WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українське суспільство у пошуках шляхів національної єдності (з історії української духовної культури XVII ст.) - Реферат

Українське суспільство у пошуках шляхів національної єдності (з історії української духовної культури XVII ст.) - Реферат


Реферат
на тему:
Українське суспільство у пошуках шляхів національної єдності (з історії української духовної культури XVII ст.)
Важливою передумовою досягнення українським суспільством національної єдності в різні періоди історичного розвитку було утвердження духовної спільності народу. Існування останньої, її усвідомлення стало потужним засобом національної консолідації, становлення історично перспективних форм людського співжиття та громадянської солідарності.
Потреба національного духовного усвідомлення набувала надзвичайної актуальності в переломні епохи, коли перед Україною поставала необхідність вибору шляхів свого подальшого розвитку, пошуку адекватних засобів національної та культурної ідентифікації. До таких переломних часів нашого національного виміру, поза сумнівом, може бути віднесена перша половина XVII ст. - час великих змін у свідомості та суспільно-політичному бутті народу, насичений драматичними подіями, громадянськими конфліктами, різного роду соціальними катаклізмами. Стан громадської свідомості, перебіг процесів у духовному житті українського суспільства є предметом аналізу багатьох відомих дослідників, передусім М.В.Кашуби, В.Д.Литвинова, М.І.Михальченка, В.М.Нічик, І.В.Паславського, М.В.Поповича, Ю.І.Римаренка та ін. В даній статті здійснена спроба осягнути роль суспільних інститутів та організацій в утвердженні процесів національної єдності.
Однією з найважливіших рис українського життя Х/І - Х/ІІ ст. було те, що воно відзначалося особливими типами організації, які, у свою чергу, стали наслідком підвищення ролі особистості у культурно-історичному процесі. У свідомості українського суспільства того часу міцно вкорінилися цінності вільного розвитку, людської гідності, поваги до особистості, демократичних принципів рівноправ'я та співжиття. У виборі людиною соціальних зв'язків велике значення надавалося міжособистісним стосункам, міжособистісній взаємодії, що, власне, свідчило про неможливість тотальної формалізації та регламентації відносин між людьми.
Важливим фактором культурно-історичного розвитку України того часу стали неформальні угруповання української інтелігенції та духовної еліти - літературні гуртки, зібрання ерудитів, культурно-освітні об'єднання тощо. Коло однодумців Петра Могили, літературно-філософське угруповання Лазаря Барановича, зібрання освічених людей в маєтках Костянтина Острозького, Яна Замойського, гурток українських книжників і друкарів в Києво-Печерській лаврі - своєрідні зразки діяльності неформальної організації в українській історії. Вони мають одну спільну рису - це спільності однодумців, які виникли і функціонували на основі засвоєння і дотримання спільно виплеканих цілей та ідеалів, це об'єднання різних людей, несхожих за здібностями і талантами, але єдиних у баченні ідеалів, спроб їх осягнення та матеріалізації. Організаційні засади функціонування цих спільностей і об'єднань пов'язуються не з приписами офіційної влади чи з формальними ролями, а з активністю особистостей. Об'єднання української духовної, літературної та інтелектуальної еліти стали надзвичайно яскравим фактом українського життя Х/І - Х/ІІ ст., оскільки сприяли гуртуванню української спільноти, сприяли зміцненню атмосфери духовного порозуміння та єднання в українському суспільстві. Неформальні спільності акумулювали в собі творчу енергію передових українських сил, яка спрямовувалась на утвердження зразків людської взаємодії, співжиття, відмінного від традиційного стилю мислення та життя. Вони стали виявом нової соціальності, що приходила на зміну старим, традиційним формам середньовічного життя, а також суттєвою передумовою втіленння (в історичній перспективі) ідеалів і цінностей громадянського суспільства.
Приклади функціонування неформальних угруповань національне свідомих людей у XVI - XVII ст. засвідчують, що в Україні, як і в Західній Європі, відбувалися значні зрушення, пов'язані із становленням і формуванням нової людини, людини-творця і носія нової культури, нового розуміння світу і свого призначення в ньому. Це був час усвідомлення людиною своєї автономності, своєї свободи, однак, натомість, і загостреного розуміння потреби в об'єднанні, досягнення духовної згоди між людьми заради високих цілей. Неформальні спільності української людності виявилися тією соціальною силою, яка підтвердила можливість продукування оптимальних для кризових ситуацій форм людської інтеграції і духовної співпраці. В умовах соціальних потрясінь, політичних і релігійних конфліктів саме на ці спільності покладалася функція компенсації недовершеності та неефективності дії окремої людини, насамперед, перед загрозою руйнування суспільних зв'язків, у добу межичасся, війни та Руїни.
Одним із найважливіших наслідків діяльності неформальних угруповань в Україні стало утвердження зразків високоморальнісного духовного життя. Приклади функціонування спільностей однодумців і соратників у Києві, Чернігові, Острозі, Львові та інших містах України є підтвердженням однієї очевидної істини: для того щоб вистояти в цьому світі, людина мусить духовно і морально зміцнитися, знайти порозуміння із собі подібними.
Зважаючи на позитивну роль, яку відіграли неформальні угруповання у розвитку української культури, у посиленні процесів соціальної та духовної інтеграції українського народу, варто відзначити, що подібні організаційні вияви українського життя були багато в чому передумовою наступних процесів формалізації та інституалізації, передусім, у царині влади, права та церкви. Було б природно, якби вони завершилися утворенням власної національної держави, утвердженням єдиної церкви.
Потреба в національній державі та церкві давно усвідомлювалася в українському суспільстві. Вона фіксувалася у відомих літературних та філософських пам'ятках української культури, починаючи з XII ст. На досягнення національної єдності спрямовувалися зусилля відомих політичних та релігійних діячів. Ідеям державотворення присвячені численні сторінки відомих творів українських гуманістів Х/І - Х/ІІ ст. - "Апокрисису" Христофора Філарета, "Палінодії" Захарії Копистенського, поеми "Про Острозьку війну під П'яткою" Симона Пекаліда, "Дніпрових каменів" Івана Домбровського та ін. Тема духовної та національної єдності українського народу є однією з головних у "Требнику" митрополита Петра Могили. Можна констатувати, що в українському суспільстві відбувалося досить активне обговорення проблем, які торкалися формування української національної ідеї. На середину XVII ст. національна ідея ототожнювалася з ідеєю державності. Ідея національного державотворення
Loading...

 
 

Цікаве