WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви - Реферат

Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви - Реферат


Реферат на тему:
Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви
Глибока релігійність є однією з особливостей ментальності нашого народу. Актуальністю дослідження релігійних засад української культури викликаний інтерес до проблеми церковнослов'янської та української мов у богослужбовому житті православної церкви.
Проблеми релігійної словесності, переважно візантійської та староруської, розробляли С.Аверинцев [1], В.Бичков [2], В.Зема [3], Д.Лихачов [4], С.Матхаузерова [5]. До особливостей слова в релігійному культі звертається Т.Біленко [6] та Н.Мечковська [7]. Про значення національної мови писав О.Потебня [8]. Для осмислення проблеми слова, мови у системі літургії ми зверталися до підручників з літургіки, тлумачень літургії Отцями Церкви, догматичних пояснень літургії О.Меня [9], А.Морєва [10], А.Георгієвського [11], Арсенія [12], прот. Шмемана [13], А.Муравйова [14], І.Дмитревського [15], С.Геруса [16], П.Лєбєдєва [17], прот. І.Воскресенського [18], свящ. В.Михайловського [19]. Найбільш систематизований матеріал стосовно змісту літургії, значення її окремих частин подає "Нова скрижаль" Веніаміна [20].
На основі вказаних праць спробуємо розкрити суть православного богослужіння, показати роль у ньому слова, мови, продемонструвати два підходи до розуміння культури мови у православному богослужінні - богослужіння церковнослов'янською та українською мовами.
У православному богослужінні знаходить своє відображення почуття любові до вищої істоти, яке через тісний взаємозв'язок душі й тіла в людині передається і зберігається у чуттєвих знаках. Богослови твердять, що як органи чуття передають душі певні враження, так і дух приводить в рух тіло. Душевні хвилювання і настрої виявляються назовні. Релігійне почуття залежно від його інтенсивності, напруження виявляється у зовнішній формі. Сукупність зовнішніх форм і дій, які відображають зміст віри і релігійний стан душі, утворюють богослужіння. Воно неминуче належить релігії, у ньому вона виявляється і виражається подібно до того, як душа знаходить своє життя через тіло. "Богослужіння є підтвердженням концепції постійної взаємодії Промислу Божого із земним життям", - зазначає Д.Степовик в "Історії української ікони Х - ХХ століть" [21].
Новозавітне богослужіння є зовнішня діяльність, у якій розкривається і здійснюється ставлення божества до людини і людини до божества і, відповідно до цього, дві сторони - містична й надприродна як вираження ставлення божества до людини та моральна і природна як вираження ставлення людини до божества. "Початок новозавітному християнському богослужінню, значення якого було вказане самим Спасителем у його вченні і заповіді про поклоніння Богу духом та істиною (Ів. 4:23 - 24), було покладено пришестям на землю Ісуса Христа і здійсненням ним справи спокути людини, як відновлення контакту між нею і Богом, який був втрачений, коли вони роз'єдналися", - зазначає П.Лєбєдєву "Науці про богослужіння православної церкви" [22].
У контакті між Богом і людиною важливу роль відіграє слово, яке у православній традиції трактується як таке, що не просто позначає, але й реально являєте, що позначає, тобто розглядається як носій енергії архетипу. Стверджується, що через його посередництво віруючий може перенестися в інший світ, отримати спілкування з ним.
Духовність слова, яке залучене до храмового культового дійства, полягає, як твердять Отці Церкви, у його здатності приводити глядача і слухача в споглядально-медитативний стан, виводити дух на рівень надсвідомості. У результаті цього встановлюється прямий контакт з вищою духовною реальністю, космічним розумом, Богом. Бог, згідно з ментальністю українців, є сутністю природи і земного світу як втілення божественної благодаті, мудрості, а тому єднання з Богом можна розглядати як єднання з Універсумом. Краса ж світу, краса богослужіння (а красу особливо цінують українці) осмислюється як така, що має зв'язок з Богом як Абсолютною красою, не протиставляється їй, а тому залучення до небесної краси йде через залучення до земної, яка є здатною залучити людину до вищої Краси, бо пов'язана з нею, має своє існування через неї.
Залучення до божественної краси відбувається за допомогою слова. У православному богослужінні, за І.К.Язиковою, слово - це Слово, що звучить (Євангеліє, Апостол, молитви, проповіді, спів), Слово, яке є зримо явлене (фрески, мозаїка, ікони), Слово - Бог живий, через причастя з ним поєднується людина [23]. Це Слово не тільки збуджує учасника богослужіння, але і дає поштовх розвитку в ньому невстановлених меж розуміння слова.
На розуміння значимості слова, мови в християнстві мали вплив три головні положення християнства. Перше, більш песимістичне, говорить, що Бог як першопричина і Творець світу є такий, що не виражається в слові. Два інших уселяють оптимізм у душу того, хто прагне пізнати християнство. Перше міститься у початкових словах Євангелія від Івана: "Спочатку було Слово і Слово було у Бога..." (Ів.1:1 - 3). Своїм Словом Бог створив світ і людину. І якщо слово стоїть біля початків, то недаремними є і людські слова. Ще більше зміцнює в цій думці позиція християнства про Втілення Ісуса Христа. Втілення зіставляється з вираженням думки в слові. Як божественний Логос став у Христі посередником між Богом і людьми, так і людське слово може бути посередником істини. Звідси походить надія християн на можливість словесної комунікації між Богом і людиною, що є суттю богослужіння [24].
Джерелом слова, яке звучить на богослужінні, книги є богослужбові. Вони включають: загальні молитви, спів і читання уривків із священних книг. Склад і послідовність молитов, пісне-співів і священних читань знаходиться в залежності від трьох часових координат, які визначають місце тієї чи іншої служби у трьох циклах: 1) у добовому богослужінні (вечірні та вранішні літургії); 2) у церковному році (стосовно двунадесятих чи нерухомих свят, а також на честь святих чи ікон); 3) у пасхальному циклі, тобто стосовно Великого посту, Страсної неділі, рухомих свят.
Склад текстів добового циклу, а також порядок молитов, пісне-співів і читань був визначений Отцями Церкви. При цьому особливою
Loading...

 
 

Цікаве