WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український музично-пісенний фольклор та народна обрядова традиція в українознавстві - Реферат

Український музично-пісенний фольклор та народна обрядова традиція в українознавстві - Реферат

пісень, часом диригуючи зі сльозами на очах. Він активно популяризував доробок видатного композитора за рубежем. Цікаво, що під час сезону колядок по всій Америці і в Європі співають по радіо і телебаченню колядки, між котрими обов'язково вставляють у програму "Щедрика" М. Леонтовича.
Ми дізнаємося про його методику викладання співів, про збирання музичного фольклору, про організацію ним шкільних хорів, учнівських оркестрів. Досвід своєї педагогічної роботи М. Леонтович узагальнив у навчальному посібнику для загальноосвітніх шкіл України ("Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах", Київ, 1920), який у наші часи вивчається музично-педагогічною наукою і експериментально впроваджується в ряді середніх шкіл. Заслуговує на увагу і "Пам'ятна книжка" М. Леонтовича (1919), в якій знаходимо важливі для характеристики особистості митця записи про необхідність дослідження народної пісні. Сучасна хорова українська музична культура по праву можепишатися таким самородком, яким був М. Леонтович, бо якби композитор залишив лише "Щедрик", то й цього було б достатньо, щоб українську пісню пізнав увесь світ. Тож слава йому у віках!
Ще один знавець музичного фольклору - К. Квітка, який протягом двох років (1917-1919) упорядкував кілька збірників, у тому числі "Народні мелодії з голосу Лесі Українки" та "Українські народні мелодії", видані у Києві у 1922 р. 743 мелодії були записані на слух, за що упоряднику - велика шана і подяка від українського народу. На жаль, "цей збірник був і останнім з наукових видань українського музичного фольклору аж до 1968 року - до виходу збірника В. Гошовського "Українські пісні Закарпаття", дуже серйозного за науковими вимогами видання. На Східній Україні розпочався терор проти українства і науки загалом"[3].
Починаючи з 30-х років, музична фольклористика переживає нелегкі часи. Нечисленні ідеологізовані видання, наповнені передруками із старих публікацій, підробки, фальсифікації, пісні на замовлення про вождів революції заповнили сторінки різних збірників. Наукове упорядкування було відсутнє більше 20-ти років аж до того часу, коли Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, керований М. Рильським, починає роботу над виданням серії "Українська народна творчість", перший том якої під назвою "Історичні пісні" вийшов у 1961 р. (на сьогодні видано понад 20 томів) виключно у словесному тексті викладу.
Продовжуючи мову про Полісся як об'єкт наукових фольклорних досліджень у далеких 30-х роках, польський етнолог і лінгвіст К.Мошинський (на той час він уже був автором праці про Східне Полісся під назвою "Kultura ludowa slowian") запропонував академіку Ф. Колессі поїхати в експедицію по українсько-білоруському пограниччі. Результатом такої праці був підготовлений збірник імовірно під заголовком "Народна музика на Поліссі", що мав вийти польською мовою у Варшаві, але через напружені передвоєнні стосунки недовершена робота не побачила світу. Тільки стараннями та копіткою роботою професора С. Грици, рятуючи від забуття і втрати цінну культурну пам'ятку, у 1995 р. видавництво "Музична Україна" публікує збірник "Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського". Це видання має неоціненне значення для науковців, студентів музичних закладів, шанувальників фольклору.
За період незалежності України помітно пожвавилась робота з видання різних наукових і популярних збірок, пісенників, посібників. З'явилися приватні зібрання любителів фольклору, запрацювали лабораторії фольклору у різних освітніх закладах. На Кубані, колишніх українських землях, на початку 90-х з'являється серія збірників "Песни кубанских казаков" за редакцією головного диригента Кубанського козачого хору В. Г. Захарченка. Київські, львівські, харківські, рівненські, волинські вищі школи через роботу фольклорних експедицій планомірно обстежують відповідно Західноукраїнські землі , області Центральної та Східної України.
У моїй домашній бібліотеці тільки за 1995 р. назбиралось чимало збірників пісень з різних регіонів, серед яких "Наспівала мати. Пісенний світ О. Довженка" (К., "Музична Україна"). У цьому виданні вперше публікуються всі пісні з рукописного зошита письменника, які формували своєрідне світобачення великого майстра. У примітках додаються відповідні пояснення: місце та час запису пісень, спогади земляків та друзів О. Довженка, цитати з його творів, у яких використано ту чи іншу пісню. Ще два збірники "Співає веснянка" (70 зразків народнопісенної творчості з репертуару фольклорного гурту "Веснянка" (м. Рівне), які упорядкував невтомний збирач пісенного фольклору В. Ковальчук, та фольклорний зошит "Пісні - обереги Прибужжя" (Миколаїв), який відкриває нову серію педагогічної бібліотеки "Українська національна школа-родина" Миколаївського обласного інституту удосконалення вчителів, - центру українознавства у Миколаєві. Є й видання, де вміщені записи з голосу ("Люлі, люлі, люлі-са. Народні колисанки і забавлянки з голосу Антоніни Голентюк", Луцьк, 1998). Барвиста і весела книжечка може прислужитися кожній молодій мамі чи бабусі.
Однією з найкращих робіт останніх років вважаю видання колективу харківських мистецько-освітніх та наукових закладів разом з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М. Рильського НАН України під назвою "Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги" (Харків"Друк", 1999). За словами М. Жулинського у передмові до видання, "це перша спроба узагальненої подачі джерельного етнографічно-літературного матеріалу..., своєрідна енциклопедія автентичних українських ігор і водночас цікавий варіант нестереотипного захопливого практичного посібника, позбавленого нудного менторства й уже звичного педагогічного штампу". Справді захоплюєшся авторською розробкою, спектром народних ігор через обрядове коло разом з піснею і танком чи хороводом, грою словом (лічилки, веселики, скоромовки, небилиці) та унікальною класифікацією народних ігор за віковою категорією школярів.
Протягом багатьох років нас послідовно відучували докопуватись до сутності речей і явищ, тих джерел, які ми називаємо джерелами життя, до енергетичних, просторових і часових чинників, до принципу циклічного існування Всесвіту, та завжди знаходились люди, які, всупереч усім заборонам, наполегливо і глибоко вивчали ці явища, наближаючись до розуміння смислу життя. Серед таких людей - етнологи М.Ткач та його дружина Н.Данилевська, які створили живий струмінь у фольклорно - історичному процесі нашого народу, що висвітлює мистецьке життя лише одного села Сахнівки (тепер Ленінівка) на Чернігівщині. Книжка називається "Перетик", видана товариством "Чернігівське земляцтво"
Loading...

 
 

Цікаве