WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат

Український портрет XVII – XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї) - Реферат


Реферат на тему:
Український портрет XVII - XVIII століть (за матеріалами виставки у Національному художньому музеї)
Виставка "Український портрет XVI - XVIII століть", яка проходила у Національному художньому музеї України, була присвячена пам'яті Данила Щербаківського і Федора Ернста, видатних вітчизняних мистецтвознавців, авторів ви ставки "Український портрет XVIII - ХХ століть", що відбулася у музеї в 1925 році. Тоді музей зміг показати близько ста портретів лише з власної колекції. Сьогодні стало можливим включити до складу виставки понад 300 портретів не лише з колекції НХМУ - учасниками виставки є 26 провідних музеїв, бібліотек, історико-культурних заповідників України. Найціннішим у виставці є показ портретів західних і східних областей України як єдиний процес, що мав свої історичні особливості.
У 1992 році авторською групою на чолі із завідувачкою відділом стародавнього мистецтва Ларисою Членовою був підготовлений ґрунтовний каталог цієї масштабної виставки.
Але від того часу з'явилася велика кількість нових публікацій з історії України ХVІ - ХVІІІ ст. і портрета - українського, російського, польсько литовсько-білоруського, що дало змогу осмислити великий обсяг нового матеріалу. Виставка, зберігши попередню концепцію, значно розширилася, а публікації закордонних колег виявили ряд українських портретів у Росії, Польщі, Білорусі. Головною метою виставки є розгляд художнього процесу - розвитку портретного жанру в Україні і ролі українського портрета у малярстві Східної Європи. Після ґрунтовних досліджень Платона Білецького, вивчення цих проблем на нинішньому етапі продовжується у співпраці з українськими мистецтвознавцями - Тетяною Сабодаш, Володимиром Александровичем, Олегом Сидором.
Присвятивши виставку першим дослідникам теми, ми вирішили побудувати її за тим визначенням "українського портрета", що його зробив Данило Щербаківський: "Під терміном "український портрет" ми розуміємо три групи цього роду художніх творів: 1) портрети, які на території етнографічної України робили її уродженці; 2) портрети, які українські майстри робили по чужих землях; 3) портрети українців, які робили майстри чужинці".
Ми намагалися показати повноту процесу розвитку портретного жанру в Україні від його становлення в кінці ХVІ ст. до переходу в принципово нову фазу на кінець ХVІІІ ст. Сьогоднішні реалії дали змогу включити до складу виставки портрети не лише з колекції Національного художнього музею України. Учасниками виставки стали 28 музеїв і бібліотек України, а до її каталогу ввійдуть і окремі твори з поза її меж.
Автори не ставили за мету показати окремі види портретного жанру (сарматський портрет, портрет бароковий, портрет козацький тощо). Розкриттю задуму сприяє широкий сюжетно-тематичний діапазон портретів - від парадного реп резентативного до камерного ліричного; від портрета в іконі до світської мініатюри; багатство композиційних прийомів (портрети на повен зріст, поясні, погрудні, парні тощо); функціональне призначення (натрунні, епітафіальні, вотивні, донаторські, ктиторські, панегіричні); соціальне різноманіття (королі, шляхта, міщани, духовенство, селяни); широкий спектр технік (від гравюри на міді, акварелі на слоновій кістці до монументальних полотен); соціальний рівень і підготовка авторів (від народних майстрів до академіків). Складність і багатоплановість явища окреслюється, вочевидь, у поєднанні зі стильовим діапазоном від Ренесансу до класицизму.
Окрім його художнього значення, портрет завжди є показником соціальної ситуації в країні, він відображає і зберігає для майбутнього загальнонаціональний типаж. Виставка подає галерею історичних діячів України в автентичних пам'ятках, які певною мірою розкривають національний менталітет. Зображаючи конкретних осіб, портрет розкриває і конкретно історичну ситуацію в Україні ХVІІ - ХVІІІ ст.
Окреслений період - кінець ХVІ - ХVІІІ ст. - цінний тим, що портретне мистецтво ще не ввійшло в обмежувальні рамки академічної художньої системи і прояви його були національно своєрідними, неповторними. Саме в цьому аспекті український портрет постав як мистецьке явище європейського рівня. І дана виставка покликана продемонструвати це.
Хронологічні рамки виставки - ХVІ - ХVІІІ ст. - охоплюють окремий мистецький період, відмінний від попередніх і наступних епох. Головні відмінності - постання портрета в українських землях у кінці ХVІ ст. у станковій формі, поява серед портретованих, на відміну від по передніх часів, не лише князів і канонізованих святих, а й представників інших верств. Такий перелом став можливим завдяки приходу в українські землі європейської традиції, що виросла на портретах епохи Відродження. В Україну європейський портрет прийшов, перш за все, як портрет донаторський, тобто тісно пов'язаний із церквою, і цей зв'язок обірвався лише на початку ХІХ ст., із приходом нової епохи.
Портрет у сакральних пам'ятках найраніше з'явився в західноукраїнських землях, зокрема у Львові - з середини ХVІ ст. як поодиноке, а з другої половини вже як поширене явище в католицькому колі. У православних і греко-католицьких церквах він став відомий, перш за все, на корогвах (з кінця ХVІ ст.), на донаторських іконах - приблизно з 1630 - 1640 р. Порівняно із світським портретом, що теж з'явився в кінці ХVІ ст., але лише у вищих соціальних колах, портрети у складі ікон, корогв, епітафій дістали незрівнянну кількісну перевагу завдяки розповсюдженню серед ширших суспільних верств. Саме шляхом сприйняття портрету як частини релігійного культу він утверджувався в масовій свідомості.
Надгробний портрет як вид включає в себе шиті пелени, корогви, епітафії та натрунні портрети. Корогви були церемоніальним поховальним предметом всіх верств, особливу роль вони відігравали в похоронах осіб військового стану, як шляхти, так і козацтва. Посмертна корогва Петра Конашевича-Сагайдачного із портретом гетьмана на коні відтворена на гравюрі з книги Касіяна Саковича "Вірші на жалосний погреб...". Вона була учасником церемонії прощання з гетьманом, влаштованої 1622 р. в стінах Києво-братського монастиря. В українській історії відома ще одна "кінна" корогва - Тимоша Хмельницького 1653р., описана Павлом Алепським. Суттєво, що обидві - корогви померлих від ран полководців.
У другій половині ХVІІ ст. ширше починають використовувати портрет-епітафію, своєрідний живописний пам'ятник, що позначав місце по ховання. Портретовані зображувалися на колінах, в молитовному зверненні до вівтаря як до об'єкту поклоніння, тим самим підкреслювало ся їхнє перебування у постійному контакті з Богом. Ранній час і ренесансний характер виконання, пов'язаний з північноєвропейським впливом, ставить портрет на унікальне місце в українському мистецтві.
Винятковою і неповторною особливістю українсько-польського похоронного обряду, а водночас і портретного жанру був натрунний портрет. Він кріпився безпосередньо до торця труни, повторюючи його форму, з боку голови небіжчика, і виконувався переважнона металі - на цинковій, мідній, посрібленій чи срібній блясі. Як в Польщі, так і в Україні поява натрунних портретів відмічається пізніше від епітафій чи корогв: в Україні це 1670 р.
Збереглася група портретів із поховань членів Ставропігійського братства у підземеллі Успенської церкви у Львові. Донедавна церква вважалася
Loading...

 
 

Цікаве