WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український голокост 1932 – 1933 років і Полтавщина - Реферат

Український голокост 1932 – 1933 років і Полтавщина - Реферат

державну валюту купувати техніку, а одночасно й дурити світ, що голоду в Україні немає. Лише у 1933 році кількість задушених голодом перевищувала загальну кількість жертв Першої світової війни.
В Україні від голоду помирали люди, але це не завадило керівництву країни вживати заходів для вивозу з республіки хліба. 13 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У видав директиву секретарям обкомів партії про вжиття заходів проти куркульських і антирадянських елементів, винних в організаціях саботажу хлібозаготівель. У постанові ті комуністи, що хотіли не допустити голоду і пропонували залишити у себе частину хліба для харчування, називалися зрадниками і шпигунами.
Не тільки у газетах, а й у документах офіційних установ тих років становище на селі висвітлювалося вибірково. Зовнішня обстановка видимого спокою дезорієнтувала радянських людей, не кажучи вже про іноземних громадян, що приїжджали у нашу країну. Так, відомий німецький письменник-емігрант Артур Кестлер, перебуваючи взимку 1932 - 1933 pp. на Полтавщині та в інших регіонах України, на жаль, не зміг побачити реального життя. Проглядаючи місцеві газети з фотокартками усміхнених молодих людей під прапорами під час урочистостей на честь звершень ударних бригад, він не побачив бодай хоча б якоїсь непевної згадки про голод, епідемію, вимирання сіл. Згадуючи через багато років про почуття, яке тоді охопило його, Кестлер у своїй праці "Сліпуча темрява" занотував: "Величезну Україну покрила ковдра тиші". Демократія і гласність у республіці були відсутні.
Сільське господарство республіки в 1932 - 1933 роках знаходилося у такому стані, що неспроможне було впоратися навіть із зменшеним планом хлібоздачі. Ще й у травні 1932 р. жодного кілограма зерна не видали колгоспникам 15 процентів господарств Харківської області (Полтавщина в той час входила до Харківської області). Зрозуміло, що за вичерпності хлібних ресурсів план навис над селянами дамокловим мечем. У с.Салівка Кременчуцького району під час обговорення плану хлібозаготівлі голова місцевого колгоспу П.Редько на засіданні правління сказав: "Ми цей план будемо приймати і роз'яснювати в масах. Але самі знаємо, що він нереальний". А рахівник І.Геращенко додав: "Якщо вивеземо весь хліб, що є в колгоспі, і фуражне зерно, і насінний фонд, тоді, може, план виконаємо". Такі ж заяви були зроблені головами колгоспів і сільрад у більшості сіл на Полтавщині.
Італійський консул Граденіго 31 травня 1933 року повідомляв: "Околиця Полтави, здається, найбільше потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання".
У листі начальника Харківського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УРСР від 5 червня 1933 р. зазначалося: "У Новосанжарському районі із 25 сільрад зазнавали труднощів із продуктами 18. У більшості цих сіл до 45% колгоспників і одноосібників зовсім не мають ніяких продуктів харчування. У кожному з цих сіл нараховується до 60 опухлих сімей, які мали не менше 200 чоловік. За останні три місяці зареєстровано до 3-х тисяч смертельних випадків внаслідок виснаження. Смертність з кожним днем зростає. В окремих селах вмирає в день по декілька чоловік… По району виявлено 7 випадків людоїдства і трупоїдства..."
