WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви - Реферат

Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви - Реферат

складністю відзначається чин літургії. Православна церква має спеціальний жанр богослужбових книг для священика і диякона - Служебник, у якому міститься послідовність вранішніх, вечірніх, пісне-співів, церковного календаря, чину деяких таїнств. Але, як зазначає Митрополит Іларіон в "Науці про святу літургію, ухвалену церковними соборами 1629 і 1940 років", в Україні "те, що потрібно було для проведення святої літургії, друкували в Требниках, а не Служебниках", а в Росії - у Служебниках [25]. Однак, на Україні, як у минулому, так і дотепер, ми зустрічаємо служебники, що, як уважають деякі дослідники, пов'язані з позиціями тут московської православної церкви.
Ще однією книгою для богослужіння є Типікон, чи Устав - правила для ведення служби за місяцями і днями тижня на весьрік, а також правила ведення служб святим і на честь свят, які були вироблені у V - VI ст. в Палестині. Служебник і Типікон - це своєрідний сценарій, чи партитура, тих комунікативних подій, які розгортаються у храмі. У них позначені головні "голоси" учасників (священнослужителів, співців, мирян, усіх присутніх), зміна голосів і "жанрів" храмового слова (пісне-співи, молитви, проповіді, читання уривків зі Святого Писання), а також священнодій (наприклад, приготування хліба і вина для здійснення таїнства Євхаристії, благословення, рукопокладення, миропомазання, хресне знамення) і різні складові рухи і дії (урочистий вхід священнослужителя у вівтар через Царські ворота, кадіння). Є й інші богослужбові книги - Мінеї, Октоїхи, Часослови і т. д.
Книги для богослужіння - джерело слова, яке особливо шанується у християнстві як релігії Писання. Слово розглядається як таке, що дав Бог, воно є символом, знаком певного змісту. Що ж таке - слово?
У слові, за О.Потебнею, ми розрізняємо: зовнішню форму, членороздільний звук, зміст, який об'єктивується посередництвом звуку, і внутрішню форму, етимологічне значення слова. Внутрішній формі слова, за О.Потебнею, відповідає образ чи система образів у художньому творі, які позначають, символізують його зміст, для опредмечення якого і виникає слово. Завдяки внутрішній формі слова, той, хто його вимовляє (у нашому випадку - це священик, диякон), дає напрям думці того, хто його слухає. Так діє слово в релігійному культі, слово, яке має низку компонентів з різною психолого-пізнавальною природою. Дослідниця Н.Мєчковська називає такі компоненти: 1) віру як психологічну установку приймати певну інформацію і наслідувати їй, незалежно від ступеня її правдоподібності і доведеності, часто всупереч можливим сумнівам; 2) міфопоетичний (наочно-образний) зміст; 3) теоретичний (абстрактно-логічний) компонент; 4) інтуїтивно-містичний зміст [26]. Названі компоненти говорять про різноманітність психологічної природи релігії, а, у зв'язку з цим, і про особливу силу релігійного слова, яка проникає у свідомість. Як відзначає Роберт Белла, "традиційні релігійні символи повідомляють нам значення, коли ми не запитуємо, допомагають чути, коли не слухаємо, бачити, коли не дивимося. Саме релігійні символи формують значення і почуття на відносно високому рівні узагальнення, що виходить за межі конкретних контактів досвіду і надає їм такої могутності в людському житті, як особистому, так і суспільному" [27].
Зауважимо, що слово православного богослужіння зорієнтоване на колективний суб'єкт сприйняття - учасників богослужіння, а також на індивідуальне сприйняття, про що писали практики літургійного гносису: єпископ Кирило Єрусалимський (ІV - Vст.), патріарх Герман Константинопольський (VIII ст.), архієпископ Симеон Солунський (XV ст.), Максим Сповідник (VII ст.) [28]. Останній зазначав, що слово богослужіння є прагненням відображення небесного, явленням світу надбуття у світі земному і має різне значення для різних суб'єктів сприйняття: одне для тих, хто повірив, друге для практиків, третє для гностиків. Отже, за Максимом Сповідником, символічне значення слова богослужіння залежить від розумових та духовних здібностей людини.
Богослужбове слово є символ, ідеал і має всі властивості художнього твору. Як художній твір воно по-своєму сприймається новими поколіннями, а значить епоха, історичний контекст мають неабиякий вплив на мистецтво розуміння слова.
Особливістю цього слова є те, що воно звучить у храмі з особливою семіотичною насиченою архітектурою і суворо визначеним внутрішнім простором; слово в храмі вплетене в ритуальне звернення віруючих до Бога і взаємодіє з усіма іншими компонентами богослужіння, утому числі і з видимими (іконами, розписами церкви). Це слово, що має своїм джерелом тексти богослужіння, Святе Письмо і віросповідну догматику, особливим чином пристосоване для виголошення у храмі: воно не просто читається, а й виконується: співається, декламується, повторюється хором. Його виконання включене у більш складне синтетичне храмове дійство - служіння Богу: Йому - вдячність, поклоніння, прославлення, до нього - звертання з проханнями у словах єктенії. У виконанні слова присутній значний містичний компонент, адже для психологічної атмосфери богослужіння характерний релігійний екстаз віруючих, сильний естетичний компонент, джерелом якого є особливе слово, яке осмислюється як таке, що має зв'язок із словом Бога як з Архетипом, і що саме за допомогою цього слова варто звертатися до Бога, молитися до нього.
Три функції мови, які виділяє Р.Якобсон, можна застосувати і до аналізу функцій слова у системі богослужіння: це повідомлення інформації; експресивно-емотивна (вираження свого ставлення до того, що повідомляється); спонукально-настановча (регулювання поведінки адресата повідомлення) [29].
Своєрідність слова, яке звучить на богослужінні, розкривається у двох його особливостях: по-перше, в універсальності слова як засобу спілкування і, по-друге, в тому, що слово - це засіб, а не тільки зміст, мета спілкування, семантична оболонка суспільної свідомості, а не тільки зміст свідомості, що особливо характерно для православної релігійної традиції. Цим пояснюється її орієнтація на церковнослов'янську мову як універсальну (згадаємо, що такою її вважали не завжди, адже існувала так звана "тримовна" єресь, згідно якої священними вважалися єврейська, грецька, латинська).
Сила слова
Loading...

 
 

Цікаве