані художниками львівського, деякі - волинського кола. Високий рівень місцевих художніх шкіл демонструють портрети відомого дипломата Криштофа Збаразького, діячів львівського братства, довголітніх покровителів (ктиторів) Успенської церкви, львівських купців Корняктів, невідомого магната в червоній шубі з острозького середовища.
Землі по лівому березі Дніпра разом із Києвом вибороли в середині ХVІІ ст. автономію, провідною суспільною силою в якій стала козацька старшина. Справжнім відчуттям упевненості в собі позначені характери козацьких діячів на портретах кінця ХVІІ ст. - знатного товариша, лубенського полковника Григорія Гамалії, чернігівського генерального обозного Василя Дуніна Борковського. Портрет Григорія Гамалії (що до останнього часу помилково публікувався як портрет Василя Гамалії другої половини ХVІІІ ст.) відзначається чудовою грою гармонійних ліній, прекрасним вишуканим колоритом. Художні прийоми цього твору є квінтесенцією всього портретного живопису кінця ХVІІ ст. з його монументальною, урочистою, повнозвучною мовою. Цей портрет є кращим зразком козацького бароко.
Осередками малярства в Києві і на Лівобережжі були іконописні майстерні при монастирях, про існування яких у ХVІІ ст. прямих доку ментальних свідчень немає, навіть про централь ну з них - малярню Києво-Печерської лаври, однак їх діяльність у цей період сумнівів не викликає. Київ як центр православної митрополії мав особливий статус у художньому житті України, в основі розвитку портрета тут існували безперервні традиції від часів Київської Русі. Вправність козацьких портретистів у передачі схожості облич відзначив у середині ХVІІ ст. у своїх записках сірійський мандрівник Павло Алепський. Важливим є експонування портрета кінця ХVIІ ст. фундаторки Почаївської лаври Ганни з Козинських Гойської, ім'я якої ввійшло в українську історію поряд з іменами Гальшки Гуле вичівни - фундаторки Києво-Могилянської Академії, та Гальшки Острозької - попечительки Академії в Острозі.
Важливим фактором у ХVІІ ст. був вплив іноземних художників, носіїв європейської академічної школи, та власних майстрів, які набували навичок у закордонних навчальних центрах. Та ким центром з 1593 року стає римська Академія мистецтв св. Луки, учнем якої у 1680-х р. був львів'янин Юрій Шимонович (Семигіновський) молодший, придворний маляр Яна Собеського, перший серед українських майстрів удостоєний звання академіка живопису. Їхніми зусиллями впроваджувалася в Україні живописна європейська манера, втіленням якої в ХVІІ ст. став стиль бароко.
Портрет ХVIІІ ст. відрізняється ширшим, у порівнянні з попереднім століттям, соціальним різноманіттям портретованих - в Україні виконувалися портрети польських королів, російських імператриць, розповсюдилися портрети гетьманів, козаків, нащадків магнатських родів, місцевої шляхти, міщан, представників кліру, а в кінці століття - і новостверджуваного дворянства. Виконання портретів набуває масового характеру. Показовим фактом зміни світогляду в бік демократизації стала поява в середині ХVIІІ ст. зображень селян в інтер'єрах палаців Жевуських у Підгірцях і Роздолі. Селянські портрети, однак, в загальній мистецькій ситуації все ж були винятком - як дань моді у магнатському середовищі.
Від першої половиниХVIІІ ст. портретів збереглося менше, ніж від другої. Те ж спостері гається і з іменами майстрів - збережені до сьогодні твори першої частини століття донесли невелику кількість імен українських художників 1ї половини - Василь Кліковський, Петро Рогуля, Гіацинт Олексінський, Юрій Радивиловський - і трохи більше - 2-ї: Франциск Павлікович, Яків Головацький, Андрій Моклаковський, Федір Землюков, ігумен Арсеній, ієромонах Самуїл, Лука Долинський, Остап Білявський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. Архіви ж містять імена не менше тисячі малярів, які працювали в Україні у ХVI - ХVIІІ ст., однак вирізнити серед них всіх тих, хто займався
Loading...

 
 

Цікаве