Про трагічні події в селі Батьки Опішнянського району пригадує Надія Федорівна Мельник: "… Мама з татом пішли на своє поле вночі нарізати колосків. Перемолотили таємно, в погребі намололи хліба мама напекла і занесла хлібину Окарі Силі - дідусеві. Розрізали на чотирьох їдаків і мерщій додому, бо ж грудна дитина в неї. Дід з'їв свій кусок одразу і, грішним ділом голодобезумним, у діток відібрав. Поїв - і не встав: шлунок слабий не витримав. Невдовзі померли й діти." У цьому ж селі була і людоїдка Катриш Варка, котру до злочину довів голод.
Понад 500 жителів сіл і хуторів Селещинської сільради Машівського району померло під час голодомору 1932 - 1933 рр. У селі Лютеньки Гадяцького району померло в ці роки понад 2 тисячі односельців.
Про жахливі події голодомору в селі Павлівки Кобеляцького району описано у книзі Івана Трохимовича Коломійця "Голодомор: спогади однієї родини".
Жахливі наслідки голодомору хутора Силки (нині с.Вільниця) Чутівського району на Полтавщині. Село із славними козацькими традиціями (тут народився наказний гетьман України XVII ст. Іван Силка) було втягнуте у вир колективізації, і у 1928 р. тут створили комуну, названу іменем Петровського. Хутір Силки входив до складу Фльорівської сільради, на території якої було створено 12 колгоспів. Крім колгоспу імені Петровського, непосильні хлібозаготівлі насаджувалися у колгоспі "Новий шлях", імені Ворошилова та в багатьох інших. Газета "Комуніст" за 4 березня 1931 р. розповідає про діяльність активістів хлібозаготівель на території Фльорівської сільради Максименка Х.П., Чернетенка Г.П., Гриня П.Т. та інших поплічників Сталіна у сприянні голодомору 1932 - 1933 років у цьому регіоні. Ініціаторами непосильних хлібозаготівель у с.Силки 1932 - 1933 pp. були Лисенко Сергій, Меланченко Никифор, Неділько Пилип, Ляшик Василь, Олійник Юхим та інші. Для здіснення контролю за виконанням хлібозаготівель із інших сіл Чутівський райком КП(б)У направив у хутір Силки уповноважених. Із села Бедратово приїхав Селезень (ім'я якого ніхто із односельців не пам'ятає). Із с.Іскровка у с.Силки були направлені комсомольські активісти Крицькі Павло і Галина. Частими "гостями" з організації хлібозаготівель були "летючі комсомольські загони" із с.Сторожове та інших сіл Чутівського району. Ці заїжджі "гості" особливо старалися, щоб забрати у селян все із продуктів, і люди помирали з голоду. Для контролю над проведенням хлібозаготівель у с.Силки часто приїжджали міліцейські загони із райцентру Чутове.
Особливих тортур у період голодомору у с.Силки зазнали заможні селяни. Сталінські помічники на селі в період непосильних хлібозаготівель вигнали із села Безотосного Логвина Петровича і забрали його чесно нажите добро. Знесилений чесний хлібороб у період голодомору ледь дійшов до своєї землі і помер на ній від голоду. Такі випадки були непоодинокі. Кожний третій житель с.Силки помер від голодомору. На знак "шаноби" до радянської міліції, яка пильно контролювала непосильні хлібозаготівлі 1932 - 1933 pp., з ініціативи Чутівського райкому КП (б)У ТОЗ імені Петровського після голодомору перейменований у колгосп імені ДПУ.
За 12 років, з 1926 р. по 1939 p., які пройшли між двома демографічними переписами, кількість мешканців Полтавщини не тільки не зросла, а навпаки, скоротилася на 414,2 тис. чол., або на 15,7%. Це підтверджують документальні факти, результати порівняння даних переписів 1926 та 1939років.
Назва села Район 1926 рік 1939 рік Втрати %
Великі Кринки Глобинський 2394 1799 -595 28
Бугаївка Глобинський 495 372 -123 29
Бреусівка Козельщинський 693 230 33
Гориславці Кременчуцький 659 330 50
Демидівка Кременчуцький 1183 250 13
Кірове Кобеляцький 800 150 19
Комендантівка Кобеляцький 1372 380 28
Коновалівка Машівський 763 450 60
Кунівка Кобеляцький 378
Loading...

 
 

Цікаве