WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український всесвіт Івана Марчука - Реферат

Український всесвіт Івана Марчука - Реферат


Реферат на тему:
Український всесвіт Івана Марчука
"Я-єсмь" - до усвідомлення цього Іван Марчук пройшов шлях, що починався з народження у с.Москалівка на Тернопільщині в бідній родині, де вже було двоє дівчат. А після його народження народилася ще сестра.
Степан Маркіянович, батько майбутнього художника, майстер на всі руки: тесля, швець, ткач. Його роботу "засновування" світу спостерігав змалку Іван. І згодом відтворював на полотні. В родині панувала любов та злагода завдяки матері - Наталці Варламівні. Вона виховувала здебільшого казкою та піснею. Як згадував митець, сім'я була в них бідною, всі тяжко працювали.
Після школи, Іван Степанович Марчук одинадцять років вивчав образотворче мистецтво. Спершу у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва ім. І.Труша на відділенні живопису, де він хотів бути першим, а для цього затято працював. Згодом, після армії, - на факультеті кераміки Інституту декоративно-прикладного мистецтва у Львові.
Після закінчення вузу (1965 р.), Іван Степанович працює художником у Києві, в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР. Зі спогадів митця про той період відомо, що Київ зіграв вирішальну роль у його становленні, бо надавав простір для знаходження себе, своєї дороги. Його натура вимагала постійних змін, і столиця забезпечувала їх сповна. Ірина та Ігор Калинець радили "одірватися" від Львова і приїхати до Києва.
Саме в Києві прийшло усвідомлення "Я-єсмь", а згодом з'явився потік, який треба було встигати фіксувати на полотні. "Я думаю тільки про те, що малюю, я ніколи не думаю наперед... Звідки воно - я не знаю, саме з'являється", - говорить майстер.
З 1972 р. художник потрапляє під прес чиновників тодішнього політичного режиму. Перші десять років були найтяжчими. Він жив у постійному щоденному страху: "Не знав, чи вільний ляжу спати, чи вільний прокинуся зранку". Це тривало до 1982 р., і тільки після 1986 р. з'явилася справжня творча свобода. Свобода бути собою в мистецтві, свобода показувати це мистецтво людям.
Сповідники партійно-номенклатурної системи вважали Івана Марчука супротивником режиму. А це накладало певний відбиток на стосунки влади і митця: фактична заборона виставок, прес могутньої, та не всесильної машини - все це ледь не довело до самогубства...
Так формувався Майстер. На сьогодні знаний і визнаний у всьому світі.
Людина - Творець!
Творець - себе як Людини, свого малого та великого оточення: родини, колективу, Держави, Світу і, врешті-решт, Всесвіту. Не кожен Творець може усвідомлювати свою причетність до Еволюції Духу. Та, безсумнівно, творчість розгортається у часі й просторі. І кожен складає іспит життям своїм перед Вічністю, Землею, нащадками, пращурами і своєю совістю.
Припустимо, що єдиним мірилом на цьому іспиті буде КРАСА. І тоді наскільки Творець бачить, розуміє, приймає та може передати її?
Керуючись цим питанням спробуємо наблизитися до Творчості Творця Івана Марчука.
В одному зі своїх інтерв'ю він говорив, що краса - на кожному кроці, тільки потрібно її побачити. А її він бачив ще з дитинства, коли малював квіти квітами, точніше їхнім соком. А от усвідомлення того, що немає кращої землі за українську, яку так само хотілося б змалювати, з'явилося значно пізніше.
Картини, що відтворюють невимовну красу нашої землі, зачіпають душівсіх, хто їх бачить. Ніби, сама Природа-Матір промовляє з полотен, запрошуючи до святая-святих - до України. А сонце, місяць, зорі й дерева є тими провідниками до Царства Духу та Краси. Про це говорять навіть назви: "Чари місячної ночі", "Глянув місяць на подвір'я", "Нас вітає сонце весняне", "І сонце явилося нам", "Мороз і сонце", "Тут затишно мені", "Затишок на хуторі" та багато інших.
Щедра земля на полотнах Івана Степановича Марчука живе, дихає, має свій запах і пам'ять. У картині "Пам'ять землі" майстрові поталанило передати глибокий біль віків, її пам'ять -велична, а не мізерна, горда, а не жалюгідна, впорядкована, а не хаотична. Вражаюча метафора передає урочистість миті, заворожує. Земля, поєднуючись із Вогнем, дарує плоди - плоди пам'яті, плоди жертви... і плоди пізнання. Саме через вогонь Земля передає своїм дітям генетичну пам'ять мільйоноліть. А чи зможемо вмістити?..
Земля на картині "Запах землі" пахне плодами, а ще молоком, медом і... працею. Тією молитовною щоденною працею мільйонів українців-оріїв, що доглядають землю.
Великим контрастом, сповненим глибин і психологізму переживань виглядає "Райський сад". Бог, який тільки-но створив його, на інших планах буття, певно, ще творить людину-садівника. Сад показаний первинним - без пам'яті, без болю, без страждання. Архетип arbor mundi (світового дерева) тільки вкорінюється і розростається. Гілки-артерії розділяються, і це розділення натякає на густі крони дерев у майбутньому, на створення певного розгалуженого багатоманітного буття. Дерева життя проростають райським садом, який вкриває всю землю.
Чи не найголовніше призначення Людини на Землі - бути собою. Весь час прислухатися до найпотаємнішого, найглибшого і найтихішого голосу безмежжя, що лунає в кожному.
Іван Марчуку своїх полотнах творить свій світ, а світ творить його.
У картині "І почув він голос давній" архетиповим є образ коня як священної істоти, бо він міг приносити як щастя, так і нещастя, а ще смерть (казка "Кобиляча голова", легенда про смерть Олега, українські народні пісні).
Зовсім не випадково художник через назву картини показує всю сакральність моменту. Бо кінь для українців - це і бойовий товариш, і побратим, і порадник, і провідник у потойбіччя. Митець називає голос давнім, тим самим підкреслюючи всю глибину тисячоліть, відколи праукраїнці вперше на своїй землі приручили коня.
Коли споглядаєш картину "Завмерла мить", думки сповільнюють свій лет. Так хочеться, щоб метелик іще посидів. У дитинстві бувають такі моменти, коли хочеться дивитися й дивитися заворожено на метелика, коника, сонечко, що присіли на гойдалку часу, на зупинці завмерлої миті.
Глибокий момент переживання ініціює мить чистої, нічим не затьмареної екзистенції, що спонукає навіть до перегляду якогось відтинку життя, якщо не всього шляху. На мить ми скидаємо маски, і лишаємося собою. Людське "Я" сам-на-сам з Вічністю. Українська екзистенція самітника.
І, насамкінець - "Еволюція" - перехід на вищий щабель, ідея перетворення, розгортання Божественного задуму. Рух до прекрасного.
Якось Іван Марчук сказав, що у кожного митця є щось таке, що він хоче дати тільки своєму народові. Нам він передає бачення, розуміння краси Всесвіту по-українському.
Loading...

 
 

Цікаве